Гончаров Петро Григорович
ГОНЧАРО́В Петро Григорович (06(18). 10. 1888, Київ – 20. 05. 1970, там само) – хоровий диригент, музичний діяч. Брат М. Гончарова. Доц. Закін. муз. училище Балт. флоту (С.-Петербург, 1907). У 1914 брав уроки у Р. Ґлієра. Від 1907 – регент хорів київ. церков, з якими здійснив постановки ораторії «Створення світу» Й. Гайдна, «Реквієму» В.-А. Моцарта, «Реквієму» Дж. Верді, «Stabat Mater» Дж. Россіні. Від 1912 – хормейстер, від 1915 – диригент, від 1916 – гол. диригент Театру М. Садовського у Києві. 1918 – керівник муз. частини Держ. нар. театру під керівництвом П. Саксаганського. 1919 разом з Лесем Курбасом, Я. Степовим, М. Багриновським, А. Петрицьким оперою «Утоплена» М. Лисенка відкрив перший укр. опер. театр «Укр. муз. драма». 1920–24, 1944–45 – хормейстер Київ. опери, водночас регент хорів Софій. (1920–29) й Андріїв. (1941–43) соборів. Із хором Софій. собору виконував у концертах «Панахиду» К. Стеценка, «Літургію» М. Леонтовича, укр. колядки. 1924–49 – організатор і кер. самодіял. хор. капели Пд.-Зх. залізниці (від 1940 – засл.), з якою гастролював у Москві, Ленінграді, Харкові, Львові, Запоріжжі. 1940 – худож. кер. капели «Трембіта» у Львові, 1940–41 – капели «Думка», 1942–43 – Укр. нар. хор. капели, 1950–70 – нар. чол. капели Будинку вчителя у Києві. Водночас 1955–60 – керівник хор. класу Київ. консерваторії. Г. – один з найталановитіших хормейстерів свого часу. Хори під його керівництвом відзначалися високою вокал.-хор. культурою, точною інтонацією, тембрал. і динам. багатством. Автор церк. творів і хор. аранжувань; спогадів про Г. Верьовку.
Літ.: Щоголь М. Видатний хоровий диригент // РК. 1958, 19 жовт.; Жаров А. Песней призванный // Радуга. 1968. № 10.
І. Д. Гамкало
Рекомендована література
- Щоголь М. Видатний хоровий диригент // РК. 1958, 19 жовт.;
- Жаров А. Песней призванный // Радуга. 1968. № 10.
Людина 
