Губернія

Визначення і загальна характеристика

ГУБЕ́РНІЯ (від лат. guberno — правлю, керую) — вища адміністративно-територіальна одиниця в Росії. Вперше за­проваджена 1708 указом Петра І, за яким тер. Росії поділено на 8 Г. (зокрема Київ. і Азов. на тер. сучас. України, хоча тут ще тривалий час зберігався традиц. полковий устрій). За «Установле­н­ням про губернії» 1775 створ. 41 Г., а не­вдовзі їх кількість зросла до 50. На 1 січня 1917 у Рос. імперії була 101 Г., з них 9 — на території України (Київ., Харків., Черніг., Полтав., Волин., Поділ., Катеринослав., Херсон. і Таврій.). Г. керував губернатор, який від­повід­ав за надходже­н­ня держ. прибутків, роз­виток місц. (насамперед казен­ного) господарства і торгівлі, брав участь у військ. упр. Йому під­порядковувались поліція, митниця і пошта. Губернатор також виконував судові функції. У перші десятилі­т­тя за­провадже­н­ня посади він під­порядковувався сенату, який при­значав і зміщував губернаторів, із виникне­н­ням міністерств ця посада пере­йшла до ві­да­н­ня МВС, а губернаторів при­значав імператор за по­да­н­ням міністра внутр. справ. Заг. на­гляд за діяльністю губернаторів здійснював сенат (через сенаторів-ревізорів), на місцях — губерн. прокурор і жандарм. штаб-офіцер. Внаслідок реформ 60–70-х рр. 19 ст. влада губернатора була дещо обмежена, зокрема судова реформа усунула його від «ревізії» судових справ, освіта й охорона здоровʼя ві­ді­йшли до системи центр. під­порядкува­н­ня. Однак у місцевостях, де оголошувався «винятковий» стан, губернатору надавалося право заборони друк. органів, арешту і висла­н­ня, штрафів. Він міг створювати особливі військ.-поліц. команди, усувати з посад чиновників, пред­ставників місц. самоврядува­н­ня. 1915 ви­дано циркуляр про пере­дачу всіх поточ. справ віце-губернатору (за губернатором залишалось тільки заг. керівництво Г.). Посаду скасовано після Лютн. революції 1917 (від­новлено 1993 у деяких регіонах РФ).

Гол. адм. установою Г. було губерн. правлі­н­ня — за законом 1775 дорадчий орган під без­посеред. керівництвом намісника. До нього входили: губернатор, радники і асесори. Губерн. правлі­н­ня ви­значалось як установа, що керує заг. благоустроєм, охороняє право особи та власності, відає госп-вом, доводить до ві­дома під­порядк. йому установ і чиновників закони й вимагає їх викона­н­ня тощо. Однак у серед. 19 ст. гол. роль в упр. Г. належала губернаторові, а правлі­н­ня пере­творилося на виконав. орган при ньому. Осн. справи установи зосереджувались у її канцелярії, що складалася з 4-х від­ділень: перше ві­дало оприлюдне­н­ням законів, на­глядало за викона­н­ням роз­поряджень губернатора і губерн. правлі­н­ня та губерн. газетою; через друге губернатор керував поліцією; третє забезпечувало звʼязок із місц. судами; четверте — з фінансово-госп. органами. 1865 губерн. правлі­н­ня значно реформовано, зокрема до нього вві­йшли ін­спектор у лікар. справах, губерн. інженер і архітектор, а згодом і тюрем. ін­спектор. Натомість деякі другорядні адм.-госп. справи пере­йшли до ново­створ. земств. Губерн. правлі­н­ня про­існували до 1917.

У травні 1920 в ході адм.-тер. реформи Україну поділено на 12 Г. Ріше­н­ням Президії ВУЦВК від 3 червня 1925 Г. було ліквідовано (у РФ про­існували до 1929). Див. також Адміністративно-територіальний поділ України, Адміністративно-територіальний поділ УНР.

Літ.: Андреевский И. Е. О наместниках, воеводах и губернаторах: Рас­суждение. С.-Петербург, 1864; Блинов И. Губернаторы: Истор.-юрид. очерк. С.-Петербург, 1905; Ерошкин Н. П. История государствен­ных учреждений дореволюцион­ной Рос­сии. Москва, 1983; Посохов С. И., Ярмыш А. Н. Губернаторы и генерал-губернаторы. Х., 1997.

С. І. Посохов, О. Н. Ярмиш

Завантажити статтю