Красноармійськ
КРАСНОАРМІ́ЙСЬК (до 1934 — Гришине, 1934–38 — Постишеве, 1938–64 — Красноармійське) — місто обласного значення Донецької області, райцентр. Красноармійській міськраді підпорядк. м. Родинське та смт Шевченко. Знаходиться за 66 км від обласного центру. На Пн. Зх. від К. бере початок р. Гришина (притока Бика, бас. Дніпра). Площа 39,3 км2 . Населення 69 154 особи (2001, складає 95,2 % до 1989), переважно українці та росіяни. Залізничний вузол. Виникнення К. повʼязане з будівництвом Катерининської залізниці в останній чверті 19 ст. Залізнична станція та робітниче селище були названі, як і найближче, розташоване за 9 верст від них село (нині Красноармійського району), — Гришиним. 1881 тут зʼявилося паровозне депо, яке стало одним з основних паровозоремонтних підприємств Катерининської залізниці. Через 2 роки збудовано вокзал, центр. частина якого збереглася донині. 1884 через станцію Гришине почали курсувати поїзди. Згодом на привокзальній площі була споруджена церква, при якій діяла приходська школа. У ній починав свою педагогічну діяльність учителем співів український композитор М. Леонтович. У Гришиному він створив робітничий хор і зробив обробки українських народних пісень «Щедрик» і «Козака несуть». На центральній частині вокзальної будівлі М. Леонтовичу встановлено меморіальну дошку. Наприкінці 19 — на початку 20 ст. збудовано чавуноливарний, цегельний, миловарний і пивоварний заводи, 3 парових млини, олійню, 3 вугільні шахти. С-ще Гришине входило до Гришинської волості Бахмутського повіту Катеринославськох губернії. Під час воєнних дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жителі зазнали сталінських репресій. Від 1924 — смт, від 1938 — місто (від 1963 — обласного значення). Від 21 жовтня 1941 до 8 вересня 1943 — під німецько-фашистською окупацією. Нацисти створили 3 концтабори. На фронтах 2-ї світової війни загинуло 4788 жителі. 1897 мешкало близько 2,6 тис., 1939 — 29,6 тис., 1959 — 48 тис., 1979 — 59,9 тис., 1998 — 70,6 тис. осіб. Нині працюють 5 вугільних підприємств, 1 — з виробництва вогнетривів, 4 — машинно-будівельних, з ремонту та монтажу машин і устаткування, 1 — харчових, 7 — інших галузей. Головні підприємства: шахтоуправлінське «Покровське» (у його складі — шахта «Красноармійська-Західна № 1», збагачувальна фабрика), Красноармійський динасовий завод, Красноармійський завод технологічного обладнання. У К. — індустріальний інститут Донецького технічного університету, педагогічне училище, 13 загально-освітніх шкіл, ліцей, навчально-виховний комплекс, гімназія, 21 дошкільних і 4 позашкільних навчальних заклади; 11 бібліотек, 2 школи естетичного виховання, Красноармійський історичний музей, 2 клуби, Палац культури; центральна районна лікарня, стоматологічна поліклініка, наркологічний диспансер; відділення 9-ти банків. Виходять газети «Маяк» і «Орбіта-плюс». Щорічно проводяться фестивалі: «Хрещенням відкриваються небеса», шахтарські пісні «Чорне золото», сучасної рок-музики, джазової музики. Головні православні храми: Свято-Володимирський, Свято-Миколаївський і Свято-Михайлівський. Спортивна база міста: 5 стадіонів, 30 спортивних майданчиків, 4 футбольні поля, 2 тенісні корти, 20 залів, 12 майданчиків, 2 міні-футбольні поля. Серед видатних уродженців — фахівець у галузі автоматизації хімічно-технологічних процесів С. Березненко, фізики В. Варюхін, М. Куліш, Н. Прима, Б. Стружко, фахівець у галузі металургії А. Коба, гірн. інженери Г. Малєєв, В. Мʼякенький, Ю. Халимендик, океанолог М. Єсін, лікар-гігієніст Г. Столмакова, історик, археолог А. Моруженко; письменник В. Гужва; живописець, скульптор, співак М. Голодик; піаніст, заслужений артист України Ю. Кот; тренер (лижні гонки) В. Гусєв, боксер В. Кравець; Герої Радянського Союзу В. Демура, І. Надтогій. У К. минули останні роки життя учасника національно-визвольної боротьби, дисидента Д. Шумука. Літ.: Олейников М. Я. Красноармейск: Истор. очерк. 1974; Подзолкин М. А. Красноармейск: Путеводитель. 1980; 1985 (усі — Донецьк).


