Гавришків Богдан Михайлович

ГАВРИ́ШКІВ Бог­дан Михайлович (12. 06. 1928, с. Під­гірці, нині Бродівського р-ну Львівської обл. — 20. 09. 2008, Львів) — пере­кладач, літературо­знавець. Кандидат філологічних наук (1958). Член НСПУ (1971). Урядові нагороди. Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Львівський університет (1950). Працював 1950–58 викладачем англійської та німецької мов; 1958–72 — завідувачем кафедри іноземних мов у ВНЗах Львова; 1979 — від­повід­альним секретарем Львівської організації НСПУ; 1981–86 — завідувачем кафедри іноземних мов Ужгородського університету. Від 1999 певний час жив у Москві. Дослідник німецької літератури та естетики 18–19 ст., історії, теорії та практики художнього пере­кладу, українсько-німецьких літературних звʼязків. Автор наукової роз­відки «Роль Г.-Е. Лес­сінга в роз­витку демократичної культури Німеч­чини» (Л., 1958); під­ручника «Немецкий язык для студентов поли­графических вузов» (Л., 1959, спів­автор); літературо­знавчих статей. Пере­клав з німецької мови: романи «Украдена юність» В. Нойгауза (ч. 2, 1960), «Канікули в Берліні» Г. Лаудона (1963), «Кожний ранок несе прохолоду» Р. Шмаля (1964), «Шарлатан» Г. Кестена (1968), «Бунт приречених» Г. Єґера (ч. 1, 1969), «Я був доктором Леєм» Е. Льоста (ч. 2, 1977), «Гімназист» (1979) та «Роки змужні­н­ня» (1981) Ю. Брезана, «Товариші по зброї» А. Зеґерс (фрагменти; опубліковані у книзі «Забута земля», Уж., 1982); повісті та оповіда­н­ня Ф. Кайна, К. Вольф, Ґ. Ґерліха, Л. Фюрнберґа, Д. Нолля, А. Андерша, Ґ. Гербурґера, Г. Вебера, «Пʼєси» Ґ. Лес­сінґа (1976; усі — Київ), збірку казок «Спасение радуги» О. Каревої (Москва, 2003). З польської мови: романи «Небо пломеніє» Я. Парандовського (Л., 1978), «Вузли життя» З. Налковської (опубліковано у журналі «Всесвіт», № 2, 1987) та інші. Упорядник, автор вступних статей, коментарів і пере­кладач книг, що ви­йшли у київському видавництві «Мистецтво» у серії «Памʼятки естетичної думки»: збірка статей «Естетика» Ф. Шіл­лера (1974), «Поезія і правда» Й. Ґете (1982), «Про художню творчість» Г. Гайне (1988) та праця «Про художній ідеал прекрасного» Й.-Й. Вінкельмана (1990).

Завантажити статтю