Гонка озброєнь

ГО́НКА ОЗБРО́ЄНЬ — якісне та кількісне суперництво у військовій сфері між країнами чи блоками країн, які протистоять один одному у прагненні до світового панування. Виявляється у прискореному накопиченні запасів зброї та війсьової техніки, їх удосконаленні на основі мілітаризованої економіки і широкого використання досягнень НТП у військових цілях. Держави, що проводять агресивну зовнішню політику, завжди намагаються посилити свою військову могутність та забезпечити перевагу над супротивником завдяки розробленню і виробництву нових видів озброєнь.

Наймасштабніша Г. о. була у 20 ст., коли витрати на військові потреби збільшилися у понад 30 разів. У період між 1-ю і 2-ю світовими війнами людство витрачало на військові цілі 20–22 млрд доларів США щорічно, нині ця сума перевищує 1 трлн доларів США. За підрахунками експертів ООН, у сфері світової військово-виробничої діяльності зайняті бл. 50-ти млн осіб; у військових дослідженнях і створенні нової зброї — 400–500 тис. осіб. На ці дослідження припадає 2/5 усіх асигнувань, що виділяють на розвиток науки. Г. о. безпосередньо впливає на рівень життя населеня, оскільки розвиток ОПК потребує залучення коштів з інших галузей економіки, а збільшення його фінансування відбувається здебільшого через скорочення соціальних програм. Утримання сучасасних збройних сил і забезпечення їхніх потреб посилюють диспропорції у структурі світового господарства й гальмують вирішення глобальних проблем людства. Відволікання коштів на потреби ОПК фактично деформує механізм суспільного відтворення. Окрім того, виробництво, випробування та зберігання зброї масового знищення (ядерної, хімічної і бактеріологічної) у ході Г. о. завдають значної шкоди довкіллю.

Г. о. передбачає пошук ефективних засобів захисту від можливого нападу супротивника; прагнення до встановлення з ним воєнно-стратегічного паритету; боротьбу за перевагу в галузі озброєнь. Процес Г. о. може мати еволюційний та стрибкоподібний характер — від виробництва і нагромадження уже відомих видів зброї до винаходу, виробництва, а згодом і нагромадження якісно нових. Важливу роль у Г. о. відіграють досягнення НТП. Посилення Г. о. зазвичай є результатом політики окремих держав, спрямованої на підготовку до воєн, створення воєнно-політ. угруповань, мілітаризацію економіки, науки, духовної сфери суспільства. Зокрема, у підготовку і ведення двох світових воєн були втягнені десятки країн із їх матеріальними, людськими і фінансовими ресурсами.

Черговий виток Г. о. у післявоєнний час зумовлений якісно новим етапом НТП, політикою «холодної війни» та численними збройними конфліктами у країнах «третього світу». Г. о. цього періоду — це протистояння між СРСР та країнами Варшавського договору з одного боку і США та країнами НАТО з іншого. На озброєння армій почала надходити ракетно-ядерна зброя масового ураження, тому в цей період Г. о. визначають як гонку стратегічних ядерних озброєнь і виділяють 3 її основні етапи. Перший розпочався з атомного бомбардування авіацією США японських міст Гіросіми та Наґасакі (серпень 1945) і закінчився наприкінці 60 — на поч. 70-х рр. Для нього характерна воєнна перевага США і прагнення американських правлячих кіл її утримати. Натомість СРСР, форсовано здійснюючи широку програму створення і розвитку ракетно-ядерної зброї, прагнув ліквідувати американську перевагу.

Зі встановленням радянсько-американського паритету розпочався 2-й етап Г. о. (70-і — поч. 80-х рр.), коли в США, а згодом і в СРСР велося прискорене оснащення міжконтинентальних балістичних ракет і балістичних ракет для підводних човнів боєголовками з індивідуальним наведенням, що призвело до різкого збільшення кількості ядерних зарядів. Третій етап Г. о. (80-і — поч. 90-х рр.) пов’язаний із кризою ядерної стратегії, коли стало зрозуміло, що наявними засобами досягти воєнної переваги ні одна зі сторін не зможе. Він завершився підписанням 31 липня 1991 у Москві радянсько-американського «Договору про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь».

У ядерну епоху Г. о. становить особливу небезпеку, оскільки створює матеріал. передумови збройних конфліктів, сприяє поширенню ілюзії про можливість досягти військової переваги над супротивником і диктувати йому свою волю, вирішувати міжнародні проблеми не політичним шляхом, а силою зброї. Позитивні зміни у міжнародній обстановці кін. 80-х — поч. 90-х рр. стали підґрунттям для обмеження Г. о. і початку процесу роззброєння. Проблеми припинення Г. о. розглядали на 3-х спеціальних сесіях ГА ООН: перша (1978) сформулювала концепцію безпеки через роззброєння; друга (1982) прийняла рішення розгорнути всесвітню кампанію за роззброєння; на третій (1988) більшістю делегацій узгоджено шляхи побудови без’ядерного, ненасильницького світу.

Однак держави продовжують нарощувати свій військовий потенціал. За даними Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна, у 2006 загальні воєнні витрати склали понад 1,2 трлн долорів США (2,5 % світового валового продукту). Лідером залишаються США — за офіційними даними 2006–07 їх воєнні витрати склали 478 млрд доларів. Водночас значними темпами зростають витрати головних конкурентів США — Китаю, Індії, РФ, а також країн Латинської Америки (Венесуели, Арґентини, Чилі). Хоча суперництво США і СРСР у період «холодної війни» призвело до занепаду економіки та розпаду останнього, від поч. 90-х рр. американська сторона веде активну роботу зі створення широкомасштабної системи протиракетної оборони з елементами космічного базування. Пропозиція США розмістити елементи цієї оборони в Польщі й Чехії викликала різку реакцію з боку РФ — у ході виступу на щорічній Мюнхенській міжнародній конференції з питань безпеки у березні 2007 президент РФ В. Путін звинуватив США у порушенні міжнародних зобов’язань щодо ядерного роззброєння і заявив про наявність у РФ зразків зброї, здатних подолати систему протиракетної оборони. На думку політологів, це є свідченням початку нового етапу Г. о.

Україна зробила свій внесок у гальмування Г. о. На першому етапі становлення її незалежності ВР затвердила принцип без’ядерності, закріплений у «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990. Після приєднання до «Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» (1994) Україна, відмовившись від ядерної зброї, засвідчила перед усім світом прагнення до миру і стабільності, передбачуваність своєї політики, довела, що вона чітко дотримується прийнятих зобов’язань.

Завантажити статтю