ГАЛЬЧЕ́ВСЬКИЙ Яків Васильович (псевд.: Орел, Войнаровський; 22. 10(03. 11). 1894, с. Гута-Літинська, нині с. Малинівка Літин. р-ну Вінн. обл. — 22. 03. 1943, с. Пере­соловичі, похов. у м. Грубешів, Польща) — військовий діяч. Полковник Армії УНР (1922). Закін. учител. семінарію (1913). Під час 1-ї світової війни — штабс-капітан рос. армії. 1917 брав активну участь в українізації військ. частин; від 1918 — чл. Укр. нац. союзу, за доруче­н­ням якого готував пов­ста­н­ня у Поділ. губ.; у 1919 — командир полку Армії УНР; від 1922 — командувач усіх пов­стан. загонів Прав­обереж. України. Після поразки нац.-визв. змагань очолив пов­стан. загін, який діяв на Поділ­лі до 20 серпня 1925. Після 1925 емігрував до Польщі, де, змінивши прі­звище, по­ступив на військ. службу (у вересні 1939 як майор польс. армії брав участь у боях із німцями). У 1933–39 під­тримував контакт з під­піл. антипольс. рухом на Холмщині, під псевд. Яків Прав­обережець друкувався у ж. «Діло» та «Вістнику» Д. Донцова, спів­працював із митрополитом Іларіоном (І. Огієнком). У 1942–43 — командир Грубешів. само­оборони. Загинув у бою з під­роз­ділами Армії Кра­йової. Автор кн. «Проти червоних окупантів» (т. 1–2, Краків, Л., 1941–42), рукопису «З воєн­ного нотатника» (1940) та неопубл. історіософ. праці.