Всевелике військо донське

Визначення і загальна характеристика

ВСЕВЕЛИ́КЕ ВІ́ЙСЬКО ДОНСЬКЕ́  — іррегулярне військо, а також адміністративно-територіальна одиниця (Область Війська Донського) царської Росії. Утворилось у 15 ст. на берегах р. Дон з місц. насел. та переселенців із Моск. царства й укр. земель. Організац. оформилося 1570 у вигляді общини «Головне Донське військо». Із кін. 16 ст. цар. уряд використовував його для охорони пд. кордонів, а з 17 ст. — як збройну силу у зовн. війнах Росії. Від 1623 справами війська займався Посольський приказ. У боротьбі з Осман. імперією і Крим. ханством донські козаки часто взаємодіяли із запороз. козацтвом, зокрема 1632 між ними було укладено угоду про взаємодопомогу. З листами про допомогу до В. В. Д. зверталися гетьмани Б. Хмельницький (1649 і 1650) та І. Брюховецький (1668), згодом — кошовий отаман І. Сірко. Царський уряд поступово ліквідовував автономію Дону, зокрема у 1676 донські козаки склали присягу на вірність царю, а з 1721 були підпорядк. Військ. колегії. 1775 Катерина II своїм указом скасувала рештки автономії В. В. Д. Від 1815 тер. Області Війська Донського у військ. та адм. відношенні підпорядковувалась Гол. штабу військ. мін-ва, від 1875 — Гол. упр. козачих військ, від 1910 — козачому відділу Гол. штабу. Всі козачі війська Росії очолював отаман, яким від 1827 вважався спадкоємець престолу. На чолі В. В. Д. стояв «наказний» (признач.) отаман, при якому існував військ. штаб, що керував справами через отаманів відділів чи окруж. отаманів.

В. В. Д. брало участь у всіх війнах Росії 18–20 ст., зокрема під час 1-ї світової війни виставило 60 кінних полків, 136 окремих сотень і півсотень, 6 піших батальйонів, 33 батареї, 5 запасних полків (загалом понад 100 тис. вояків). У 1917 тер. Області Війська Донського становила 144,6 тис. квадрат. верст, де мешкало бл. 4 млн осіб, з яких 42 % — козаки, 25 % — «корінні» селяни, 33 % — «іногородні». 17 червня 1917 Великий військ. круг (представницькі збори козацтва) обрав військ. отаманом генерала О. Каледіна і створив Донський військ. уряд. Після більшов. перевороту 1917 Донський військ. уряд не визнав повноважень Раднаркому і оголосив себе єдиною владою на тер. Області Війська Донського. Між ним і Ген. секретаріатом УНР було встановлено міждерж. контакти на рівні постій. представників і досягнуто порозуміння у певній координації дій.

Після встановлення більшов. влади на Дону козацтво втратило всі свої права і привілеї, що спричинило його виступ проти рад. влади. 16 травня 1918 на Крузі «порятунку Дону» військ. отаманом обрано генерала П. Краснова і створ. уряд В. В. Д. 8 серпня 1918 уряди Укр. Держави та Дону підписали договір про осн. принципи двосторон. відносин, згідно з яким обидві сторони визнавали суверенність і незалежність одна одної та відмовлялися від територ. претензій. Держ. кордоном визначалася адм. межа між Областю Війська Донського та Воронез., Харків. і Катеринослав. губ. Уряди зобов’язалися забезпечити права укр. та донської нац. меншин у галузі мови, освіти та культури. Між Укр. Державою і В. В. Д. встановлено офіц. дипломатичні відносини. У січні 1919 Донська армія підпорядк. генералу А. Денікіну, який очолював ЗС Пд. Росії. Внаслідок поразки ЗС Пд. Росії в ході наступу на Москву (1919) залишки Донської армії евакуйовані до Криму і зведені у Донський корпус. У листопаді 1920 в складі Руської армії генерала П. Врангеля корпус евакуйований до Туреччини, згодом — переведений до Болгарії та Югославії. Частини донського козацтва входили також до складу рад. армії, де на їхній базі створ. кінні дивізії, корпуси та армії. Постановою Всерос. ЦВК 1920 на козачі області РСФРР розповсюджено заг. законоположення про землеустрій та землекористування, що поклало край існуванню козацтва як окремого стану. 20 квітня 1936 ЦВК СРСР скасував існуючі для козацтва обмеження щодо служби у рад. армії. Під час 2-ї світової війни донські козачі кінні частини брали участь у боях як на стороні СРСР, так і на стороні Німеччини. Від 2-ї пол. 1980-х pp. на Дону розпочато процес відродження донського козацтва.

Завантажити статтю