КО́НЧАК Ернст (псевд.: Херта Гармакіс, Кавеляріус; 28. 09. 1903, колонія Івановичі, нині село Червоноармійського ра­йону Житомирської обл. — 14. 10. 1979, м. Талґар, Казах­стан) — письмен­ник, літературо­знавець, педагог. З походже­н­ня німець. Член Спілки письмен­ників СРСР (1930–37, поновлено 1963). Закінчив Одеський педагогічний ін­ститут (1930). Учителював; був директор німецької школи у Дні­пропетровській обл. (1931); викладач Пришибського педагогічного технікуму (1932–37). У 1937 ре­пресований, звільнений 1956. Дебютував 1926 у харківському часописі «Die Saat» віршем «Die Tat» («Вчинок»), у журналі «Sturmsehritt» оповіда­н­ням «Kollektiv» («Колектив»). Спів­працював у газеті «Neues Leben» (Москва), «Die rote Fahne», «Freundshaft»; спів­редактор альманаху «Anthologie der sowjetdeutshen Literatur» (у 3-х томах, 1979; 1980, 1982). Писав пере­важно новели на історично-патріотичну і моральну тематику. Автор збірки «Auf der Klubbühne» («На клубній сцені», 1969), «Die flammenden Steppen» («Вогнен­ні степи», 1972), «Freude erobert man» («Щастя заво­йовується», 1973), «Am Scheidensweh» («На роз­доріж­жі», 1980; усі — Казах­стан). Про­блеми «роз­стріляної німецької літератури в Україні» роз­глянув у книзі «Unvergessliche Begegnungen» («Незабутні зу­стрічі», Казах­стан, 1975). У пʼєсі «Frau Schlorke» («Пані Шльорке»), оповіда­н­нях «Der letzte Glockenschlag» («Остан­ній удар дзвону»), «Zwischen Leben und Tod» («Між жи­т­тям і смертю»), «Veronika» («Вероніка») описав воєн­ні події 1918–20 у колонії Анета та голодні післявоєн­ні роки. В оповідан­ні «Der Flüchtling» («Втікач») від­образив соціально-економічний злам німецького села, викликаний більшовицькою колективізацією. Для ран­ньої творчості К. притаман­ні надмірна композиційність, схематизм, ідеологічна пере­вантаженість та агітаційність. Провід­ні теми творів — пита­н­ня вихова­н­ня молоді, моральної від­повід­альності батьків, місце людини в су­спільстві, захист довкі­л­ля, ставле­н­ня до історії та жит­тєвого досвіду предків; порушував про­блеми соціальних та культурних змін на селі. Один із засновників німецької секції Всеукраїнської спілки пролетарських письмен­ників «Плуг» (1930), при якій видавався літературно-публіцистичний журнал «Sturmmschritt», для дітей «Trompete», для юнаків «Jungsturm». За­ймався громадською діяльністю, долучався до етно­графічних екс­педицій на Східній Волині, якими керували В. Жирмунський, А. Штрьом, В. Кравченко. Обирався депутатом міської ради, за­ймався пита­н­нями освіти та опікунства дітей-сиріт. У складі 1-ї (1963) та 2-ї (1965) делегацій радянських німців до Москви прагнув вирішити пита­н­ня про повну реабілітацію етнічних німців СРСР. Реабілітований 1957. Написав багато літературо­знавчих оглядів і рецензій, зокрема на окремі твори Г. Генке, Г. Завадського, В. Кляйна. Окремі твори К. пере­кладено російськими, казахськими, киргизькими, литовськими, українськими та ін. мовами. Його імʼям на­звано одну з вулиць у м. Ново­град-Волинський (Житомирська обл.) та встановлено меморіальну дошку (1995).