Вугільної промисловості Державний науково-дослідний, проектно-конструкторський і проектний інститут («УкрНДІпроект»)

ВУГІ́ЛЬНОЇ ПРОМИСЛО́ВОСТІ Державний науково-дослідний, проектно-конструкторський і проектний інститут («УкрНДІпроект») — комплексна установа, що виконує широкий спектр робіт з розроблення технологій, проектування устаткування і техніки для підприємств вугільної промисловості. Підпорядк. Мін-ву вугіл. промисловості України. Засн. 1944 у Донецьку як Центр. бюро копрів з метою відновлення шахт Донбасу, від 1945 — Центр. бюро копрів і устаткування (від 1947 — у Києві), від 1948 — трест «Західшахтопроект», від 1951 — Інститут «Укргіпрошахт», від 1959 — «УкрНДІпроект» (Укр. н.-д., проектно-конструктор. і проект. інститут вугіл., руд., нафтової і газової промисловості) Держплану УРСР, від 2000 — сучасна назва. У 1963 підрозділи і філії Інституту, що займалися роботами із нафти та газу, виокремилися у Всесоюз. н.-д. і проектно-конструктор. інститут нафтохім. промисловості, підпорядк. Мін-ву хім. промисловості СРСР. У 1970–80-і рр. Інститут складався з наук. (із конструктор. частиною) і проектного відділ., дослідно-експерим. заводу «Вугілля», філій у м. Олександрія (Кіровогр. обл.) та м. Екібастуз (Казахстан).

«УкрНДІпроект» — ініціатор розвитку в СРСР гірн.-транспорт. техніки безперерв. дії для відкритих гірн. робіт. За наук.-тех. документацією, розробленою Інститутом, та за його наук. супроводу провід. маш.-буд. з-ми України (ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», ВАТи «Донецькгірмаш» та «Азовмаш») створено практично всі вітчизняні кар’єрні роторні екскаватори продуктивністю від 1000 до 8000 м³/год. Інститут розробляв Тех. вимоги на поставку та брав участь в удосконаленні кар’єр. ротор. екскаваторів і комплексів виробництва Німеччини і Чехословаччини, що експлуатуються на розрізах колиш. СРСР. Інститут також є піонером розвитку поточ. і циклічно-поточ. технології відкритих гірн. робіт і брав участь у наук.-тех. забезпеченні та проектуванні найбільших у світі вугіл. розрізів потуж. 40–60 млн. т/рік («Березівський», «Назарівський» — РФ; «Богатир», «Східний», «Шубаркольський» — Казахстан). В Україні Інститут спроектував і здійснює наук.-тех. забезпечення розрізів Дніпровського буровугільного басейну, де, зокрема, підприємство «Олександріявугілля» свого часу стабільно видобувало бл. 13 млн т вугілля на рік. Фахівці Інституту розробили циклічно-поточну технологію розробки золотовидобув. кар’єру «Мурунтау» (Узбекистан); унікал. вугленавантажув. комплекси продуктивністю 4000 м³/рік для найбільших вугіл. підприємств СНД. За проектами, розробленими науковцями Інституту, у Донец., Львів.-Волин. і Дніпров. вугіл. басейнах побудовано і введено в експлуатацію 30 вугіл. шахт, 12 вугіл. розрізів, 9 кар’єрів, Запоріз. залізоруд. комбінат, низку маш.-буд. заводів, ТЕС, а також зведено шахтар. міста і с-ща із повною інфраструктурою об’єктів житл. і цивіл. призначення, серед них — Червоноград, Соснівка, Гірник (Львів. обл.), Нововолинськ, Жовтневе (Волин. обл.), Олександрія (Кіровогр. обл.), Ватутіне (Черкас. обл.), Дніпрорудне (Запоріз. обл.).

Нині осн. напрямами наук. дослідж. є: розроблення й удосконалення комплекс. заходів щодо зменшення негатив. впливу підприємств вугіл. промисловості на довкілля, інформ. технологій і систем керування у вугіл. промисловості, техніки і технології безперерв. дії та засобів механізації допоміж. процесів для відкритих гірн. робіт, охорона інтелектуал. власності, метрологія, стандартизація і сертифікація, будівництво вугіл. шахт і розрізів, об’єктів житл. і цивіл. призначення, реструктуризація і модернізація вугіл. шахт, розрізів і рудників. У 1960–90-х рр. Інститут видавав річні зб. наук. праць «Горнотранспортное оборудование разрезов», «Горнотранспортное оборудование карьеров», «Оборудование непрерывного действия и поточная технология на угольных разрезах». Перший дир. Інституту — М. Жербін (1944– 63), від 1998 — М. Сургай.

Завантажити статтю