Всевелике військо донське

Визначення і загальна характеристика

ВСЕВЕЛИ́КЕ ВІ́ЙСЬКО ДОНСЬКЕ́ — ір­регулярне військо, а також адміністративно-територіальна одиниця (Область Війська Донського) царської Росії. Утворилось у 15 ст. на берегах р. Дон з місц. насел. та пере­селенців із Моск. царства й укр. земель. Організац. оформилося 1570 у ви­гляді общини «Головне Донське військо». Із кін. 16 ст. цар. уряд використовував його для охорони пд. кордонів, а з 17 ст. — як збройну силу у зовн. війнах Росії. Від 1623 справами війська за­ймався Посольський приказ. У боротьбі з Осман. імперією і Крим. ханством донські козаки часто взаємодіяли із запороз. козацтвом, зокрема 1632 між ними було укладено угоду про взаємодопомогу. З листами про допомогу до В. В. Д. зверталися геть­мани Б. Хмельницький (1649 і 1650) та І. Брюховецький (1668), згодом — кошовий отаман І. Сірко. Царський уряд по­ступово ліквідовував автономію Дону, зокрема у 1676 донські козаки склали присягу на вірність царю, а з 1721 були під­порядк. Військ. колегії. 1775 Катерина II своїм указом скасувала рештки автономії В. В. Д. Від 1815 тер. Області Війська Донського у військ. та адм. від­ношен­ні під­порядковувалась Гол. штабу військ. мін-ва, від 1875 — Гол. упр. козачих військ, від 1910 — козачому від­ділу Гол. штабу. Всі козачі війська Росії очолював отаман, яким від 1827 вважався спадкоємець престолу. На чолі В. В. Д. стояв «наказний» (при­знач.) отаман, при якому існував військ. штаб, що керував справами через отаманів від­ділів чи окруж. отаманів.

В. В. Д. брало участь у всіх війнах Росії 18–20 ст., зокрема під час 1-ї світової війни ви­ставило 60 кін­них полків, 136 окремих сотень і пів­сотень, 6 піших баталь­йонів, 33 батареї, 5 запасних полків (загалом понад 100 тис. вояків). У 1917 тер. Області Війська Донського становила 144,6 тис. квадрат. верст, де мешкало бл. 4 млн осіб, з яких 42 % — козаки, 25 % — «корін­ні» селяни, 33 % — «іногородні». 17 червня 1917 Великий військ. круг (пред­ставницькі збори козацтва) обрав військ. отаманом генерала О. Каледіна і створив Донський військ. уряд. Після більшов. пере­вороту 1917 Донський військ. уряд не ви­знав повноважень Раднаркому і оголосив себе єдиною владою на тер. Області Війська Донського. Між ним і Ген. секретаріатом УНР було встановлено між­держ. контакти на рівні по­стій. пред­ставників і досягнуто поро­зумі­н­ня у певній ко­ординації дій.

Після встановле­н­ня більшов. влади на Дону козацтво втратило всі свої права і привілеї, що спричинило його ви­ступ проти рад. влади. 16 травня 1918 на Крузі «порятунку Дону» військ. отаманом обрано генерала П. Краснова і створ. уряд В. В. Д. 8 серпня 1918 уряди Укр. Держави та Дону під­писали договір про осн. принципи дво­сторон. від­носин, згідно з яким обидві сторони ви­знавали суверен­ність і незалежність одна одної та від­мовлялися від територ. претензій. Держ. кордоном ви­значалася адм. межа між Областю Війська Донського та Воронез., Харків. і Катеринослав. губ. Уряди зобовʼязалися забезпечити права укр. та донської нац. меншин у галузі мови, освіти та культури. Між Укр. Державою і В. В. Д. встановлено офіц. дипломатичні від­носини. У січні 1919 Донська армія під­порядк. генералу А. Денікіну, який очолював ЗС Пд. Росії. Внаслідок поразки ЗС Пд. Росії в ході на­ступу на Москву (1919) залишки Донської армії еваку­йовані до Криму і зведені у Донський корпус. У листопаді 1920 в складі Руської армії генерала П. Врангеля корпус еваку­йований до Туреч­чини, згодом — пере­ведений до Болгарії та Югославії. Частини донського козацтва входили також до складу рад. армії, де на їхній базі створ. кінні дивізії, корпуси та армії. По­становою Всерос. ЦВК 1920 на козачі області РСФРР роз­по­всюджено заг. законоположе­н­ня про землеустрій та землекористува­н­ня, що поклало край існуван­ню козацтва як окремого стану. 20 квітня 1936 ЦВК СРСР скасував існуючі для козацтва обмеже­н­ня щодо служби у рад. армії. Під час 2-ї світової війни донські козачі кінні частини брали участь у боях як на стороні СРСР, так і на стороні Німеч­чини. Від 2-ї пол. 1980-х pp. на Дону роз­почато процес від­родже­н­ня донського козацтва.

Літ.: Савельев А. Трехсотлетие Войска Донского: 1570–1870. С.-Петербург, 1870; Картины былого Тихого Дона. Т. 1–2. С.-Петербург, 1909; Краснов П. Н. Всевеликое Войско Донское // Архив рус­ской революции. Т. 5. Москва, 1991.

А. О. Буравченков

Завантажити статтю