Василівка

ВАСИ́ЛІВКА (1858–1929 — Васильєве) — місто Запорізької області, райцентр. Знаходиться на лівому березі Кахов. водо­сховища, у гирлі р. Карачокрак, за 45 км від обл. центру. Місто роз­будоване на двох пагорбах, які роз­діляє долина р. Бурчак та залізниця. В. знаходиться на важливих транс­порт. магістралях України: залізниці Харків–Сімферополь (залізнична ст. «Таврійськ») та на пере­тині автомобіл. шляхів Харків–Сімферополь та Камʼянка-Дні­провська–Бердянськ. Є автострада. Площа 10,2 км². Насел. 15 592 особи (2001, складає 95,5 % до 1989), пере­важно українці. Як насел. пункт існує від поч. 30-х рр. 18 ст., коли на межі Великого Лугу та Дикого Степу на лівому березі р. Конка зʼявилися хутори та зимівники запороз. козаків. Також там осідали біглі кріпаки та солдати. Поселе­н­ня тоді мало назву «Козацькі Хутори». Після при­єд­на­н­ня Крим. ханства до Рос. імперії (1783) землі сучас. с-ща 1788 пере­йшли до дійсного таєм. радника В. Попова. На місці одного з козац. хуторів В. Попов заснував центр. садибу свого маєтку, на­звав село, як і храм у ньому, на честь св. Василя Великого «Василівкою». Тому офіц. місто засн. після 1788. Першими мешканцями В. були колишні запоріз. козаки та кріпаки з Полтавщини та Чернігівщини. Від 1784 — у складі Мелітопол. пов. Таврій. обл. (від 1802 — губ.), від 1920 — у складі Олександрів. губ. (від 1921 — Запоріз. губ.), від 1922 — у складі Катеринослав. губ. (від 1923 — обл.), від 1939 — у складі Запоріз. обл. 1923 В. стала адм. центром. Мешканці В. потерпали від голоду 1932–33 (загинуло бл. 360 осіб) та 1946–47. Від голод. смерті багатьох василівчан врятували рибні запаси, дичина, птахи, їстівні рослини дні­пров. плавнів. Під час нім.-фашист. окупації (2 жовтня 1941 — 27 жовтня 1943) існував осередок Руху Опору, діяла молодіжна під­піл. організація. Окупантами було роз­стріляно та закатовано 57 жит. м-ка. Від В. у напрямку м. Великий Токмак (нині м. Токмак Запоріз. обл.) по схилах балок і правому березі р. Молочна 1943 нім. війська створили одну з наймогутніших ліній оборони 2-ї світової війни — лінію «Вотан», при визволен­ні Василів. р-ну та на під­ступах до м-ка загинуло бл. 20 тис. рад. воїнів. Від 1945 — смт, від 1957 — місто рай. під­порядкува­н­ня. Гол. пром. під­приємства: ВАТи — «Василів. авторемонт. завод», «Василів. завод технол. обладна­н­ня», «Василів. хлібокомбінат». У місті — 4 заг.-осв. школи, муз. та художня школи, допоміжна школа-інтернат, ПТУ, аграр. технікум; центр. рай. лікарня, рай. поліклініка, вет. лікарня, СЕС, 3 стоматол. лікарні; 2 Будинки культури, Будинок молоді, 2 б-ки; фізкультурно-оздоров. комплекс, стадіон; від­діл. 4-х банків; готель. Виходить г. «Мала Таврія». Реліг. громади: УПЦ КП, УПЦ МП, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, свідків Єгови. У В. — держ. істор.-архіт. музей-заповід­ник «Садиба Попова», до складу якого входять два комплекси: історичний — «Садиба поміщика періоду освоє­н­ня Дикого степу» (кін. 18 — поч. 19 ст.) та архіт. — «Палацовий комплекс» — комплекс памʼяток архітектури і містобудува­н­ня заг.-європ. та світ. значе­н­ня — залишки палацово-парк. ансамблю кін. 19 ст.; памʼятки археології 4–1 тис. до н. е. (Лиса гора), ландшафт. заказник та памʼятки історії і культури місц. значе­н­ня. У В. народилися академік НАНУ В. Найдек, д-р істор. н. П. Смішко, Герої Рад. Союзу О. Гнідий, В. Давидков та І. Каулько.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю