Газета

ГАЗЕ́ТА (франц. gazette, від італ. gazetta — дрібна монета) — періодичне, здебільшого щоденне, друковане видання, що містить матеріали про поточні події та явища суспільно-політичного, економічного та культурного життя. Обсяг — від двох до ста і більше сторінок.

Сучасна Г. — друковане період. видання, оформлене у вигляді розгорнутих аркушів, яке вирізняє розміщення матеріалу колонками, менший обсяг і більший формат порівняно з періодикою журнал. типу, більша періодичність, вища оперативність публікування інформації.

У Венеції у 16 ст. словом «Г.» називали дрібну срібну монету, яку треба було заплатити за читання рукопис. аркуша новин. Поступово назва монети перейшла і на оплачуваний нею тогочас. засіб інформації. Прообразом Г. були інформ. бюлетені, що випускались у Римі в 1 ст. до н. е. — 4 ст. н. е. Перші Г. з’явились у Китаї у 8 ст., у Європі — у 16 ст. Розповсюдженню слова «Г.» і вживанню його в сучас. значенні сприяло створення 1631 Т. Ренодо франц. «La Gazette», яка стала популярною. У Росії 1-ю рукопис. Г. вважають «Вестовые письма, или Куранты» (1621), 1-ю друкованою — «Ведомости» Петра І (1702). В Україні Г. з’явилися у 18 ст. («Lwуwski kurier», 1749, польс. мовою).

Укр. періодика бере свій початок від виходу Г. «Харьковский еженедельник» (1812), «Харьковские известия» (1817–23). Наприкінці 19 ст. з’являються робітн. соц.-демократ. Г. Розвиток газет. справи в Україні пов’яз. із суспільно-політ. процесами. Унаслідок пожвавлення суспільно-політ. життя, зумовленого революцією 1848, у Львові почав виходити 1-й тижневик українською мовою «Зоря Галицька» (наклад 4 тис. прим.). Від 1867 в Австро-Угорщині почала діяти відносно ліберал. конституція, що сприяло подальшому розвитку укр. преси в Галичині та на Буковині. Так, 1900 в Галичині виходило 25 період. вид. (зокрема 4 щоденні Г., 2 тижневики, 9 двотижневиків), а на Буковині — 6. Видання україномов. Г. у підросій. Україні стало можливим унаслідок революції 1905. Однак більшість Г. проіснували недовго і були закриті владою. Провідну роль серед укр. Г. Рос. імперії відіграла щоденна київ. Г. «Громадська думка», яка була закрита 1906, поновлена 1907 з назвою «Рада», проіснувала до 1914. З цією Г. пов’язані імена видат. укр. діячів: С. Петлюри, А. Ніковського, Л. Старицької-Черняхівської, Б. Грінченка, М. Аркаса та ін. Своїм існуванням Г. завдячувала доброчин. фінанс. підтримці, передусім Є. Чикаленка і В. Симиренка. Наклади укр. періодики в підросій. Україні були низькі внаслідок довгих десятиліть заборон щодо вживання української мови та політ. переслідувань її прихильників. Так, «Рада» мала від 1,5 до 4 тис. передплатників. Більш розвинута і стабільна на той час зх.-укр. преса мала сформованішу читац. аудиторію і дещо більші наклади. Так, Г. «Нове слово» виходила накладом до 12 тис. прим.

Після Лютн. повстання 1917 почалось бурхливе зростання укр. преси. Кількість період. вид. (переважно Г.) українською мовою досягла 106-ти назв у 1917 і 212-ти — у 1918. У Києві виходило 6 щоден. Г.: «Нова рада» (наступниця «Ради»), соціал-демократична «Робітнича газета», есерів. «Народна воля» та «Боротьба», а також «Громадське слово» і «Промінь». Наклад «Народної волі» у травні 1917 становив 200 тис. прим.

Наступний важливий етап розвитку укр. преси пов’яз. з т. зв. українізацією 1920-х рр., коли Україна вже входила до складу СРСР. У ті роки укр. преса уперше увійшла в повсякден. побут широких верств насел. України. Так, наклад Г. «Комуніст» (орган ЦК КП(б)У) 1930 досяг 122 тис. прим., Г. «Вісті» і «Пролетар» — відповідно 90 і 79 тис. прим., Г. «Радянське село» — 600 тис. прим. 1923 частка україномов. вид. у пресі України складала 14 %, 1930 — 68,8 %, 1932 — 87,5 %. Роки голодомору і репресій 1930-х рр., воєнне лихоліття негативно вплинули на розвиток укр. преси.

Під час правління П. Шелеста, відомого толерант. ставленням до укр. культури, спостерігається суттєве тимчас. пожвавлення укр. преси. 1965–70 заг. разовий наклад Г. України зріс від 13,5 до 20,6 млн прим. (більш ніж у 1,5 рази). Відповідно від 10,0 до 14,3 млн зріс наклад україномов. Г., хоча їхня частка зменшилась від 74,1 до 69,4 %. Високі темпи зростання більше не спостерігались. 1970–75 темпи зростання накладів були суттєво меншими, але разовий наклад Г. в УРСР досягнув 24,3 млн, зокрема україномов. — 16,3 млн прим. Ініційована союз. центром зміна керівництва УРСР у травні 1972 супроводжувалася наростанням політ. репресій і посиленням контролю за пресою. 1975–85 разовий наклад Г. в Україні скоротився від 24,3 до 23,0 млн прим. Зменшувалася частка україномовних Г. Проте, на відміну від сфер держ. упр., освіти, виробництва, електрон. мас-медіа, у видавн. сфері прискорена русифікація не практикувалася. Преса залишалась своєрід. афішею «розквіту» нац. мов і культур СРСР. Щоправда, з урахуванням мільйонів примірників «центр.» моск. Г., які друкувались і розповсюджувались в Україні, російськомовна періодика в УРСР домінувала. У СРСР існувала ієрархія Г.: центр. (всесоюзні), респ., обл. (крайові, окружні), районні, міські, завод., колгоспні тощо. Практично всі Г. були друков. органами парт. і комсомол. комітетів, рад нар. депутатів, ін. офіц. установ. Г. УРСР мали респ. або нижчий статус. Респ. видання вводились до «Каталога советских газет и журналов», їх можна було передплатити за однакову ціну в будь-якому насел. пункті СРСР. Видання нижчого рівня розповсюджувались у межах відповід. обл., р-ну, міста, підприємства. 1965–85 частка респ. Г. за разовим накладом зменшилася від 39,9 до 30,8 %, колгоспних — від 12,4 до 6,2 %. Питома вага обл. Г. зросла від 22,0 до 30,0, а міських і районних — від 25,8 до 33,0 %. Якщо на респ. рівні видавалось 16–19 Г., то обл. Г. — по 2–3, а районних — по одній. Наклади далеко не всіх Г. визначались попитом на них. «Правду» передплачували мільйони комуністів. Укр. Г. у СРСР важко було конкурувати з московськими, які мали корпункти у всьому світі і, що важливіше, першими друкували важл. внутр.-держ. політ. і екон. новини, які передруковувались в укр. Г., деякі з них теж були досить популярними. Рекорд. наклад для укр. Г. мали 1990 «Сільські вісті» — 2 600 700 прим. Перевищували мільйон. наклад «Зірка», «Комсомольское знамя», а півмільйонний — «Молодь України», «Спортивна газета», «Вечірній Київ». Із зарубіж. преси в кіосках «Союздруку» можна було придбати лише поодинокі Г. і журнали країн «нар. демократії» та комуніст. і робітн. партій капіталіст. країн. Низка Г. українською мовою виходила за кордоном — «Гомін України» (Канада), «Народна воля» (США), «Українське слово» (Франція), «Українська думка» (Велика Британія), але читачеві в Рад. Україні вони були здебільшого недоступні.

Перебудовча лібералізація та демократизація 1986–91 стала найбільш відчутною в літ., культурно-мист. та молодіж. виданнях України. У пресі України поруч із заг.-демократ. сміливіше звучали незалежні гасла. Першою з офіц. респ. Г. на нац.-демократ. позиції стала «Літературна Україна», яка на поч. 1989 надрукувала проект програми НРУ. 1990 Г. мала вже не 20– 30 тис. передплатників, а 168 тис. Змінили позицію у бік демократії і незалежності й ін. офіц. Г. України — «Вечірній Київ», «Молодь України», «Комсомольское знамя». Із титул. сторінок видань було знято комуніст. девіз «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» (під ним виходили не лише Г. компартій. органів, а навіть спорт., літ., мист., професійні Г.; видання МО СРСР — під гаслом «За нашу Радянську Батьківщину!»). Наприкінці 1989 з’явились самвидав. Г. НРУ та його крайових організацій, нових громад. об’єднань, асоц., партій. На поч. 1991 новоутворена львів. Г. «За вільну Україну» мала наклад 473 тис. прим., «Молода Галичина» (постала на базі комсомол. обл. Г. «Ленінська молодь») — 230 тис. прим. Ці Г. можна було передплатити на всій тер. України. У Києві виходила г. «Зелений світ». Тема чорнобил. катастрофи, техноген. забруднення довкілля була дуже популярною. ТУМ (згодом товариство «Просвіта») започаткувало г. «Слово». Розпочався випуск заг.-укр. Г. НРУ — «Народна газета». Від 1990 виходить Г. ВР «Голос України», а також Г. виконав. органів влади «Урядовий кур’єр». 1990–91 — пік популярності г. «Вечірній Київ». Г. «Комсомольское знамя» обстоювала позиції побудови демократ. і суверен. України. Частка україномов. Г. зросла відповідно до 68 %. Незважаючи на стрімке зростання інтересу до укр. преси, ще 1991 на території України кількісно переважали моск. Г.: «Труд», «Аргументы и факты», «Комсомольская правда». У незалеж. Україні почав формуватися нац. інформ. простір. Частина колиш. компарт. Г. оголосила себе незалежними й почала обстоювати демократ. цінності, укр. державниц. інтереси.

У перші роки незалежності були інфляція, зубожіння насел., зростання цін на папір та друкар. матеріали, що виробляли переважно в Росії. Офіц. Г. мали держ. підтримку. Змінились інформ. запити читачів. Екон. складнощі пригасили ейфорію від здобутків демократії і незалежності. Цікавішими і змістовнішими стали електронні мас-медіа.

За роки демократ.-ринк. перетворень сформувався широкий спектр газет. видань. Традиційно існує офіц. преса. Серед Г. цього типу вже згадуваний «Голос України». Газетна площа цього видання ділиться між партій. фракціями і групами парламенту, тому політ. орієнтація публікацій буває дуже різною. Г. виконавчих органів влади «Урядовий кур’єр» друкує офіц. матеріали (Закони України, Укази Президента, Постанови Уряду), статті з проблем економіки і політики, ін. матеріали, розрахов. на широкі кола читачів. Місц. органи влади мають свої видання. Так, Київ. міськрада видає Г. «Хрещатик», «Столиця». Утворилась значна кількість недерж. конкурентоздат. популяр. видань універсал. змісту. Серед них — щоденні Г. «Киевские ведомости», «Всеукраинские ведомости», «День», «Факты и комментарии», «Вечерние вести», «Сегодня», «Газета по-киевски». Поряд з популяр. пресою розвивається й аналітично-оглядова «якісна» преса (напр., «Дзеркало тижня»), зорієнтована на інтелектуал. еліту.

Розвиток телебачення і радіо зумовив попит на пресу, що, крім телепрограм, подає анонси окремих передач, розповідає про їх учасників та про події, пов’язані з телебаченням («Говорить і показує Україна», «Програма», «Теленеделя» та ін.). Молодіжна преса представлена Г. «Молодь України», «Україна молода», «Експрес», «Музичний тиждень», виданнями з різних міст України. Утворився знач. масив ділових і фінанс.-екон. Г. — «Бізнес», «Финансовая Украина», «Экономические известия», «Закон і бізнес», «Діло», «Ділова Україна», «Податки і бухгалтерський облік», «Україна-бізнес», «Фінансова консультація», «Українська інвестиційна газета», «Комплект бухгалтера», «Праця і зарплата» тощо. Виникло багато Г. рекламно-інформ. типу, напр., безкоштовна київ. Г. «РІО» («Реклама. Інформація. Оголошення»), яка доставляється в усі поштові скриньки, наклад бл. 1 млн прим.; «Експрес-об’ява», «Авізо», «Київ на долонях», «Місто + передмістя» тощо. Серед пед. газет. видань — «Освіта», «Освіта України», «Освіта і управління», «Бібліотека вихователя дитячого садка», «Бібліотека вчителя початкової школи», «Дайджест для тих, хто вивчає українську мову», «Дайджест для тих, хто вивчає англійську», «Директор школи», «Історія в школі», «Книжковий кур’єр», «Дивослово», «Шкільний світ», «Позакласний час». Значна кількість Г. з питань охорони здоров’я і медицини: «Ваше здоров’я», «Исцеление», «Народне здоров’я», «Слово лікаря» та ін. Кілька партій та громад. організацій мають свої Г.: «Комуніст», «Товариш», «Самостійна Україна», «Час/Тіmе», «Народне слово», «Українське слово», «Українська газета», «Нація і держава», «Держава», «Слово просвіти».

2004 найбільші наклади в Україні мали Г.: «Порадниця» (1,3 млн прим.), «Факты и комментарии» (839 тис. прим.), «Бульвар» (570 тис. прим.), «Сільські вісті» (500 тис. прим.), «Місто + передмістя» (440 тис. прим.). 1990– 2004, за даними Держкомстату, кількість Г. в Україні зросла в 1,7 разів (від 1787 до 3014). Їх разовий наклад збільшився в 3,5 разів (від 25 до 88 млн прим.).

Протягом 1990–2000 спостерігалось зменшення частки україномов. Г. (від 68 до 27 % разового накладу). В наступні роки цей показник дещо зріс і становив у 2004 — 33 %. Водночас разовий наклад україномов. Г. збільшився від 17 млн прим. (1990) до 29 млн прим. (2004) — в 1,7 разів, але наклади російськомов. преси України росли значно швидшими темпами. Частка моск. (колись «центр.») видань на укр. газет. ринку при цьому зменшувалась. Із 3014-ти Г., що виходили 2004, заг.-держ. було 369, обл. (АР Крим) — 613, міських — 393, рай. — 439, низових — 222, приват. — 482, рекламно-інформ. — 314. Із заг. кількості Г. універсал. були 1423, спеціалізов. — 1591, зокрема юрид. — 62, екон. — 61, діловими — 79, з питань промисловості та будівництва — 144, з питань транспорту — 53, з питань с. господарства — 16, пед. — 115, культурно-мист. — 72, спорт. — 34, реліг. — 124, мед. — 66, для дозвілля — 144, для молоді — 23, для жінок — 12, для дітей — 43.

У Києві 2004 видавалось 16 % всіх Г. України, їх частка за разовим накладом складала 48 %, а за річним — 43 %. За роки незалежності регіон., місц. преса набула знач. розвитку. У Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Харкові, Львові видавалось відповідно 293, 213, 176, 169 та 159 Г. Частка Г. Донец., Дніпроп. та Львів. обл. в заг.-укр. разовому накладі Г. складала відповідно 6,2 %, 6,0 %, 5,8 %; у кожній з цих областей видавалося понад 5 млн прим.

Щоденні Г., якими за методологією ЮНЕСКО вважаються ті, які виходять не рідше 4-х разів на тиждень, складали 1,8 % за кількістю, 7,1 % за разовим і 36,4 % за річним накладами. Переважали тижневики, які складали 46,2 % за кількістю, 48,2 % за разовим, 38,5 % за річним накладами. Бл. 30 % Г. виходили 1–3 рази на місяць.

Завантажити статтю