Велесова книга
ВЕ́ЛЕСОВА КНИ́ГА — зібрання текстів, у яких йдеться про словʼянську (в основному праукраїнську) історію та міфологію. Попри те, що лінгвісти і медієвісти довели, що мова та зміст памʼятки не дозволяють визнати її автентичною, деякі історики вважають текст оригінальною памʼяткою, серед них — Б. Яценко, автор перекл. В. к. українською мовою. 2004 у Києві видруковано 8-е видання В. к. українською мовою.
Прибічники автентичності твору стверджують, що його написано в 9 ст. і знайдено 1919 у Харківській губ. полковником російської армії А. Ізенбеком, який опинився в еміграції. Кириличний текст був випалений на дубових дощечках 38 × 22 см, нанизаних на ремінець. Після смерті А. Ізенбека у 1941 таблиці В. к. зникли, збереглися лише машинописні копії та фотокопія однієї з табличок. Ці копії оприлюднив у Брюсселі російський журналіст-емігрант Ю. Миролюбов (його вважають одним із найбільш ймовірних авторів В. к.), намагаючись довести їхню автентичність.
У В. к. йдеться про події від 640 р. до н. е. (переселення словʼян у Карпати «під проводом Ора»), до серед 9 ст. н. е. (часи Аскольда). Більшість науковців вважає пізньою компіляцією сюжети, повʼязані з переселенням словʼян на Припʼять під проводом трьох братів — Кия, Пащека (Щека), Горовато (Хорват — Хорив); боротьбою Кия проти ґотської навали (4 ст. н. е.); правлінням у Києві роду Либідь–Славер–Сережень. Не менш сумнівним є твердження про те, що після припинення цього роду встановилося правління віча, яке обирало князя, зокрема таким виборним князем був Святояр, якого вбив Аскольд І (у В. к. стверджується, що Аскольдів було два), і що після Аскольда І правив Дір (грек з походження), вбитий Аскольдом ІІ.
В. к. спочатку набула поширення у колах російських емігрантів — прибічників панславістських концепцій, однак згодом її стали популяризувати і деякі українські публіцисти у діаспорі (а в останні роки і в Україні), вибудовуючи на цій основі цілком фантастичну історію походження українського етносу й держави.
Рекомендована література
Завантажити статтю
