Гординський (Гординський-Антонович) Ярослав Дмитрович

Визначення і загальна характеристика

ГОРДИ́НСЬКИЙ (ГОРДИНСЬКИЙ-АНТОНО́ВИЧ) Ярослав Дмитрович (крипт.: Я. А. Г., Яр. Горд., Г-й, Я. Г.; 22. 07. 1882, с. Шкло, нині смт Яворів. р-ну Львів. обл. — 29. 10. 1939, Львів) — літературо­знавець, славіст, письмен­ник. Батько Бог­дана-Зиновія, Володимира-Євгена, Святослава Гординських, Д. Гординської-Каранович, дід Я.-Р. Гординського та М. Гординської-Крамарчук. Доктор філології (1910). Дійсний член НТШ (1914). Походить із родини священика. Після закінче­н­ня Львів. академ. гімназії (1900) навч. у Віден. та Львів. університетах (1900–04; учень В. Яґича та К. Студинського). Працював учителем української мови і літ-ри Коломий. гімназії (1905–12), а з пере­їздом до Львова у 1912 — Укр. академ. гімназії (до 1938), на поч. 20-х рр. був проф. Львів. (таєм.) укр. університету. Член кількох комісій ВУАН у Києві, дійс. чл. Богослов. наук. товариства у Львові (1925). Сфера наук. зацікавлень Г. — історія укр. літ-ри від давнини до сучасності. Ще в студент. роки написав працю «Іван Гушалевич і його наукова діяльність» (Л., 1905). Наук. вартість мають базовані на архів. матеріалах дослідж. «Уривок псалтира ХІІІ–ХІV ст.» (1912), «Слідами старої української культури й звʼязків української літератури з ренесансом ХVI–XVIII ст.» (1924), «З української драматичної літератури XVII–XVIII ст.: Текс­ти й замітки» (1930; усі — Львів) та ін. Він не тільки зна­йшов рукописи неві­домих драм. творів, а й вписав укр. драму 17–18 ст. у заг.-європ. літ. контекст. Докладно про­аналізувавши трагікомедію Ф. Прокоповича «Владимир», ді­йшов висновку, що вона від­бивала найновіші тенденції у тогочас. європ. драматургії, виникнувши «під впливом цілого ряду літературних устремлінь, з якими довелося стрічатися в часі його (Ф. Прокоповича) довголітніх студій. Його живий ум при­ймав ті ріжні літературні впливи й витворив собі свій артистичний світ, у котрому зна­йшла вираз його сильна й енергічна індивідуальність» («Зап. НТШ», 1924, т. 130). Низка роз­відок Г. присвяч. літературі 19 і 20 ст., серед них: «Неві­домі писа­н­ня Маркіяна Шашкевича» (Коломия, 1911), «До біо­графії й характеристики Миколи Устияновича» (Л., 1911) та ін. У найбільшому за обсягом дослідж. «Літературна критика під­совєтської України» (Л.; К., 1939) по­дано широку панораму становле­н­ня і роз­витку літ. напрямів і течій в Україні 20–30-х рр. 20 ст. та їх теор. осмисле­н­ня, занепад літ. процесу внаслідок сталін. ре­пресій. Праця, написана на основі великої кількості джерел, була опублікована перед самим вступом до Львова рад. військ, тираж її спалено біля друкарні НТШ, врятовано лічені екземпляри. Значну увагу Г. приділив про­блемі худож. пере­кладу. У роз­відці «Кулішеві пере­клади драм Шек­спіра» (Л., 1928) йдеться про труднощі, які мусила пере­бороти ідея присвоє­н­ня укр. літ-рою вершин­них явищ світового письменства, оскільки, як вважав, напр., М. Костомаров, освічений укр. читач може по­зна­йомитися з цими явищами в рос. пере­кладах. У досліджен­ні Г. (понад сто сторінок друк. текс­ту) про­аналізована редактор. праця І. Франка над під­готовкою Кулішевих пере­кладів до друку, завдяки чому текс­ти зарясніли природними для українця фразеологізмами, під­текс­тами, грою слів тощо. Про­блема пере­кладу по­єд­нана з про­блемою взаємин літ-р, контакт. і типолог. звʼязків та спорідненостей. У цьому аспекті інтерес викликають порівнял. характеристики Т. Шевченка і З. Красінського («Т. Шевченко і Ж. Красіцький», Л., 1917), пере­гуки драм. творів С. Виспянського і В. Пачовського («Станіслав Виспянський і Україна» // «Зап. НТШ», 1937, т. 155) тощо. Керуючись порівнял. методологією, учений іноді пере­більшував роль впливів ін. літ-р на творчість укр. письмен­ників. Ви­ступав Г. і як письмен­ник (опублікував 1902 в г. «Руслан» поезії «Іди­л­ля», «Рожа», «Весна», видав зб. оповідань «Роз­ведені», 1903; «Різник», 1905; «Чорний хліб», 1908), мемуарист. Пере­кладав Й. Ґете, Г. Гайне та В. Шек­спіра («Сон літньої ночі»). Листувався з І. Франком, написав спогади «До літературно-наукової діяльності І. Франка в 1912–13 рр.» // «Україна», 1930, кн. 41. Його перу належить також роз­відка «Сучасне франко­знавство (1916– 1932)» (Л., 1933).

Пр.: Причинки до студій над «Енеїдою» І. Котляревського. Ч. 1. Коломия, 1907; Ві­денська греко-католицька духовна семінарія в рр. 1852–1855. Л., 1913; До історії культурного й політичного життя в Галичині у 60-х рр. ХІХ віку. Л., 1917; Келестин Скоморівський і його літературна діяльність. Л., 1919; «Милость Божія», українська драма з 1728 р. // Зап. НТШ. 1925. Т. 135–136; Акад. К. Студинський. Л., 1929.

Літ.: Сімович В. Науковець, критик, літературо­знавець // Наші дні. 1942. Ч. 12; Ярослав Гординський // Ювілейна книга Укр. академ. гімназії у Львові. Філядельфія; Мюнхен, 1978; Гординський С. Спогади проф. Ярослава Гординського про Українську академічну гімназію у Львові // Там само. Ч. 3. Філядельфія; Л., 1995; Ільницький М. Вони творили академічну атмо­сферу // Академ. гімназія у Львові. Історія і сучасність. Л., 1999.

ДА: ЛНБ ім. В. Стефаника НАНУ. Від­діл рукописів. Ф. 1, оп. 1, спр. 726, 894; Ф. 9, спр. 224, 638, 639; Ф. 11, спр. 973; Ф. 29, спр. 767; Ф. 34, спр. 151; ЦДІА України у Львові. Ф. 309, оп. 1, спр. 343; Ф. 384, оп. 1, спр. 34, 42, 52, 55, 59, 69; НБУВ НАНУ. Від­діл рукописів. Ф. ІІІ. Од. зб. 44252–44256.

М. М. Ільницький

Завантажити статтю