Грінченко Борис Дмитрович

Визначення і загальна характеристика

ГРІНЧЕ́НКО Борис Дмитрович (псевд. і крипт.: Вартовий, Василь Чайченко, Б. Вільхівський, Л. Яворенко, Пере­котиполе, І. Сельський, Б., Б. В., Б. Г., В., В. Ч. та ін.; 27. 11(09. 12). 1863, х. Вільховий Яр побл. с. Руські Тишки, нині Харків. р-ну Харків. обл. — 23. 04(06. 05). 1910, м. Оспедалет­ті, Італія, похов. у Києві) — письмен­ник, літературо­знавець, фольклорист, мово­знавець і громадсько-культурний діяч. Чоловік Марії, батько Насті Грінченків. На­вчаувся у Харківській реальній гімназії, звідки від­рахований 1879 (із забороною продовжувати освіту) за пошире­н­ня нелегальної літ-ри і звʼязок з народницькими гуртками. 1881 склав іспити на народного вчителя. Учителював на Харківщині та Катеринославщині, від 1894 — на різних посадах у земстві Чернігова. 1902 пере­їхав до Києва, де працював ред. г. «Громадська думка» (згодом «Рада») та в ж. «Нова громада». Один із засновників «Братства тарасівців», Української радикальної партії (1905), очолював Всеукраїнську читацьку спілку (1905–07), голова товариства «Просвіта» (1906–09). Помер в Італії, пере­буваючи на лікуван­ні. 

Автор поет. зб. «Пісні Василя Чайченка» (Х., 1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і думи Василя Чайченка» (1887; обидві — Київ), «Під хмарним небом» (Л., 1893), «Пісні та думи» (Чг., 1895), «Хвилини» (К., 1903). Поезія 1880-х рр. роз­криває становле­н­ня ліричного героя як особистості в умовах громадянської боротьби за національне визволе­н­ня народу. Вірші 1890-х рр. від­творюють багато­гран­ні почу­т­тя особистості на зламі століть; інтимна лірика по­значена впливом су­спільних ідеалів і водночас прагне­н­ням ліричного героя до самовираже­н­ня. У цей час Г. активно працював у жанрі байки («Лошак», «Струмок та діти», «Кінь та Воли», «Орел та Сонце»), збагативши українську літературу тематично, жанрово й образ. засобами. У 1880–90-х рр. написав низку поем, вдаючись до художньої інтер­претації історії України; у більшості з них приділяє увагу про­блемам моралі, героїчному началу («Смерть отаманова», «Ярина», «Лесь, преславний гайдамака», «Іван Попович», «Матільда Аграманте», «Дон Кіхот»). Створені на поч. 20 ст. поеми «Перша жінка», «Вечірній світ» по­значені притчевою філософічністю і через особистісне, інтимне в житті людини виходять на узагальне­н­ня космічного мас­штабу. Г. — автор числен­них оповідань, присвячених життю села («Без хліба», «Хата», «Під­пал», «Грицько»), шахтарів — вихідців із села («Панько», «Батько та дочка», «Серед чужих людей»), нелегкому становищу сільських учителів («Екзамен», «Непокірний») та ін., повістей «Сонячний промінь», «На роз­пут­ті» (обидві — 1892), «Брат на брата» (1910; усі — Львів), дилогії «Серед темної ночі» (1901; 1910) і «Під тихими вербами» (1902; 1910; усі — Київ), у яких порушив пита­н­ня про місце і роль інтелігенції в духовному роз­кріпачен­ні народу. 

Новаторським явищем в українській літературі 90-х рр. 19 ст. стали історичні романтичні драми ідей Г. — «Ясні зорі» (1894), «Степовий гість» (1897, перша назва — «За батька»), «Серед бурі» (1899). Роз­будову соц. драми продовжила пʼєса «На громадській роботі» (1899, перша назва — «Арсен Яворенко»), темою якої, як і комедії «Нахмарило» (1897), є служі­н­ня інтелігенції народу. Психологічна драма «На новий шлях» (1906) звернена до про­блеми емансипації жінки. Тривалою і плідною була пере­кладац.-видавн. діяльність Г.: «Вільгельм Телль», «Марія Стюарт» Ф. Шіл­лера, «Перед сходом сонця», «Візник Геншель» Ґ. Гауптман­на, «У золотих кай­данах» О. Мірбо, «Рідний край» В. Сарду, «Огні Іванової ночі», «У рідній сімʼї», «Кінець Содомові» Г. Зудерман­на, «Монна Ванна» М. Метерлінка, лірика О. Кольцова, О. Плещеєва, А. Майкова, Г. Гайне, «Лісовий цар» Й. Ґете, окремі драми Г. Ібсена, твори З. Топеліуса, Г.-К. Андерсена, Е. де Амічіса, М. Твена, А. Франса, О. Шрайнер, Ґ. Брандеса та ін. Г. збирав етногр., фольклор. матеріали, результати своєї праці опублікував у Грінченка Б. видавництві: «Этно­графические материалы, со­бран­ные в Черниговской и соседних с ней губерниях» (т. 1, 1895; т. 2, 1897; т. 3, 1898), зб. «Из уст народа. Малорос­сийские рас­сказы, сказки и пр.» (1900), бібліогр. покажчик «Литература украинского фольклора 1777–1900» (1901). Автор при­значених для народногочита­н­ня книжок фольклор. тематики: «Живі струни» (1895), «Книга казок віршом» (О., 1896), «Колоски» (Чг., 1898), «Веселий оповід­ач» (1898). Досліджував становище української освіти, культурної сфери: «Яка тепер народна школа на Вкраїні» (Чг., 1896), «На бес­просветном пути. Об украинской школе», «Народні вчителі і українська школа», «Якої нам треба школи» (усі — Київ, 1906) та ін. Укладач букваря «Українська граматика до науки чита­н­ня й писа­н­ня» (1888; опубл. 1907) та першої укр. читанки «Рідне слово» (1912; у спів­авт. з М. Грінченко). 

Від­редагував і доповнив 4-том. «Словарь української мови» (К., 1907–09; неодноразово пере­видавався). Його мово­знавчі студії «Огляд української лексико­графії» (1905), «Три пита­н­ня нашого правопису. З додатком А. Ю. Кримського» (1908) та ін. не втратили наук. цін­ності. Як публіцист Г. є автором «Листів з України Над­дні­прянської» (друкувалися у г. «Буковина», 1892–93; окреме вид. — К., 1917; пере­ви­дані у кн. «Діалоги про українську національну справу», К., 1994), ст. «Галицькі вірші» (1896), що спричинилися до широких дис­кусій про долю і шляхи роз­витку української літератури. 

Публікував також стат­ті, брошури з історії літератури («Опови­да­н­ня про Евгена Гребинку», С.-Петербург, 1902), природничих наук («Про грім та блискавку», К., 1907), низку історичних нарисів («Іван Виговський, його життя й діла», К., 1909) та ін. Особливу вагу має праця Г. «Перед широким світом» (К., 1907), присвячена про­блемам сільського читача, роз­витку української літератури, театру, науки. Упорядкував колекцію та видав «Каталог музея украинских древностей В. Тарновского» (Чг., 1900). У Києві 1903 на­друковані «Писа­н­ня» (т. 1–3) Б. Грінченка. Перше повне ви­да­н­ня творів Г. під­готувала М. Грінченко («Твори: У 10 т.», Х., 1926–30), сучасне вид. — «Твори: У 2 т.» (К., 1990– 91). У 1988 від­крито Грінченка Б. меморіальний музей.

Літ.: Дорошенко В. Борис Грінченко // ЛНВ. 1910. Т. 9; Чернявський М. Кедр Ливана: Спогади про Б. Грінченка. Хн., 1918; Смілянський Л. Борис Грінченко. Критично-біо­графічний нарис. Х.; К., 1930; Борис Грінченко // Білецький О. І. Зі­бра­н­ня пр.: У 5 т. Т. 2. К., 1965; Твори Василя Чайченка // Драгоманов М. П. Літ.-крит. праці: У 2 т. Т. 2. К., 1970; Яременко В. В. Нива його духовності // Грінченко Борис. Зернятка. К., 1987; Погрібний А. Г. Борис Грінченко. Нарис життя і творчості. К., 1988; Його ж. Борис Грінченко в літературному процесі кінця XIX — початку XX ст. Пита­н­ня ідейно-естетичної еволюції. К., 1990; Левчик Н. В. Борис Грінченко // Історія укр. літ-ри XIX ст. (70–90-і рр. XIX ст.). Кн. 3. К., 1997; Статєєва В. Українські письмен­ники про про­блеми літературної мови та мово­знавства кінця ХІХ — початку ХХ ст. (На матеріалах спадщини М. Коцюбинського, Лесі Українки, Б. Грінченка та ін.). Уж., 1997; Кравченко М. В. Мова і стиль творів Бориса Грінченка. Лг., 2001; Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка. К., 2001; Барабан Л. Драматургія Бориса Грінченка як перед­умова національного модерного театру і драми початку 20 ст. // Мист. обріїʼ2003: Альм. К., 2004; Хомутенко А. Фольклорно-етно­графічна діяльність Бориса Грінченка // НТЕ. 2005. № 4; Козар Л. Борис Грінченко як фольклорист. К., 2005; Левчик Н. В. Борис Грінченко // Історія укр. літ-ри ХІХ ст. Кн. 2. К., 2006.

Н. В. Левчик

Завантажити статтю