Гомзин Борис
Визначення і загальна характеристика
ГО́МЗИН Борис (псевд. і крипт.: Др. Мирон Бурянина, Нюфраїнґпен, б. г.; 20. 06. 1887, хутір побл. м-ка Саврань Балт. повіту Поділ. губ., нині Савран. р-ну Одес. обл. — 15. 11. 1965, Берлін) — письменник, політичний і громадський діяч. Закін. гімназію у Єлисаветграді (нині Кіровоград; 1905), навч. в Одес. університеті (1905–07). Служив у 9-му гусар. Київ. полку, 1917 командував 1-м укр. кінним полком, у складі Слобожан. куреня 1918 брав участь в обороні Києва від більшов. загонів М. Муравйова, 1919 служив при штабі Правобереж. фронту, 1920 — штаб. старшина при гол. комісарові України, пом. нач. розвідув. служби, 1921 — віце-дир. політ. департаменту МВС. 1922 виїхав до Праги, де закін. Укр. пед. інститут і працював у ньому на каф. історії укр. літ-ри, редагував ж. «Студент» і г. «Ukrajina»; публікувався у часописах «Січ», «Дзвони», «Нова Україна» та «Літературно-науковий вісник». 1937 — в. о. нач. пресового відділу гетьман. управи. Переїхавши 1938 до Берліна, працював у Союзі гетьманців-державників, очолював Укр. громаду та редагував ж. «Нація в поході». Автор зб. оповідань «Прокляті часи» (Л., 1929), памфлету «Єретичні думки» (1931), поеми «Лови», драми «Кров кличе» (1935), зб. поезій «Тройзілля» (1937), розвідки «Большевизм — органічне московське явище» (Ганновер, 1957).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
