Гайдамаки

ГАЙДАМА́КИ У 18 ст. Г. називали повстанців проти польс. магнатів і шляхти на Правобереж. Україні. Після утворення УЦР і проголошення УНР 22 листопада 1917 ген. секретар у військ. справах С. Петлюра видав наказ про повну українізацію військ Пд.-Зх. і Румун. фронтів, а також запасних полків гарнізонів, розташ. на території України, і формування з них гайдамац. куренів (із залученням добровольців). Перші курені Г. виникли в містах Умань і Олександрівськ (нині Запоріжжя), коші — в Одесі та м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ). На поч. листопада 1917 укр. старшини і солдати 1-го піхот. Фінлянд. полку створили Гайдамац. курінь під командуванням сотника Пустовіта, до якого згодом приєднались українці з ін. частин Пн. фронту (загалом бл. 2000 осіб). Пробиваючись з боями в Україну через Білорусь, Г. здобули м. Гомель. У січні 1918 рештки куреня дійшли до Києва і приєднались до 1-го Укр. козачого полку ім. гетьмана Б. Хмельницького. В грудні 1917 — січні 1918 з окремих гайдамац. частин було сформовано два великі з’єднання — Гайдамацький кіш Слобідської України і Гайдамацький кінний полк ім. кошового К. Гордієнка. Закріпившись як власна назва фактично лише за цими підрозділами, термін «Г.» поширився як заг. назва укр. вояків, особливо серед їхніх супротивників. У лютому 1918 гайдамац. частини ввійшли до складу регуляр. укр. армії.

Завантажити статтю