Красницький Володимир Димитрович
КРА́СНИЦЬКИЙ Володимир Димитрович (10. 12. 1881, с. Маяки, нині Біляїв. р-ну Одес. обл. — листопад 1936, Ленінград, нині С.-Петербург) — церковний діяч. Закін. С.-Петербур. духовну академію зі ступ. канд. богослов’я (1907). 18 серпня того ж року рукопоклад. у сан диякона, 19 серпня — ієрея. Відтоді працював законовчителем у навч. закладах Петрограда (нині С.-Петербург). Від 1912 служив у Князь-Володимир. соборі (Петроград). Від 1918 працював у структурі комісаріату продовольства; від 1919 — інструктором у церк. справах відділу юстиції Петрогр. міськвиконкому; водночас читав лекції в Червоноармій. інституті й Комуніст. університеті (обидва — Петроград), був політінструктором у частинах Петрогр. військ. округу, завідувач відділу артілей і комун у г. «Деревенская коммуна» та ін. На поч. 1920-х рр. схилився до обновленства, став організатором «Живої Церкви». Активно співпрацював із ОГПУ, про що неоднораз. публічно заявляв. Виступав свідком на стороні обвинувачення під час процесу над митрополитом Веніаміном (Казанським), що закінчився смертним вироком. Писав політ. доноси на опонентів. Кілька разів відлучався від Церкви. 8 травня 1923 возвед. у сан протопресвітера РПЦ, обраний заступник голови Вищої церк. ради, але в серпні того ж року виведений з її складу. До кінця життя служив у різних храмах Ленінграда.
Завантажити статтю
2.jpg)
Людина 
