Грінченко Микола Олексійович

ГРІНЧЕ́НКО Микола Олексі­йович (крипт. — М. Г.; 22. 04(04. 05). 1888, Київ — 27. 11. 1942, Уфа, Респ. Башкорто­стан, РФ, пере­похов. 1953 у Києві) — музико­знавець, фольклорист, педагог, музично-громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941). Початк. муз. освіту здобув 1897–1901 у Придвор. спів­очій капелі у С.-Петербурзі. Закін. Київське музичне училище РМТ (1912; викл. Є. Риб), навч. у Камʼянець-Поділ. укр. університеті (1918– 21), у якому викладав 1921–22 історію муз. культури, ввів курс історії укр. музики. 1922–34 працював у Київ. муз.-драм. ін­ституті (1925–28 — ректор, 1928– 34 — проректор з навч. роботи), 1934–37 — у Київ. консерваторії. Водночас 1929–30 був спів­роб. Кабінету муз. етно­графії ВУАН; 1938–42 — завідувач від­ділу пісен. фольклору, в. о. заст. дир. Ін­ституту укр. фольклору АН УРСР (від 1942 — Ін­ститут нар. творчості і мистецтв АН УРСР, Г. роз­робив проект діяльності цього Ін­ституту і очолив його). У 20-і рр. Г. був чл. президії Муз. товариства ім. М. Леонтовича (Київ), очолював його видавн. і н.-д. (разом з К. Квіткою) від­діли; 1926 — ред. «Української музичної газети»; від 1930 — зав. муз.-худож. частини Радіоцентру. 1939 — один з ініціаторів 1-ї Респ. наради кобзарів і лірників, худож. кер. Етногр. ансамблю кобзарів. Г. — один з найви­значніших укр. істориків-музико­знавців 1-ї пол. 20 ст. Осн. напрями дослідж.: історія укр. музики, муз. лексико­графія, критика, публіцистика, фольклористика. Автор бл. 100 праць. З публікаціями Г. в галузі історії укр. музики (написані пере­важно у 1900–20-х рр.) повʼяз. її кри­сталізація як наук. і навч. дисципліни, в них сконцентрувався процес ви­окремле­н­ня історії укр. музики із заг.-рос. муз.-істор. схеми, що був започатк. в укр. музико­знавстві у 2-й пол. 19 ст. Г. — автор першої в Україні фахово під­готовленої «Історії української музики» (К., 1922; Нью-Йорк, 1961). Значе­н­ня праць Г. для укр. музико­знавства аналогічне значен­ню для вітчизн. історіо­графії праць укр. вчених, перед­усім М. Грушевського, в яких від­булось ви­окремле­н­ня історії України із «общерус­скої» історії, сформувалось концептуал. осмисле­н­ня нац. істор. процесу як субʼєкта від­повід. європ. контекс­ту. В працях Г. систематизовано наявний на той час емпірич. матеріал у сфері нац. муз. культури. Першим серед вітчизн. музико­знавців він ґрунтовно дослідив жанри укр. соло­співу, міську побут. музику, здійснив низку панорам. оглядів муз. творчості сх. і зх. регіонів України, найбільш докладно на той час роз­глянув багато­гран­ну творчу діяльність М. Лисенка, на­дба­н­ня в жанрі укр. опери; одним із перших цілісно ви­вчив укр. муз. культуру 20-х рр., творчість низки укр. композиторів, зокрема М. Вериківського, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, С. Людкевича, К. Стеценка, Я. Степового, В. Золотарьова та ін. Поряд із Д. Ревуцьким створив до­статньо повну у 1-й пол. 20 ст. джерел. базу для опрацюва­н­ня теми «Шевченко і музика» (рукопис). Дослідж. Г. мали важливе значе­н­ня для утвердже­н­ня в укр. музико­знавстві думок про оригінальність укр. церк. монодії, формува­н­ня укр. профес. композитор. школи як у світс., так і церк. музиці, обʼєктивність процесу становле­н­ня муз. професіоналізму в Україні, багатовіковий хронол. діапазон укр. муз. культури тощо. У муз.-істор. працях Г. сконцентрувався процес становле­н­ня муз.-істор. концепції, що почала формуватись в укр. музико­знавстві у 2-й пол. 19 ст., пере­бувала в річищі про­гресив. тенденцій нац. народо­знав. думки межі століть, мала точки зі­ткне­н­ня з фундам. ідеями європ. романтизму. Від кін. 1920-х рр. у працях Г. помітні окремі впливи вульгар. соціологізму. В остан­ній період жит­тєвого і творчого шляху Г. зосередився на роз­роблен­ні питань укр. нар. творчості.

На поч. 30-х рр. доробок Г. в галузі історії укр. музики було під­дано нищівній критиці за «націоналіст.» по­гляди, орієнтацію в концептуал. положе­н­нях на праці М. Грушевського. 1933 був заарешт., однак не­вдовзі звільн. У звʼязку з цим від поч. 30-х рр. до кінця життя Г. не працював над про­блемами історії укр. музики, що негативно по­значилось на стані вітчизн. істор. музико­знавства. Низку його важливих роз­робок не опубліковано. Г. зробив вагомий внесок у становле­н­ня вищої музико­знав. освіти в Україні. Вперше у Київ. муз.-драм. ін­ституті почав читати курси історії опери, муз. критики, муз. історіо­графії, історії укр. муз. фольклористики. Г. активно працював у галузях муз. критики і публіцистики, був ві­домим свого часу музикантом-просвітителем. Ви­ступав з лекціями і радіопередачами на Укр., а також Всесоюз. радіо. Імʼям Г. на­звано вулицю в Києві (1961), на фасаді будинку, де він мешкав (вул. В. Чкалова, нині О. Гончара, № 30), встановлено мемор. дошку (1965, арх. Р. Бикова). 1988 у Києві проведено наук. конф., присвяч. 100-річчю від дня народж. Г.

Завантажити статтю