Гординський Святослав

ГОРДИ́НСЬКИЙ Святослав (псевд. і крипт.: Юрій Буревій, Іван Палиця, С. Г., с. г., Гор., С. Горд.; 30. 12. 1906, м. Коломия, нині Івано-Фр. обл. — 18. 05. 1993, м. Верона, похов. у Бавнд Бруці, шт. Нью-Джерсі, США) — поет, пере­кладач, літературний критик, художник, мистецтво­знавець. Син Ярослава, брат Бог­дана-Зиновія, Володимира-Євгена Гординських, Д. Гординської-Каранович, чоловік М. Гординської-Чапельської. Дійсний член НТШ (1952). У дитинстві, втративши слух, екс­терном здобув середню освіту в Укр. академ. гімназії у Львові (1924). Навч. у мист. школі О. Новаківського, яка була від­ділом Львів. (таєм.) укр. університету, продовжив освіту в АМ у Берліні (1928) та Модер. академії Ф. Леже в Парижі (від 1929). 1931 повернувся до Львова і став одним з ініціаторів створе­н­ня Асоціації незалежних українських мистців, був ред. ж. «Мистецтво» та спів­ред. літ.-мист. двотижневика «Назу­стріч». У 1939 перед вступом у Львів рад. військ пере­їхав до Кракова, де працював літ.-мист. ред. «Українського видавництва». Після 2-ї світової війни пере­бував у таборах для пере­міщених осіб у Мюнхені, згодом (1949) пере­селився до США (м. Верона). Автор поет. зб. «Барви і лінії» (1933), «Буруни» (1936), «Слова на каменях» (1937), «Вітер над полями» (1938), «Легенди гір», «Сім літ» (обидві — 1939; усі — Львів), «Сурми днів», «Перший вал» (обидві — 1941), «Ви­брані поезії» (1944; усі — Краків), «Вогнем і смерчем» (1947), «Поезії» (1989; обидві — Мюнхен), «І пере­мови барв, і динамічність ліній» (Л., 1990) та ін. Ранні поезії Г. по­значені, з одного боку, впливом модерніст. течій, зокрема франц. «парнасизму», а з ін. — укр. неокласики та неоромантизму, причому зі зміцне­н­ням другої тенденції. Романт. начало повернуло поезію Г. облич­чям до сучасності. Так, у «римських елегіях» зб. «Слова на каменях» автор не просто спо­глядає памʼятки старовини, а прагне видобути з них уроки «державної науки», «плекає в серці мармур свого Риму». Рим по­стає тут, як і в поезії Є. Маланюка, втіле­н­ням державотворчих засад. Вірші воєн. та повоєн. років сповнені апокаліпт. на­строїв і водночас антич. рівноваги, що дихає вічністю. У творчому доробку Г. важливе місце посідають поет. пере­клади. Пред­ставлені різні епохи і стилі: античність, класицизм, романтизм, модернізм (Горацій, Овід­ій, Мікеланджело, Ф. Війон, В. Шек­спір, А. Шеньє, Дж. Байрон, Й. Ґете, К. Рилєєв, Ш. Бодлер, П. Верлен, Е. По, Р.-М. Рільке та ін.). Пере­кладацька практика по­єд­нана з дослідницькою, що особливо виявляється у пере­кладі «Слова о полку Ігоревім» (Л., 1936; Філадельфія, 1950), в якому Г. за­пропонував власне тлумаче­н­ня деяких темних місць («зелена паполома», «синє вино» та ін.), під­кріплене ві­домостями з різних галузей знань. У пере­кладі творів франц. поета 15 ст. Ф. Ві­йона важливо було зна­йти укр. еквіваленти злодійських жаргонізмів, натяків, під­текс­тів, що в багатьох випадках інтер­претаторові вдалося («Ф. Війон. Твори», Нью-Йорк, 1971). У 1961 в Нью-Йорку Г. видав антологію пере­кладів «Поети Заходу», 1977 у Києві — поезії і пере­клади «Колір і ритм». Літературо­знав. доробок Г. охоплює про­блеми давньої («Слово о полку Ігоревім»), нової та новіт. літ-р. Жодна помітна подія літ. життя як між­воєн. періоду в Галичині, так і повоєн­ного в еміграції не про­йшла повз його увагу. Про­блематика досліджень — динаміка літ. процесу 20 ст., взаємодія стильових течій, організація поет. мовле­н­ня («Український вірш», Мюнхен, 1947), риси індивід. стилю; у полі зору — творчість Миколи Хвильового, Є. Маланюка, Т. Осьмачки, Б. Лепкого, М. Зерова, Б.-І. Антонича, В. Лесича та ін. 2004 у Львові ви­йшла книга Г. «На пере­ломі епох: Літературо­знавчі стат­ті, огляди, есеї, рецензії, спогади, листи» (упорядник та автор перед­мови «Міст над глибинами часу» — Р. Лубківський). Плідною була діяльність Г. у царині мист. творчості. Він ви­знаний художник-монументаліст, іконо­граф та книжк. графік. Учасник ви­ставок укр. графіки у Варшаві (1932), Берліні (1933), Римі (1938); груп. ви­ставок укр. митців — у США і Канаді. Малював пейзажі («Ранок», «Гірський пейзаж», «Над Дні­пром»), побут. сцени та нар. одяг («Стара гуцулка», «Козак Мамай», «Гуцульське весі­л­ля», «Сільська дівчина»), плакати; роз­писав багато храмів у Європі та Америці. Дослідже­н­ня Г. «Микола Глущенко» (Л., 1934), «Тарас Шевченко — маляр» (Краків, 1942), «Павло Ковжун. 1896–1939» (Краків; Л., 1943), «Introduction to Archipenko: Fifty Creative Years, 1908–1959» («Вступ до Архипенка: Пʼятдесят творчих років, 1908– 1959», Нью-Йорк, 1960), «Українська ікона 12–18 ст.» (Філадельфія, 1973 — укр. та англ. мовами; нім. пере­клад — Мюнхен; Ґрац, 1981) стали поміт. внеском в укр. мистецтво­знавство, зокрема в дослідже­н­ня тих явищ, які були заборонені комуніст. режимом. Моно­графія про укр. ікону стимулювала дослідж. укр. сакрал. мистецтва в рад. Україні. Авторитет Г. сприяв утверджен­ню у світ. мистецтво­знавстві «українськості» ікони періоду Київ. Русі, твореної на укр. етніч. теренах. Окремої уваги заслуговує мистецтво­зна­вча діяльність Г.

Як мистецтво­знавець Г. понад 50 р. ві­ді­гравав одну з провід. ролей в укр. мист. процесах, надаючи їм організац., естет. та ідей. спрямованості. Пере­буваючи з весни 1929 у Парижі, він встановив контакти з укр. митцями, які прибули до міста раніше, озна­йомився з їхніми творами. Стат­тею «Українські малярі в Парижі» («Нові шляхи», 1929, № 7) Г. уперше задекларував свій талант критика і мистецтво­знавця, привернув увагу громадськості новою гран­ню свого таланту. Повернувшись з Парижа у Львів, багато зусиль докладав для налагодже­н­ня видавн. діяльності Асоц. незалеж. укр. мистців. У ви­даній 1932 на високому полі­граф. рівні кн. «Екслібріс» Г. вмістив ст. «За новий екслібріс», де чітко зʼясував під­валини, на яких будується нове графічне мистецтво, а у редагованому ним ж. «Мистецтво» (1932, № 1) під псевдонімами Парижанин і С. Бойко на­друкував рецензії на кн. «Deux ans à Constantinopla» («Два роки в Кон­стантинополі», Париж, 1930) О. Грищенка та «Нові течії в малярстві» (Х., 1931) Р. Кутепіва. У цьому ж журналі (1935, № 1) на­друкував аналіт. ста­т­тю про творчість італ. митця М. Тоцці, з яким він по­зна­йомився у Парижі. На­громаджені Г. спо­стереже­н­ня над процесами роз­витку зх.-європ. мистецтва в цілому і творчістю укр. митців зокрема опубліковано згодом як моно­граф. нариси («Микола Глущенко», Л., 1934; «Крук– Павлось–Мухин — три українські різьбарі», Мюнхен, 1947; «Петро Андрусів», Нью-Йорк; Рим, 1981), а також числен­ні мист. роз­відки, огляди, порт­рети, вступ. стат­ті до каталогів. У ґрунтов. моно­граф. дослідж. «Павло Ковжун. 1896–1939» (Краків; Л., 1943) автор від­крив чимало неві­домих сторінок з жит­тєвого й творчого шляху видат. митця, дав характеристику його багато­гран. діяльності. Від 40-х рр. більшість каталогів збірних і персон. ви­ставок виходили з перед­мовами Г. У вступ. частині до «Каталогу Альманаху ІІІ ви­ставки Спілки праці українських образотворчих мистців 1942 року» (Л., 1943) він ґрунтовно дослідив шляхи роз­витку укр. мистецтва, дав характеристику видат. мист. по­статей, гуртків і обʼ­єд­нань — не тільки на рідних землях, а й за кордоном. Ця праця засвідчила високий рівень мистецтво­знав. думки автора. Прибувши до США, Г. разом з ін. митцями організував Обʼ­єд­на­н­ня мистців українців в Америці, яке роз­горнуло велику ви­ставк. діяльність. Серед рецензій, огляд. статей дослідника цього періоду особл. місце за­ймає публікація «Люди, ідеї, твори: 50 років українського образотворчого мистецтва» (зб. «Слово», Нью-Йорк, 1968, № 3), в якій початок новіт. укр. образотворчого мистецтва Г. виводить з часу заснува­н­ня у грудні 1917 Київ. АМ. Роз­думи Г. про складні шляхи роз­витку укр. рад. мистецтва базувалися на доклад. озна­йомлен­ні з працями, ста­т­тями і доповід­ями М. Скрипника, І. Врони, А. Хвилі та ін. парт. і держ. діячів. Під­невільному станові укр. мистецтва в умовах тоталітаризму Г. проти­ставляє мистецтво діаспори, що дало низку видатних по­статей у різних ділянках мист. творчості («Мистецтво еміґрації і мистецтво в Україні» // «Свобода», 1961, 18, 21 лют.). Упродовж всього життя він спростовував хибні твердже­н­ня зарубіж. дослідників про давню укр. культуру як невід­ʼємну складову російської, по­гляд на мистецтво Київ. Русі крізь «російські окуляри», зарахува­н­ня до рос. мистецтва всього, що знаходилося під рос. домінацією. В англомов. ст. «Про одну історію російського мистецтва», на­друкованій у нью-йорк. «The Ukrainian Quarterly» (1969, № 3), Г. дав чітке роз­ʼясне­н­ня, у чому полягає від­мін­ність давньої укр. і рос. культур. традицій. Того ж року у Римі на­друкована його моно­графія «Українські церкви у Польщі, їх історія, архітектура і доля». А своїм капітал. дослідж. «Українська ікона 12–18 ст.», на­друкованим трьома мовами (укр., англ. та нім.), Г. від­крив світові високий рівень давнього укр. мистецтва, твореного на укр. етніч. землях, спонукав комуніст. владу в Україні зняти заборону на ви­да­н­ня аналог. досліджень, які не­вдовзі ви­йшли у світ. Серед мистецтво­знав. заслуг Г. — ви­вче­н­ня творчості О. Архипенка, зокрема й у контекс­ті світ. мистецтва. У моно­графії «Introduction to Archipenko: Fifty Creative Years, 1908–1959» («Вступ до Архипенка: Пʼятдесят творчих років, 1908–1959», Нью-Йорк, 1960) він від­крив громадськості світу глибокий звʼязок скульптора з прадавньою культурою рідної йому укр. землі. Саме завдяки Г. в історію світ. мистецтва вкарбоване імʼя О. Архипенка як геніального українця. Не догматизуючи канонізов. естет. норм, дослідник об­стоював думку, що мистецтво народу багато­гран­ніше за будь-який окремий мист. напрямок, стиль, що кожна творча індивідуальність має право обирати власну дорогу в мистецтві, реалізувати свій творчий потенціал в тій манері, яка їй най­ближча, без огляду на панівні модні течії та напрями. У вступ. стат­ті до альбому «Віктор Цимбал. Маляр і графік» (Нью-Йорк, 1972) Г. ви­значив його місце в укр. мистецтві, охарактеризував особливості творчості. Також високо оцінив талант О. Грищенка, який у творчій манері еволюціонував від кубізму до екс­пресіонізму. У полеміці з Ю. Соловієм, що велася на сторінках ж. «Сучасність», послідовно об­стоював позицію, що укр. мистецтво повин­но бути і модерне, і національне — кредо всього життя Г.-митця і критика. Він став на захист укр. мистецтва, заснованого на традиціях укр. іконопису. Чимало уваги присвятив викри­т­тю за­стій. явищ в укр. рад. мистецтві («До про­блеми соцреалізму в мистецтві України» // «Свобода», 1963, 22, 23, 26 берез.). Критику і осуд Г. викликала низько­пробна, масова культура, що заполонила США та активно поширювалася в Європі. У публікаціях («Без­доріж­жя нового американського мистецтва» // «Київ», Філадельфія, 1955, № 3; «29 бієнале у Венеції» // «Укр. літ. газета, Мюнхен, 1958, ч. 11) він наголошував, що під маскою модер. мистецтва часто ховається без­дарне ремісництво, мазанина, які є за­грозою для культури, духовності. Г. вважав, що абстрактне мистецтво таке ж вихолощене, як матем. формула чи алгебричне рівня­н­ня, в яких годі шукати індивід. почу­т­тя та ідеї. На 29-му бієнале у Венеції його вразили холодні тех. кон­струкції у малярстві й скульптурі, що під­мінили собою дух ладу, вдумливу композиц. побудову, вибагливість зі­ставле­н­ня форм та кольору. У час нівеляції нац. культур під тиском глобалізму полемічні думки Г. зберегли свою актуальність. Автор числен­них статей в ЕУ, заміток, рецензій, істор. оглядів у г. «Свобода», ж. «Сучасність» та ін. період. і неперіод. ви­да­н­нях. 2005 у Києві ви­йшла книга спогадів, порт­ретів, нарисів Г. «В обороні культури» з перед­мовою Б. Гориня («З думою про модерне українське мистецтво»). 2006 в Україні на держ. рівні від­булося святкува­н­ня 100-річчя з дня народже­н­ня Г., зокрема у грудні в Нац. музеї у Львові проведено ви­ставку «Грані творчості: рання графіка, літературно-критичний спадок», присвяч. цій події.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю