Гостомель
ГОСТО́МЕЛЬ — селище міського типу Київської області, підпорядковане Ірпінській міськраді. Знаходиться на р. Ірпінь (притока Дніпра), за 8 км від залізнич. ст. Буча та за 12 км від Києва. Має автобусне сполучення з містами Київ, Ірпінь та смт Димер. Площа 15,65 км2. Насел. 12 501 особа (2001, становить 113,0 % до 1989), переважно українці. Численні археол. знахідки свідчать, що на тер. Г. люди жили ще до н. е. По Ірпеню пролягав кордон між володіннями полян та древлян. Після утворення Київ. Русі кордон утратив своє значення і став однією з ліній оборони стародав. Києва. Існує 2 версії щодо походження назви сучас. с-ща: від імені відваж. оборонця Госта, який загинув у бою із завойовниками, або ж власника земель князя Гостома. Вперше згадується під 1494 у грамоті литов. князя Олександра, за якою він дарував с-ще князю І. Дашкевичу-Глинському. 1614 польс. король Сигізмунд ІІІ надав Г. Маґдебур. право, що передбачало певне самоврядування і дозволяло проводити щороку 2 ярмарки. Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького став сотен. містечком, а гостомел. сотня під командуванням сотника Я. Басаренка ввійшла до київ. полку, у складі якого вона на чолі з Ждановичем билася проти литов. військ гетьмана Радзивілла. Після підписання Росією і Польщею Андрусів. перемир’я 1667 у складі Правобереж. України Г. відійшов до Польщі. Після укладення Вічного миру 1686 рос. тер. розширилася до річок Ірпінь та Стугна, побл. Г. проходив кордон. На поч. 17 ст. належав С. Харленському, який насипав тут вали і спорудив замок, у 2-й пол. 18 ст. — фастів. полковнику С. Палію. За 2-м поділом Польщі 1793 — у межах кордонів Рос. імперії. У 2-й пол. 18 ст. — 1-й пол. 19 ст. Г. належав польс. родинам, зокрема 1831 його володарем став Ф. Березовський, який заснував шкір. завод, винокурню з кам’яною криницею, броварню та цукр. завод. У 70-х рр. 19 ст. — містечко 1-го стану Київ. пов., волос. центр. 1900 у Г. нараховувалося 3563 жит., з них 916 — євреї, було 12 крамниць, магазин, водяний млин, 2 кузні. 1912 відкрито склозавод, який і нині є найбільшим підприємством с-ща (див. «Гостомельський склозавод»). У ході воєн. дій 1918–20 влада неоднораз. змінювалася. Під час голодомору 1932–33 бл. 40 % жит. с-ща померло. Від 1938 — смт. Від 19 серпня 1941 до 6 листопада 1943 — під нім.-фашист. окупацією. 115 юнаків та дівчат нацисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Нині у Г. також працюють ВАТ «Київ. крохмалеперероб. комбінат», льотно-випробув. база АНТК ім. О. Антонова, міжнар. вантажний аеропорт «Київ–Антонов». Є родовище глини. У Г. — 2 середні та 2 початк. школи, дитсадок; поліклініка, шкірвендиспансер; Будинок культури, Центр творчості дітей та юнацтва, 2 б-ки, істор.-краєзнавчий музей; є 2 готелі, відділ. 3-х банків. Пам’ятка архітектури — Свято-Покров. церква (1890). Встановлено пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, пам’ятний знак «Партизанська слава». Від 1626 у Г. жив визнач. церк. та культ.-осв. діяч 17 ст., київ. митрополит (1633–47) Петро Могила, на поч. 70-х рр. 19 ст. М. Лисенко записав тут цикл весіл. пісень, який є класич. зразком цього жанру. Серед видат. уродженців с-ща — історик В. Верстюк, актори кіно А. та О. Матешки.
Рекомендована література
- Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864;
- Біла Церква, 2005;
- Соколенко О. Г. Гостомель. Погляд крізь віки: Путівник-довід. К., 2004.
Фотоілюстрації
