КОНЧАЛО́ВСЬКИЙ Дмитро Петрович (псевд. — Сошальський; 15(27). 03. 1878, с. Сватова Лучка Купʼянського пов. Харківської губ., нині м. Сватове Луганської обл. — червень 1952, Париж) — історик, публіцист, письмен­ник, пере­кладач. Брат Максима та Петра Кончаловських. Учасник 1-ї світової війни. Закінчив Московський університет (1902), залишений професорським стипендіатом на кафедрі давньої історії. Працював у ньому професором кафедри загальної історії історико-філологічного факультету (1917–21) та факультету су­спільних наук (1921–22); водночас 1918–22 — викладач Мінського та Смоленського (РФ) університетів. Звільнений більшовицькою владою, жив у м. Можайськ Московської обл., за­ймався пере­кладами, зокрема пере­клав і прокоментував твір римського історика Светонія «Жизнь двенадцати цезарей» (Москва; Ленин­град, 1933). У 1924–25 — технічний редактор Держ­видаву; 1929–41 — викладач латинської і німецької мов у московських вищих на­вчальних закладах. Автор дослідже­н­ня «Личность и общество» (1917), «Ан­нибал» (1923; обидві — Петро­град), «Экономическая история Рима в ее источниках» (Москва; Ленин­град, 1925). Під час 2-ї світової війни працював у Смоленському від­ділі пропаганди російської громадянської адміністрації; викладав на курсах учителів, сприяв від­кри­т­тю російської вчительської семінарії. Від 1944 із родиною пере­бував у таборі для пере­міщених осіб у Німеч­чині. Від 1947 — у Парижі. Його книги історіософського характеру консе­рвативно-християнського спрямува­н­ня «Пути Рос­сии: размышления о рус­ском народе, большевизме и современ­ной цивилизации» (1969) і «От гуманизма к Христу» (1971; обидві — Париж) викликали інтерес у «післяперебудовній» Росії, зокрема по­значилися на кінемато­графі М. Михалкова та А. Кончаловського.