Гришин-Грищук Іван Петрович

ГРИ́ШИН-ГРИЩУ́К Іван Петрович (15. 10. 1923, с. Губин Остропільс. р-ну Кам’янець-Поділ. обл., нині Старокостянтинів. р-ну Хмельн. обл. — 23. 12. 2005, м. Вижниця Чернів. обл.) — письменник, публіцист. Член НСЖУ (1962). Літ. премії ім. Д. Загула (1998). Навч. у Харків. інституті журналістики (1939–40). Під час 2-ї світової війни був військ. кор., після поранення вивезений на примус. роботи до Німеччини. Утік до Праги, де 1942–43 слухав лекції в УВУ. Закін. Карлів університет у Празі (1946, екстерном). 1947 заарешт. рад. контррозвідкою у Німеччині й депортований в Україну. За звинуваченнями у зраді батьківщині та у націоналіст. діяльності засудж. до 20-ти р. таборів. Відбував покарання у Воркуті, в Інті, Кемеров. та Іркут. обл. (усі — РФ). Звільнений і реабіліт. улітку 1955. Працював у редакціях газет Вижниц. р-ну (1956–69). Звільнений як політично неблагонадійний. Перше оповідання «Несподівана зустріч» опубл. навесні 1940 в обл. г. «Червоний кордон» (м. Кам’янець-Подільський). 1942–43 у ж. «Дозвілля» (виходив у Празі–Відні) надрукував цикл оповідань «33-й», 1945–46 у франц. г. «Le Figaro» та «Liberation» — серію матеріалів «Куди поділось 500 митців України?». Автор повістей «Аналогії» (Вінніпеґ, 1946), «Упыри» («Мастер леса», 1962, № 8–10), «Від Буковини до Парижа» (Уж., 1966, співавт.), «Лейтенант Альбер» (Уж., 1985), «Уроки фрау Кольвіц» («Жовтень», 1987, № 10–12), «Дні і ночі під Воркутою» («Дзвін», 1991, № 9), «З вогню та в полум’я» («Буковин. журн.», 1993, ч. 2), нарисів та есе «Фрагменти з пам’яті літ» (Вижниця) та «З доріг далеких і близьких» (К.; обидві — 2001), хроніки з історії 2-ї світової війни про перехід 62-го укр. батальйону (згодом перейменований на 2-й Укр. курінь ім. Т. Шевченка) на бік франц. партизанів «За незримим покликом» (Косів, 2005). Писав літ.-крит., публіцист. статті, рец., перекладав з рос., нім., англ., франц. мов.

Завантажити статтю