Кончак Ернст

КО́НЧАК Ернст (псевд.: Херта Гармакіс, Кавеляріус; 28. 09. 1903, колонія Івановичі, нині село Червоноармій. р-ну Житомир. обл. — 14. 10. 1979, м. Талґар, Казах­стан) — письмен­ник, літературо­­знавець, педагог. З походже­н­ня німець. Член СП СРСР (1930–37, поновле­но 1963). Закін. Одес. пед. ін­ститут (1930). Учителював; був дир. нім. школи у Дні­проп. обл. (1931); викл. Пришиб. пед. тех­нікуму (1932–37). У 1937 ре­прес., звільн. 1956. Дебютував 1926 у хар­ків. часописі «Die Saat» вір­шем «Die Tat» («Вчинок»), у ж. «Stur­mseh­ritt» оповіда­н­ням «Kol­lektiv» («Колектив»). Спів­працю­вав у г. «Neues Leben» (Москва), «Die rote Fahne», «Freundshaft»; спів­ред. альманаху «Antholo­gie der sowjetdeutshen Literatur» (у 3-х т., 1979; 1980, 1982). Писав пере­важно новели на істор.-патріот. і морал. тематику. Автор зб. «Auf der Klubbühne» («На клубній сце­­ні», 1969), «Die flammenden Step­­pen» («Вогнен­ні степи», 1972), «Freude erobert man» («Щастя за­­во­йовується», 1973), «Am Schei­densweh» («На роз­доріж­жі», 1980; усі — Казах­стан). Про­блеми «роз­­­­стріляної нім. літ-ри в Україні» роз­глянув у кн. «Unvergessliche Begegnungen» («Незабутні зустрі­чі», Казах­стан, 1975). У пʼєсі «Frau Schlorke» («Пані Шльорке»), оповіда­н­нях «Der letzte Glo­­ckenschlag» («Остан­ній удар дзво­­ну»), «Zwischen Leben und Tod» («Між жи­т­тям і смертю»), «Veroni­­ka» («Вероніка») описав воєн­ні події 1918–20 у колонії Анета та голодні післявоєн­ні роки. В опо­­ві­дан­ні «Der Flüchtling» («Втікач») від­образив соц.-екон. злам нім. села, викликаний більшовиц. колективізацією. Для ран­ньої творчості К. притаман­ні надмір­на композиційність, схематизм, ідеол. пере­вантаженість та агітаційність. Провід­ні теми творів — пита­н­ня вихова­н­ня молоді, морал. від­повід­альності бать­ків, місце людини в су­спільстві, захист довкі­л­ля, ставле­н­ня до історії та жит­тєвого досвіду пред­­ків; порушував про­блеми соц. та культур. змін на селі. Один із засн. нім. секції Всеукр. спілки пролетар. письмен­ників «Плуг» (1930), при якій видавався літ.-публіцист. ж. «Sturmschritt», для дітей «Trompete», для юнаків «Jungsturm». За­ймався громад. діяльністю, долучався до етногр. екс­педицій на Сх. Волині, якими керували В. Жирмунський, А. Штрьом, В. Кравченко. Обирався депутатом міської ради, за­ймався пита­н­нями освіти та опікунства дітей-сиріт. У складі 1-ї (1963) та 2-ї (1965) делегацій рад. німців до Москви пра­гнув вирішити пита­н­ня про повну реабілітацію етніч. німців СРСР. Реабіліт. 1957. Написав ба­гато літературозн. оглядів і рецен­зій, зокрема на окремі тво­ри Г. Генке, Г. Завадського, В. Кляй­на. Окремі твори К. пере­кладено рос., казах., кир­гиз., литов., укр. та ін. мовами. Його імʼям на­звано одну з вулиць у м. Ново­град-Волинсь­кий (Житомир. обл.) та встановлено ме­мор. дошку (1995).

Завантажити статтю