ГАРАСЕ́ВИЧ Андрій (13. 08. 1917, Львів — 24. 07. 1947, загинув побл. м. Берхтесґаден, Німеч­чина) — письмен­ник. Закін. гімназію в Ужгороді, навч. в муз. школі С. Дністрянської, на правничому та філос. ф-тах Карлового університету (Прага). Від 1945 — у таборах для пере­міщ. осіб (Зх. Німеч­чина). Учителював у табір. гімназії, ви­ступав з концертами як піаніст, захоплювався альпінізмом. Друкувався від 1935 (г. «Вперед», Ужгород; «Напередодні», Львів та ін. ви­да­н­нях). Ранні вірші часто під­писував псевд. Василь Сурмач. У кращих своїх поезіях Г., долаючи впливи львів. і праз. поетів, виявляє себе добротним май­стром форми, вдало від­творює як су­спільно-філос. мотиви, так і ліричні пере­жива­н­ня особистості (поема «Плач Єремії», цикли віршів «Самотність», «Визов», «Стара Прага»). Поезії Г. зі­брано в кн. «Сонети» (Прага, 1941) і «До вершин» (Нью-Йорк, 1959, перед­мова Б. Кравціва). Г. належить низка проз. творів: новели «Очарована душа» (про М. де Сервантеса) і «Апасіоната» (про Л. ван Бетговена), спогад «По­братими», есеї про альпінізм («Все вище»), про Є. Маланюка.