Конформізм соціальний

Визначення і загальна характеристика

КОНФОРМІ́ЗМ СОЦІА́ЛЬНИЙ — некритичне сприйня­т­тя і наслідува­н­ня думкам, стандартам, стереотипам масової сві­домос­ті, традиціям, авторитетам, прин­­ципам, установкам, що панують у певному су­спільстві чи групі. К. с. роз­глядають як тип поведінки, що від­повід­ає нормам групи чи су­спільства і є протилеж. девіації, жит­тєву позицію (без­­­ініціативність, індиферентність), форми соц. інтеграції, самови­­значе­н­ня, жит­тєдіяльності (при­стосуванство); вид внутр.-колек­тив. від­носин (толерантність), фор­му адаптації (прийня­т­тя стан­дартів мисле­н­ня та поведінки), тип колектив. солідарності (схо­­жість індивідів, однаковість виконуваних сусп. функцій, погли­на­н­ня особистості колективом).

Прояви та особливості К. с. досліджували С.-Е. Аш, В. Райх, З. Фройд, Е. Фромм, Т. Адорно, Г. Маркузе та ін. С.-Е. Аш довів, що К. зумовлений індивід.-психол. особливостями, мікросоц. характеристиками індивіда (його статусом і роллю в групі), ситуац. характеристиками, а також ста­т­тю та віком. З. Фройд ви­вчав такі механізми формува­н­ня К. с., як наси­л­ля, залякува­н­ня, нац. і соц. нарцисизм, ідентифікація з вождем або правлячими групами, сексуал. стрима­н­ня тощо. Е. Фромм вважав К. с. автомат. механізмом, притаман. більшості нормал. індивідів у сучас. су­спільстві: людина при­­пиняє бути сама собою, повністю засвоює той тип особистості, який їй пропонують моделі культури, стає такою, як інші, та якою її очікують побачити (протиріч­чя між «Я» та світом зникають, а разом із ними — сві­домий страх самотності й без­си­л­ля). Т. Адорно роз­глядав К. с. як шлях до пере­втіле­н­ня в авторитарну особистість, що є опорою фашист. режимів, Г. Маркузе за­провадив у обіг конформіст. тип т. зв. одномір. людини, притаман. сучас. індустр. (споживац.) су­спільству. Пред­ставники структурно-функціонал. теорії К. с. (Р. Мертон, Т. Парсонс) вважали його перед­умовою згоди в соц. системі та її сталості. Так, Р. Мертон називав конформізмом поведінку, яка перед­бачає згоду індивідів із су­спільно значимими цілями і засобами їхнього досягне­н­ня, єдиним сталим типом поведінки індивідів стосовно су­спільства (на від­міну від ретреатизму, ритуалізму, бунту).

Предметом ви­вче­н­ня Х. Аренд, Ч.-Р. Міл­лса, Л.-Е. Вайта були проб­­леми впливу бюрократ. організації, масового су­спільства, авто­ритар. і тоталітар. режимів на формува­н­ня К. с. У таких ситуаціях він може проявлятися у жорс­ткій, що охоплює всі сторони сусп. життя, насаджується директивно, є догматич. тота­лі­тар. формою, та мʼякій — значно менш політизов., необо­вʼязк., але повʼязаній з потуж. механізмами формува­н­ня конформнос­ті ліберал. середовищем формах. Загалом К. с., як соц.-пси­хол. під­ґрун­т­тя авторитаризму й тоталітаризму, може роз­вива­тися внаслідок маніпулюва­н­ня індивід. або масовою сві­домістю у політ. цілях, знаходить прояв у некритич. прийнят­ті будь-якої пропаганди, політ. пасивності та апатії. Поня­т­тя «К. с.» тісно по­­вʼязане, але дещо від­різняється від поня­т­тя «конформність» (ви­вчає соц. психологія), яке по­­­значає універсал. механізм узго­­дже­н­ня думок і поведінки індивіда з думками та поведінкою групи або її більшості; один з аспектів взаємовід­носин індивіда і групи. Роз­різняють зовн. (публічна) та внутр. (особиста) види конформності (їх також мож­­на вважати видами К. с.): зовн. — демонстративне під­коре­н­ня дум­­кам, стандартам групи з метою заслужити схвале­н­ня або уникнути осуду чи більш жорстких санкцій з боку осіб, які входять у групу; внутр. — дійсне пере­тво­ре­н­ня індивід. думок, установок у результаті внутр. прийнят­тя позиції оточуючих, ви­зна­н­ня її об­ґрунтованішою і обʼєктив­ні­шою, ніж власна точка зору. Таким чином, залежність від сусп. стереотипів конформіст може спри­ймати як вимушений чи природ., належ. або навіть єдино можливий стан.

Літ.: Кон И. С. Социология личности. 1967; Фромм Э. Бегство от свободы / Пер. с англ. 2004 (обидві — Москва).

Т. Я. Любива

Завантажити статтю