Горбаневська Наталія Євгенівна

ГОРБАНЕ́ВСЬКА Наталія Євгенівна (Горбаневская Наталья Евгеньевна; 26. 05. 1936, Москва — 29. 11. 2013, Париж) — російська правозахисниця, громадська діячка, поетеса. Навч. у Моск. та Ленінгр. університетах (1953–63). Працювала у моск. редакціях, пере­кладала російською мовою вірші зі словʼян. та роман. мов. Від 1959 вірші Г. поширюються у самвидаві (у рад. пресі публікувалися зрідка); вони включені у ж. «Синтаксис», який видавав О. Ґінзбурґ, та альманахи «Феникс» (1961 і 1966), укладені Ю. Галансковим. У 1967–68 брала участь у петицій. кампанії навколо «процесу чотирьох» (Ю. Галансков, О. Ґінзбурґ, О. Добровольський, В. Лашкова), ви­ступала на захист ін. осіб, яких пере­слідували з ідеол. мотивів. У лютому 1968 Г. вперше примусово го­спіталізували у психлікарні. Цю історію описала у нарисі «Бе­сплатная медицинская помощь», який поширювався у самвидаві. 30 квітня 1968 у роз­пал кампанії проти «під­писанців» анонімно видала 1-й вип. «Хроники текущих событий», яку академік АН СРСР А. Сахаров згодом на­звав найбільшим досягне­н­ням правозахисників. У кожному вип. «Хроники...» (до 1983 ви­йшло 64 випуски) містилася інформація про ре­пресії в Україні, про укр. політвʼязнів, яка найчастіше надходила через Л. Плюща. 25 серпня 1968 брала участь у «демонстрації сімох» (К. Бабицький, Л. Богораз, В. Делоне, В. Дремлюга, П. Литвинов, В. Файнберґ) на Красній площі проти окупації Чехословач­чини, за що була затримана разом з ін. демонстрантами, але в той же день після обшуку від­пущена, щоб уникнути між­нар. скандалу (мати двох малоліт. дітей, зокрема й грудної). Психіатр. екс­пертиза ви­знала її неосудною, була від­дана під опіку матері. У кін. 1969 домоглася висновку, що ніколи не хворіла на шизофренію. Чл.-засн. «Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР» (1969). У грудні 1969 заарешт. за звинуваче­н­ням у зведен­ні наклепів на рад. держ. і сусп. лад та «опір пред­ставникам влади з нанесе­н­ням тілесних по­шкоджень». 1970 ви­знана неосудною і спрямована Моск. міським судом на примусове лікува­н­ня у Казан. спецпсихлікарню, у жовтні 1971 пере­ведена у Бутир. вʼязницю. На поч. 1972 звільнена; повернулася у Москву, де під­писала петиції на захист Г. Суперфіна, Л. Плюща, некролог Ю. Галанскова. Від 1975 — у Франції. Працювала у ж. «Континент», г. «Рус­ская мысль». У поет. творах прослідковуються мотиви без­захисності людини, самотності і особистої провини за те, що від­бувається.

Завантажити статтю