Гаврилюк Ілько Іванович

Визначення і загальна характеристика

ГАВРИЛЮ́К Ілько Іванович (1880-і ?, побл. м. Болград, Пд. Бессарабія, нині Одес. обл. — після 1942) — письменник, громадсько-політичний діяч. На поч. 20 ст. проживав на Пд. України (Херсон, Одеса). Брав чільну участь в укр. громад. організаціях «Просвіта», «Укр. клуб», «Укр. хата» (від 1914 — голова), друкувався у місц. пресі (г. «Тавричанин» та ін.), редагував ж. «Основа» (Одеса, 1915; власне, ред. там був А. Ніковський, але з політ. причин не міг цього оприлюднити; після виходу 3-х номерів журналу Г. допитували в жандарм. управлінні і врешті заборонили видання за виразні антиуряд. тенденції). 1916 Г. мобілізували до рос. армії (служив у гідротех. загоні під Катеринославом, нині Дніпропетровськ). Після Лютн. революції 1917 повернувся до Одеси. Співпрацював у різних укр. структурах, був співред. новозасн. г. «Українське слово» (Одеса), публікувався у г. «Наше життя» (Херсон) та ін. укр. виданнях Пд. України. Як чл. одес. Укр. військ. ради був делегований на 2-й Всеукр. військ. з’їзд (Київ, червень 1917), де виступив з ідеєю закладення підвалин укр. війська для захисту майбут. «суверенности й незалежности України», інакше «нас прокленуть наші нащадки» (цитати з виступу Г., подано за кн. спогадів В. Кедровського «1917 рік», Вінніпеґ, 1967, с. 130–131), проти чого гостро виступив голова з’їзду С. Петлюра, хоч більшість учасників підтримувала Г. У грудні 1917 його обрали делегатом Всерос. установ. зборів, але приїхавши до Києва, він залучився до роботи в УЦР; був легко поранений під час обстрілу Києва більшов. військами. Пізніше перебував на кількох офіц. посадах на Херсонщині, як представник укр. уряду. Деякий час входив до УПСР, був учасником антигетьман. повстання. Згодом емігрував до Румунії, де також брав активну участь у громад. житті, зокрема входив до проводу різних укр. організацій. 1924 був обраний до планованого об’єднавчого «Нац. центру» еміграції, на поч. 30-х рр. — до румун. парламенту від Бессарабії. 1939–40 разом з ін. депутатами-українцями вів переговори з румун. урядом щодо забезпечення мінімал. прав на освіту рідною мовою місц. укр. насел. (обіцянки властей так і залишилися на папері). Засн. і ред. г. «Життя» (Бухарест, 1941– 42). У доробку Г. — реаліст. п’єси, кілька одноактівок («До нового життя», «Сліпий» та ін.; ставилися аматор. трупою при «Укр. хаті»), повісті, зб. оповідань: «Контрасти», «Малюнок життя» (обидві — Одеса, 1918), «Наболілі душі» (Чц., 1923), «З часів боротьби» (Каліш, 1931), «Влада темного» (Чц., 1933), «З днів лихоліття. На емігрантські мотиви» (12 етюдів з передмовою М. Ковалевського, Бухарест, 1940), нариси-спогади: «Незабутній. Пам’яті Івана Липи» (Каліш, 1926), «Четвертий універсал» («ЛНВ», 1928, ч. 1), «Велетень духа. Пам’яті Симона Петлюри» (Чц., 1928), «Тернистим шляхом. Спогади з визвольних змагань» (Чц., 1929), «З величнього минулого» // «За державність», Каліш, 1929, вип. 1; «Другий військовий з’їзд» // «Збірник пам’яти Симона Петлюри», Прага, 1930) та ін. твори, надрук. переважно у чернів. періодиці 20–30-х рр.

Завантажити статтю