ГОРЮ́ЧІ СЛА́НЦІ — осадові породи карбонатно-глинистого (мергелистого), глинистого, кремнистого складу. Г. с. тонкошаруваті, при вивітрюван­ні тонколистуваті або масивні, вміщують 10–80 % органіч. речовини (кероген). Колір коричнево-сірий, коричнево-жовтий, оливково-сірий. Мають властивість у тонкій пластинці або в шматку за­йматися від полумʼя сірника, виділяючи запах горілої гуми. Горюча частина сланців — са­пропелева або гумусо-са­пропелева органічна речовина — рівномірно роз­поділена в звичайно пере­важаючій пелітовій, рідше детрит. черепашк. масі. При на­гріван­ні без до­ступу повітря до 500 °С або з до­ступом повітря до 1000 °С органічна речовина роз­кладається з виділе­н­ням нафтоподіб. смоли (сланцеве масло), сухих горючих газів і під­смол. води. Вихід смоли із Г. с., бідних на кероген, складає 5–10 % від маси сухої породи, а із найбагатших різновидів — до 30–50 %. Елемент. склад керогену залежно від генет. типу сланців змінюється в широкому діапазоні: Сг — 56–82 %, Нг — 5,8–11,5 %, Nг — 1–6 %, Sзаг. — 1,5–9 %, Ог — 9,36 %. Природа речовини Г. с. не завжди ви­значена. За залишками водоростей, виявлених у шліфах, ви­значають належність первин. осаду до са­пропелевого мулу або са­проколу. Залишки вищих рослин, присутні майже у всіх сланцях, складають їх гумус. частину. До найбагатших Г. с. належать каустобіо­літи вугі­л­ля на зразок богхедів, а до бідних на органіку — глини, мергелі, вапняки та діатоміти з вмістом до 10–15 % органіч. са­пропелевої речовини. Умови накопиче­н­ня — прибережно-лагун­ні морські водо­йми або озера. Г. с. широко роз­по­всюджені на всіх континентах Землі у від­кладах від кембрію до неогену. В Україні, в центр. частині УЩ (на межі Кіровогр. та Черкас. обл.), роз­таш. найбільше за запасами (3,5 млрд т) Бовтиське родовище горючих сланців дат-палеоцен. віку. Бідні на органіку Г. с., пере­важно глинисті, мініліт. сланці, роз­по­всюджені в палеоцен. від­кладах карпат. флішу (технології їх пере­робки та викори­ста­н­ня роз­роблені недо­статньо).