Гальчевський Яків Васильович
ГАЛЬЧЕ́ВСЬКИЙ Яків Васильович (псевд.: Орел, Войнаровський; 22. 10(03. 11). 1894, с. Гута-Літинська, нині с. Малинівка Літин. р-ну Вінн. обл. — 22. 03. 1943, с. Пересоловичі, похов. у м. Грубешів, Польща) — військовий діяч. Полковник Армії УНР (1922). Закін. учител. семінарію (1913). Під час 1-ї світової війни — штабс-капітан рос. армії. 1917 брав активну участь в українізації військ. частин; від 1918 — чл. Укр. нац. союзу, за дорученням якого готував повстання у Поділ. губ.; у 1919 — командир полку Армії УНР; від 1922 — командувач усіх повстан. загонів Правобереж. України. Після поразки нац.-визв. змагань очолив повстан. загін, який діяв на Поділлі до 20 серпня 1925. Після 1925 емігрував до Польщі, де, змінивши прізвище, поступив на військ. службу (у вересні 1939 як майор польс. армії брав участь у боях із німцями). У 1933–39 підтримував контакт з підпіл. антипольс. рухом на Холмщині, під псевд. Яків Правобережець друкувався у ж. «Діло» та «Вістнику» Д. Донцова, співпрацював із митрополитом Іларіоном (І. Огієнком). У 1942–43 — командир Грубешів. самооборони. Загинув у бою з підрозділами Армії Крайової. Автор кн. «Проти червоних окупантів» (т. 1–2, Краків, Л., 1941–42), рукопису «З воєнного нотатника» (1940) та неопубл. історіософ. праці.
Рекомендована література
- Вовкодав В. Я. В. Гальчевський і Летичівщина // «Меджибіж: 850 років історії»: Мат. наук.-практ. конф. 17 серпня 1996. Меджибіж, 1996;
- Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії. К., 1998;
- Його ж. Отаман святих і страшних. К., 2000;
- Колянчук О. Увічнення нескорених: Українські військові меморіали 20–30-х рр. ХХ ст. у Польщі. Л., 2003.
Завантажити статтю
Людина 
