Губернія

ГУБЕ́РНІЯ (від лат. guberno — правлю, керую) — вища адміністративно-територіальна одиниця в Росії. Вперше запроваджена 1708 указом Петра І, за яким тер. Росії поділено на 8 Г. (зокрема Київ. і Азов. на тер. сучас. України, хоча тут ще тривалий час зберігався традиц. полковий устрій). За «Установленням про губернії» 1775 створ. 41 Г., а невдовзі їх кількість зросла до 50. На 1 січня 1917 у Рос. імперії була 101 Г., з них 9 — на території України (Київ., Харків., Черніг., Полтав., Волин., Поділ., Катеринослав., Херсон. і Таврій.). Г. керував губернатор, який відповідав за надходження держ. прибутків, розвиток місц. (насамперед казенного) господарства і торгівлі, брав участь у військ. упр. Йому підпорядковувались поліція, митниця і пошта. Губернатор також виконував судові функції. У перші десятиліття запровадження посади він підпорядковувався сенату, який призначав і зміщував губернаторів, із виникненням міністерств ця посада перейшла до відання МВС, а губернаторів призначав імператор за поданням міністра внутр. справ. Заг. нагляд за діяльністю губернаторів здійснював сенат (через сенаторів-ревізорів), на місцях — губерн. прокурор і жандарм. штаб-офіцер. Внаслідок реформ 60–70-х рр. 19 ст. влада губернатора була дещо обмежена, зокрема судова реформа усунула його від «ревізії» судових справ, освіта й охорона здоров’я відійшли до системи центр. підпорядкування. Однак у місцевостях, де оголошувався «винятковий» стан, губернатору надавалося право заборони друк. органів, арешту і вислання, штрафів. Він міг створювати особливі військ.-поліц. команди, усувати з посад чиновників, представників місц. самоврядування. 1915 видано циркуляр про передачу всіх поточ. справ віце-губернатору (за губернатором залишалось тільки заг. керівництво Г.). Посаду скасовано після Лютн. революції 1917 (відновлено 1993 у деяких регіонах РФ).

Гол. адм. установою Г. було губерн. правління — за законом 1775 дорадчий орган під безпосеред. керівництвом намісника. До нього входили: губернатор, радники і асесори. Губерн. правління визначалось як установа, що керує заг. благоустроєм, охороняє право особи та власності, відає госп-вом, доводить до відома підпорядк. йому установ і чиновників закони й вимагає їх виконання тощо. Однак у серед. 19 ст. гол. роль в упр. Г. належала губернаторові, а правління перетворилося на виконав. орган при ньому. Осн. справи установи зосереджувались у її канцелярії, що складалася з 4-х відділень: перше відало оприлюдненням законів, наглядало за виконанням розпоряджень губернатора і губерн. правління та губерн. газетою; через друге губернатор керував поліцією; третє забезпечувало зв’язок із місц. судами; четверте — з фінансово-госп. органами. 1865 губерн. правління значно реформовано, зокрема до нього ввійшли інспектор у лікар. справах, губерн. інженер і архітектор, а згодом і тюрем. інспектор. Натомість деякі другорядні адм.-госп. справи перейшли до новоствор. земств. Губерн. правління проіснували до 1917.

У травні 1920 в ході адм.-тер. реформи Україну поділено на 12 Г. Рішенням Президії ВУЦВК від 3 червня 1925 Г. було ліквідовано (у РФ проіснували до 1929). Див. також Адміністративно-територіальний поділ України, Адміністративно-територіальний поділ УНР.

Завантажити статтю