КРАСНОАРМІ́ЙСЬК (до 1934 — Гришине, 1934–38 — Постишеве, 1938–64 — Красноар­мійське) — місто обласного зна­­че­н­ня Донецької області, рай­­центр. Красноармійській міськраді під­­­порядк. м. Родинське та смт Шевченко. Знаходиться за 66 км від обласного центру. На Пн. Зх. від К. бере початок р. Гришина (притока Бика, бас. Дніпра). Площа 39,3 км2 . Населе­н­ня 69 154 особи (2001, складає 95,2 % до 1989), пере­важно українці та росіяни. Залізничний вузол. Виникне­н­ня К. повʼязане з будівництвом Катерининської залізниці в остан­ній чверті 19 ст. Заліз­нична станція та робітниче селище бу­­ли на­звані, як і най­ближче, роз­ташоване за 9 верст від них село (нині Красноармійського ра­йону), — Гри­­шиним. 1881 тут зʼявилося паровозне депо, яке стало одним з основних паровозоремонтних під­приємств Катерининської залізниці. Через 2 роки збудовано вокзал, центр. частина якого збереглася донині. 1884 че­рез станцію Гришине почали курсувати по­їзди. Згодом на при­­вок­зальній площі була споруджена церква, при якій діяла приходська школа. У ній починав свою педагогічну діяльність учителем спів­ів український ком­по­зитор М. Леонтович. У Гри­шиному він створив робітничий хор і зробив об­­робки українських народних пісень «Щедрик» і «Козака несуть». На центральній частині вокзальної будівлі М. Леон­товичу встановлено меморіальну дошку. На­прикінці 19 — на початку 20 ст. збудовано чавуноливарний, цегельний, миловарний і пивоварний заводи, 3 парових млини, олійню, 3 вугільні шахти. С-ще Гришине входи­ло до Гришинської волості Бахмутського повіту Катеринославськох губернії. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодно­разово змінювалася. Жителі зазна­ли сталінських ре­пресій. Від 1924 — смт, від 1938 — місто (від 1963 — обласного значе­н­ня). Від 21 жовтня 1941 до 8 вересня 1943 — під німецько-фа­­шистською окупацією. Нацисти створили 3 концтабори. На фронтах 2-ї світової війни загинуло 4788 жителі. 1897 мешкало близько 2,6 тис., 1939 — 29,6 тис., 1959 — 48 тис., 1979 — 59,9 тис., 1998 — 70,6 тис. осіб. Нині працюють 5 вугільних під­приємств, 1 — з виробництва вогнетривів, 4 — машин­но-будівельних, з ремонту та монтажу машин і устаткува­н­ня, 1 — харчових, 7 — інших галузей. Головні під­приємства: шах­­то­управлінське «Покровське» (у його складі — шахта «Красноармійська-Західна № 1», збагачувальна фабрика), Красноармійський динасовий завод, Красноармійський завод технологічного обладна­н­ня. У К. — індустріальний ін­ститут Донецького технічного університету, педагогічне училище, 13 загально-освітніх шкіл, ліцей, на­вчально-виховний комплекс, гімназія, 21 до­шкільних і 4 поза­шкільних на­вчальних заклади; 11 бібліотек, 2 шко­­ли естетичного вихова­н­ня, Красно­армійський історичний музей, 2 клуби, Палац культури; центральна ра­йон­на лікарня, стоматологічна полікліні­ка, наркологічний диспансер; від­діле­н­ня 9-ти банків. Виходять газети «Маяк» і «Орбіта-плюс». Щорічно проводяться фестивалі: «Хреще­н­ням від­криваються небеса», шахтарські пісні «Чорне золото», сучасної рок-музики, джазової музики. Головні православні храми: Свято-Володи­­мирський, Свято-Миколаївський і Свято-Ми­хайлівський. Спортивна база міста: 5 стадіонів, 30 спортивних май­данчи­ків, 4 футбольні поля, 2 тенісні корти, 20 залів, 12 май­данчиків, 2 міні-футбольні поля. Серед видатних уродженців — фахівець у галузі автоматизації хімічно-технологічних проце­­сів С. Березненко, фізики В. Ва­­рю­­хін, М. Куліш, Н. Прима, Б. Стру­ж­­ко, фахівець у галузі металургії А. Коба, гірн. інженери Г. Малєєв, В. Мʼякенький, Ю. Халимен­дик, океанолог М. Єсін, лікар-гігієніст Г. Столмакова, історик, археолог А. Моруженко; письмен­ник В. Гужва; живописець, скульптор, спів­ак М. Голодик; піа­ніст, заслужений артист України Ю. Кот; тренер (лижні гонки) В. Гусєв, боксер В. Кравець; Герої Радянського Союзу В. Демура, І. Надтогій. У К. минули остан­ні роки життя учасника національно-визвольної боротьби, ди­сидента Д. Шумука. Літ.: Олейников М. Я. Красноармейск: Истор. очерк. 1974; Подзолкин М. А. Крас­­­ноармейск: Путеводитель. 1980; 1985 (усі — Донецьк).