Краснокутськ

КРАСНОКУ́ТСЬК – селище міського типу Харківської області, райцентр. Краснокут. селищ. раді підпорядк. села Основинці, Ситники, Степанівка, Чернещина. Знаходиться на правому березі р. Мерло (притока Ворскли), за 100 км від обл. центру та за 25 км від залізнич. ст. Водяна. Пл. 12,48 км² . Насел. 8147 осіб (2001, складає 95,7 % до 1989), переважно українці. Засн. 1651 як один з опор. пунктів захисту пд. кордонів від татар. нападів. У цей час після Берестец. битви тут оселилися переселенці з Корсуньщини. У наступ. році збудовано острог, а монахами з Корсуня (нині м. Корсунь-Шевченківський Черкас. обл.) закладено чол. Петропавлів. монастир. К. тривалий час був сотен. містечком Охтир. полку (до 1765). Краснокут. козаки брали участь у Крим. походах 1687 і 1689 та Азов.-Дніпров. походах 1695–96. У 1709 побл. Красного Кута (саме таку назву мало поселення у 17–18 ст.) відбувся бій між рос. і швед. військами. У 18 ст. – повіт., від 1798 – заштатне місто Богодухів. пов. Слобід.-Укр. (від 1835 – Харків.) губ. 1773 налічувалося 4143 особи. Від 1780 – сучасна назва. 1786 Петропавлів. монастир закрито. Згодом К. – у власності родини Каразіних (з неї походить засн. Харків. університету В. Каразін). Наприкінці 18 ст. І. Каразін заклав тут парк (нині пам’ятка садово-парк. мистецтва заг.-держ. значення Краснокутський парк).

Наприкінці 19 ст. побл. К. відкрито великі економії, які спеціалізувалися на вирощуванні цукр. буряків (належали Каразіним, І. Харитоненку та ін.). За Всерос. переписом 1897, у К. мешкало 6860 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–62 та від 1966 – райцентр. Під час голодомору 1932–33 померло 750 краснокутців. Від 9 жовтня 1941 до 11 серпня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. 1959 мешкало бл. 6,8 тис., 1970 – 7,2 тис., 1979 – 7,8 тис., 1999 – 8,5 тис. осіб. Від 1975 – смт. На тер. парку – залишки монастиря – старовинні печери та підземні ходи заг. довж. бл. 18 км; на одному з його майданчиків – поховання Каразіних (встановлено пам’ятники). Нині працюють ТОВ «Агробуд», птахоферма. У К. – 2 заг.-осв. школи, аграр. ліцей, дит. муз. школа, 2 дитсадки; Будинок культури, рай. для дорослих і дит. б-ки; центр. рай. лікарня, СЕС; відділ. 5-ти банків. Виходить г. «Промінь». Пам’ятки архітектури: Архангело-Михайлів. церква (1880, УПЦ МП), садиба купців В’юнників (кін. 19 – поч. 20 ст., нині селищна рада). Встановлено меморіал Слави воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців – селекціонер, еколог М. Гущин, фахівець у галузі авіац. радіотехніки О. Зеленський, фахівець у галузі матем. моделювання А. Панішев, вет. лікар А. Собко, фізик Г. Шепельський; письменники та журналісти М. Дашкієв, Борис Колос (Б. Кабанов), М. Француженко; громад. і церк. діяч І. Геращенко; Герої Рад. Союзу В. Войцехович (відзначився під час 2-ї світової війни) та Д. Левченко (льотчик-космонавт).

Літ.: Ярещенко А. Наш рідний край: Красний Кут // Прапор. 1982. № 10; Білоус В. Красен край наш Краснокутщина: Істор.-краєзнав. нарис. Краснокутськ, 1995.

О. І. Павлуненко

Рекомендована література