Варнава

ВАРНА́ВА (Бєляєв Микола Никанорович; 12(25). 05. 1887, с. Раменськ Брон­ниц. пов. Моск. губ., нині місто Моск. обл., РФ — 06. 05. 1963, Київ) — церковний діяч, єпис­коп. Канд. богословʼя. Закін. Моск. духовну академію (1915). Викладав у Нижньогород. духов. семінарії. Висвяч. на архімандрита, у лютому 1920 — на єпис­копа, вікарія Нижньогород. єпархії. Після обновлен. роз­колу та посиле­н­ня ре­пресій проти Церкви 1922 пере­йшов на нелегал. стан, таємно служив у катакомб. храмах. Від жовтня 1922 — у затворі. 1927 не ви­знав Декларацію митрополита Сергія Московського про лояльність рад. владі. Активно за­ймався організацією під­піл. структур катакомб. Істин­но-православ. церкви. 1933 заарешт. за «контр­рев. організацію» таєм. громад і монастирів, засудж. до 3-х р. таборів. Покара­н­ня від­бував у Бійських концтаборах на Алтаї. Ви­знаний божевільним, пере­ведений до Маріїн. табору, 1936 звільнений і пере­даний на поруки. Жив у Томську, від 1949 — у Києві. До кінця життя не ви­знав офіц. «рад. церкву» МП. Очолював під­піл. реліг. громаду катакомб. Істин­но-православ. церкви у Києві. Остан­ні роки життя провів у затворі в одній з київ. квартир. Автор низки реліг. творів, зокрема чотирьо­хтомник «Основы искус­ства святости: Опыт изложения православ. аскетики», «По Волге... к Царству Небесному: Беседа о тайнах духов. жизни» (обидва — 1928), «Ряд жизнеописаний древних святых, написан­ных епи­скопом Варнавой для современ­ного читателя до­ступным языком», «День святого жития», «О Промисле Божием».

Завантажити статтю