Розмір шрифту

A

Вегетативні органи

ВЕГЕТАТИ́ВНІ О́РГАНИ — частини тіла рослин­ного організму, що служать для під­трима­н­ня його індивідуального життя, зокрема виконують основні функції його живле­н­ня і обміну речовин з довкі­л­лям. У вищих рослин осн. В. о. — корінь, стебло і листок; у нижчих — тіло (талом, або слань), не почленоване на органи, крім деяких водоростей, органи яких зовні подібні до стебла і листка вищих рослин. В. о. (або його частина) має 2 полюси: термінальний (верх­ній) і базальний (нижній). У термінал. частині утворюються лише пагони, у базал. — лише корені. В. о. здатні певним чином орієнтуватися у просторі: корінь завжди росте до центра Землі (позитивний геотропізм), стебло — від центра Землі (від­ʼємний геотропізм). Осьові органи — стебло і корінь — роз­таш. вертикально до поверх­ні Землі (ортотропні органи), а листки — під кутом (плагіотропні органи).

Корінь має необмежений ріст, без листків. Забезпечує по­глина­н­ня і транс­портува­н­ня води й роз­чинених у ній сполук, синтез (а часто й запаса­н­ня) речовин, диха­н­ня. Бічні корені від­галужуються від головного, додаткового, бічного; додаткові — формуються на стеблах, листках, але не на корені. Сукупність усіх цих коренів формує кореневі системи рослин — стрижневу, у якій роз­винені гол. і бічні корені, або мичкувату, у якій гол. кореня немає, а усі додаткові ростуть від основи стебла (з вузла кущі­н­ня).

Стебло у типових випадках — осьовий полісиметрич. орган необмеженого росту. Стебло забезпечує звʼязок між листками і коренями, зумовлює утворе­н­ня міцної асиміляц. поверх­ні листків і найкраще роз­ташува­н­ня їх щодо світла, є вмістилищем запас. продуктів. Нерозгалужене стебло (з листками і бруньками), яке виросло за один вегетац. період, називають пагоном. Вегетатив. пагін несе листки і бруньки, ре­продуктивний — квітки, плоди, насі­н­ня. Ділянку стебла, від якої від­ходить листок, називають вузлом, а ділянку стебла між двома вузлами — між­вузлям. Над вузлом у пазусі листка утворюється пазушна брунька. За роз­ташува­н­ням на пагоні роз­різняють верхівкові та бічні бруньки. Трави і молоді пагони дерев мають травʼянисте стебло, дерева і кущі — деревʼянисте. Стебла за формою можуть бути циліндричні (соняшник), три-, чотири- та багато­гран­ні (осока, меліса, кріп). Крім прямо­стійних, є стебла чіпкі (вино­град), звивисті (хміль), повзучі (суниця, гарбуз). Повзучі стеляться по землі й укорінюються додатковими коренями.

Листок — бічний орган обмеженого росту, наро­стає основою шляхом вставного росту (у однодольних) або всією поверх­нею (у дводольних). У одноріч. рослин тривалість життя листка аналогічна тривалості життя стебла. У дерев і кущів — тимчасовий орган: у вічнозелених листок функціонує 1–5, у де- яких (ялини, араукарії) — до 10–15 р. Винятком є пустельна рослина вельвічія, у якої листок є по­стійним органом і живе 90–100 р. Осн. функції листка: фотосинтезувал., газооб­мін­на, транспіративна, роз­множувал., захисна (колючка), очисна (листопад), травна (росичка). Листок складається з листк. пластинки і черешка, прилистків; листки без черешків називають сидячими (жито). За формою листк. пластинки прості листки поділяють на овальні, голчасті, видовжені, яйцеподібні тощо; за обрисами країв — пилчасті, зубчасті; за ступенем роз­січеності пластинки — цілісні, лопатоподібні, роз­дільні, роз­січені (до гол. жилки листка). Складні листки за кількістю і роз­міще­н­ням листк. пластинок бувають трійчасті (конюшина), пальчасті (каштан), парноперисті (акація), непарноперисті (горіх). Для деяких рослин характерне явище гетерофілії, тобто утворе­н­ня різних за величиною і формою листків на одній рослині (стрілолист).

Осн. В. о. закладені вже у зародку насінини. За сприятливих умов температури і вологості насі­н­ня по­глинає воду і проро­стає. Першим проро­стає корінь і занурюється у ґрунт. Від­разу за коренем починає рости пагін, виносячи на поверх­ню сімʼядолі і бруньку. Сімʼядолі зеленіють і певний час виконують функцію листків. Згодом з бруньки утворюється стебло і перші листочки. Межу між коренем і стеблом називають кореневою шийкою. Частину стебла між кореневою шийкою і сімʼядолями називають гіпокотилем (під­сімʼядольним коліном), а ділянку між сімʼядолями і першим справж. листком — епікотилем (надсімʼядольним коліном).

В. о. без­посередньо не беруть участі у споро­утворен­ні і не мають від­ноше­н­ня до статевого роз­множе­н­ня, але можуть виконувати функцію вегетативного роз­множе­н­ня.

М. М. Хомляк

Додаткові відомості

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2005
Том ЕСУ:
4
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Світ-суспільство-культура
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
32605
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
1 147
цьогоріч:
215
сьогодні:
1
Бібліографічний опис:

Вегетативні органи / М. М. Хомляк // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-32605.

Vehetatyvni orhany / M. M. Khomliak // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2005. – Available at: https://esu.com.ua/article-32605.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору