Горинь Богдан Миколайович

ГО́РИНЬ Богдан Миколайович (10. 02. 1936, с. Кнісело, нині Жидачів. р-ну Львів. обл.) — громадський і політичний діяч, правозахисник, публіцист, есеїст, мистецтвознавець. Брат Миколи і Михайла Горинів. Член НСПУ (1996), НСХУ (2005). Ордени «За заслуги» 3-го (1997), 2-го (2001) ступ.; князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2005). Народний депутат України (1990–94, 1994–98). Закін. Львівський університет (1959). У 1959–62 працював методистом Будинку нар. творчості у Львові та водночас учителював; 1962–65 — науковий співробітник Львів. музею укр. мистецтва. Виступав у пресі як літ. критик і мистецтвознавець. Був актив. учасником руху шістдесятників. Заступник президента клубу творчої молоді «Пролісок» у Львові (1963). Організовував і поширював самвидавчі матеріали. 1965 заарешт. і засудж. «за антирад. діяльність» до 3 р. ув’язнення, яке відбував у Мордовії (РФ). Після звільнення працював на різних роботах: теслею, зав. читал. залу, муляром, маляром, кочегаром; 1976–89 — старший науковий співробітник Львів. картин. галереї. Один із засновників Укр. Гельсін. спілки (1988), співавтор її програм. документу «Декларація принципів». У 1988–90 — голова Львів. обл. організації Укр. Гельсін. спілки; 1990–92 — голова Львів. обл. організації УРП; 1990–97 — чл. Проводу і Ради УРП; від 1997 — чл. Центр. проводу Респ. християн. партії, від 2003 — чл. Центр. проводу НРУ. Був чл. Великої Ради Руху, ради Товариства української мови ім. Т. Шевченка. Член редколегій самвидав. часописів «Український вісник» (1988), «Кафедра» (1988–89), гол. ред. самвидав. щомісячника «Львівські новини» (1989). Один із ініціаторів створення живого ланцюга Львів–Київ у День Соборності України (22 січня 1990). У ВР України 1-го скликання був чл. Нар. ради, заступник голови Комісії у закордон. справах, очолював парламент. делегації на сесіях та семінарах Ради Європи та Пн.-Атлант. асамблеї; у ВР України 2-го скликання — чл. Комітету з питань прав людини, нац. меншин і міжнар. відносин, чл. групи «Державність», згодом — «Конституційний центр». У 1994–96 — директор Інституту дослідж. діаспори. Голова товариства «Україна–Польща», чл. Президії товариства «Україна–Світ». Його перу належить ряд статей з питань літ-ри, мистецтва, психології творчості, внутр. і зовн. політики України. Автор спогадів у 3-х кн. «Не тільки про себе» (видано кн. 1; К., 2006).

Рекомендована література

1. Батенко Т. Опозиційна особистість: друга половина ХХ ст. Політичний портрет Богдана Гориня. Л., 1997;
   Google Scholar Internet
2. Левицька Г. Богдан Горинь: Біобібліогр. довід. К., 2001.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю