Гонка озброєнь

Визначення і загальна характеристика

ГО́НКА ОЗБРО́ЄНЬ — якісне та кількісне суперництво у військовій сфері між країнами чи блоками країн, які протистоять один одному у прагнен­ні до світового панува­н­ня. Виявляється у при­скореному накопичен­ні запасів зброї та війсьової техніки, їх удосконален­ні на основі мілітаризованої економіки і широкого викори­ста­н­ня досягнень НТП у військових цілях. Держави, що проводять агресивну зовнішню політику, завжди намагаються посилити свою військову могутність та забезпечити пере­вагу над су­противником завдяки роз­роблен­ню і виробництву нових видів озброєнь.

На­ймас­штабніша Г. о. була у 20 ст., коли витрати на військові потреби збільшилися у понад 30 разів. У період між 1-ю і 2-ю світовими війнами людство витрачало на військові цілі 20–22 млрд доларів США щорічно, нині ця сума пере­вищує 1 трлн доларів США. За під­рахунками екс­пертів ООН, у сфері світової військово-виробничої діяльності зайняті бл. 50-ти млн осіб; у військових дослідже­н­нях і створен­ні нової зброї — 400–500 тис. осіб. На ці дослідже­н­ня припадає 2/5 усіх асигнувань, що виділяють на роз­виток науки. Г. о. без­посередньо впливає на рівень життя населеня, оскільки роз­виток ОПК потребує залуче­н­ня коштів з інших галузей економіки, а збільше­н­ня його фінансува­н­ня від­бувається здебільшого через скороче­н­ня соціальних про­грам. Утрима­н­ня сучасасних збройних сил і забезпече­н­ня їхніх потреб посилюють дис­пропорції у структурі світового господарства й гальмують виріше­н­ня глобальних про­блем людства. Від­воліка­н­ня коштів на потреби ОПК фактично деформує механізм су­спільного від­творе­н­ня. Окрім того, виробництво, ви­пробува­н­ня та зберіга­н­ня зброї масового знище­н­ня (ядерної, хімічної і бактеріологічної) у ході Г. о. завдають значної шкоди довкі­л­лю.

Г. о. перед­бачає пошук ефективних засобів захисту від можливого нападу су­противника; прагне­н­ня до встановле­н­ня з ним воєн­но-стратегічного паритету; боротьбу за пере­вагу в галузі озброєнь. Процес Г. о. може мати еволюційний та стрибкоподібний характер — від виробництва і на­громадже­н­ня уже ві­домих видів зброї до винаходу, виробництва, а згодом і на­громадже­н­ня якісно нових. Важливу роль у Г. о. ві­ді­грають досягне­н­ня НТП. Посиле­н­ня Г. о. за­звичай є результатом політики окремих держав, спрямованої на під­готовку до воєн, створе­н­ня воєн­но-політ. угруповань, мілітаризацію економіки, науки, духовної сфери су­спільства. Зокрема, у під­готовку і веде­н­ня двох світових воєн були втягнені десятки країн із їх матеріальними, людськими і фінансовими ресурсами.

Черговий виток Г. о. у післявоєн­ний час зумовлений якісно новим етапом НТП, політикою «холодної війни» та числен­ними збройними конфліктами у країнах «третього світу». Г. о. цього періоду — це проти­стоя­н­ня між СРСР та країнами Варшавського договору з одного боку і США та країнами НАТО з іншого. На озброє­н­ня армій почала надходити ракетно-ядерна зброя масового ураже­н­ня, тому в цей період Г. о. ви­значають як гонку стратегічних ядерних озброєнь і виділяють 3 її основні етапи. Перший роз­почався з атомного бомбардува­н­ня авіацією США японських міст Гіросіми та Наґасакі (серпень 1945) і закінчився на­прикінці 60 — на поч. 70-х рр. Для нього характерна воєн­на пере­вага США і прагне­н­ня американських правлячих кіл її утримати. Натомість СРСР, форсовано здійснюючи широку про­граму створе­н­ня і роз­витку ракетно-ядерної зброї, прагнув ліквідувати американську пере­вагу.

Зі встановле­н­ням радянсько-американського паритету роз­почався 2-й етап Г. о. (70-і — поч. 80-х рр.), коли в США, а згодом і в СРСР велося при­скорене оснаще­н­ня між­континентальних балістичних ракет і балістичних ракет для під­водних човнів боє­головками з індивідуальним наведе­н­ням, що при­звело до різкого збільше­н­ня кількості ядерних зарядів. Третій етап Г. о. (80-і — поч. 90-х рр.) повʼязаний із кризою ядерної стратегії, коли стало зро­зуміло, що наявними засобами досягти воєн­ної пере­ваги ні одна зі сторін не зможе. Він завершився під­писа­н­ням 31 липня 1991 у Москві радянсько-американського «Договору про скороче­н­ня й обмеже­н­ня стратегічних на­ступальних озброєнь».

У ядерну епоху Г. о. становить особливу небезпеку, оскільки створює матеріал. перед­умови збройних конфліктів, сприяє поширен­ню ілюзії про можливість досягти військової пере­ваги над су­противником і диктувати йому свою волю, вирішувати між­народні про­блеми не політичним шляхом, а силою зброї. Позитивні зміни у між­народній об­становці кін. 80-х — поч. 90-х рр. стали під­ґрун­т­тям для обмеже­н­ня Г. о. і початку процесу роз­зброє­н­ня. Про­блеми припине­н­ня Г. о. роз­глядали на 3-х спеціальних сесіях ГА ООН: перша (1978) сформулювала концепцію без­пеки через роз­зброє­н­ня; друга (1982) прийняла ріше­н­ня роз­горнути всесвітню кампанію за роз­зброє­н­ня; на третій (1988) більшістю делегацій узгоджено шляхи побудови без­ʼ­ядерного, ненасильницького світу.

Однак держави продовжують нарощувати свій військовий потенціал. За даними Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна, у 2006 загальні воєн­ні витрати склали понад 1,2 трлн долорів США (2,5 % світового валового продукту). Лідером залишаються США — за офіційними даними 2006–07 їх воєн­ні витрати склали 478 млрд доларів. Водночас значними темпами зростають витрати головних конкурентів США — Китаю, Індії, РФ, а також країн Латинської Америки (Венесуели, Арґентини, Чилі). Хоча суперництво США і СРСР у період «холодної війни» при­звело до занепаду економіки та роз­паду остан­нього, від поч. 90-х рр. американська сторона веде активну роботу зі створе­н­ня широкомас­штабної системи протиракетної оборони з елементами космічного базува­н­ня. Пропозиція США роз­містити елементи цієї оборони в Польщі й Чехії викликала різку реакцію з боку РФ — у ході ви­ступу на щорічній Мюнхенській між­народній конференції з питань без­пеки у березні 2007 президент РФ В. Путін звинуватив США у порушен­ні між­народних зобовʼязань щодо ядерного роз­зброє­н­ня і заявив про наявність у РФ зразків зброї, здатних подолати систему протиракетної оборони. На думку політологів, це є свідче­н­ням початку нового етапу Г. о.

Україна зробила свій внесок у гальмува­н­ня Г. о. На першому етапі становле­н­ня її незалежності ВР затвердила принцип без­ʼ­ядерності, закріплений у «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990. Після при­єд­на­н­ня до «Договору про нерозпо­всюдже­н­ня ядерної зброї» (1994) Україна, від­мовившись від ядерної зброї, засвідчила перед усім світом прагне­н­ня до миру і стабільності, перед­бачуваність своєї політики, довела, що вона чітко дотримується прийнятих зобовʼязань.

П. Д. Біленчук, В. М. Кочетков, В. Б. Міщенко

Завантажити статтю