Копенгаґенські угоди 1919-20

КОПЕНГА́ҐЕНСЬКІ УГО́ДИ 1919–20  — серія міжурядових договорів щодо повернення на батьківщину військових, військовополонених та цивільних осіб, які опинилися на території інших країн після завершення Першої світової війни. Від імені України участь у К. у. 1919–20 від квітня 1920 брала УСРР, яка виступила спільно з РСФРР у 4-х договорах з окремими державами Зх. і Центр. Європи. Ще у 3-х угодах — з Данією, Великою Бри­­танією, Італією — рад. сторо­ну представляла лише РСФРР. 20 квітня 1920 РСФРР і УСРР уклали два договори. Перший — з Францією про відправку на батьківщину рос. військовиків, які перебували або стали війсь­ковополоненими на франц. тер., а також у Королівстві сербів, хорватів і словенців, Алжирі та Греції. У ньому йшлося й про обмін рос. і франц. громадян, які мешкали на тер. ін. сторони. Дру­­гий документ підписано з Бель­гією — про повернення росіян і бельгійців відповідно до РСФРР та Бельгії. 21 травня того ж року домовленості про організацію обмі­­ну військовополоненими офор­мили РСФРР і УСРР з Угорщиною. Актом від 5 липня 1920 оби­­дві рад. респ. і Австрія досягли згоди щодо повернення на бать­­ківщину всіх військовополонених і цивіл. громадян, які перебували на тер. ін. сторони. К. у. 1919–20 набирали чинності від дня їхнього підписання та сприяли виконанню міжуряд. домов­­леностей. Документи місти­ли також певні політ. зобов’язання з приводу воєн. дій у Сх. Європі: Франція та Бельгія задекларували відмову сприяти будь-яким актам агресії проти РСФРР і УСРР; Угорщина заявила, що не надаватиме прямої чи опосередк. допомоги противникам РСФРР і УСРР; Австрія засвідчила нейтралітет і наголосила на невтручанні у рад.-польс. вій­­ну та дотриманні заборони на постачання воюючим країнам зброї, боєприпасів і військ. спо­­рядження.

Завантажити статтю