Велобудування

ВЕЛОБУДУВА́ННЯ  — галузь машинобудування, підприємства якої виробляють велосипеди. Велосипед — безмоторний транспорт. засіб, який приводять у рух м’язовою (мускул.) силою людини або ін. живої істоти. Осн. складовими велосипеда є рама із вилкою, які опираються на колеса, сідло, кермо і привід на ведуче (ведучі) колесо (колеса). Розрізняють такі осн. типи і види велосипедів: дорожні для дорослих і підлітків із закритими, відкритими, напіввідкритими і складними рамами; спортивно-туристські для дорослих і підлітків із закритими, відкритими і напіввідкритими рамами; спортивні для змагань на шосе, треку і гірські; дитячі дво- і триколісні; спеціальні для перевезень людей, вантажу та виконання різних спец. робіт або вправ (напр., циркові, «рікши» тощо). Велосипеди з підвісним ДВЗ називають мокіками. Історія розвитку В. сягає 17 ст., коли у Німеччині та Франції з’явилися прототипи велосипедів — 4-колісні візки-самокати. У Рос. імперії створення сучас. типів велосипедів розпочато переважно від 90-х рр. 19 ст. В Україні В. бере початок від 1915, коли із Риґи до Харкова було евакуйовано велоскладал. ф-ку О. Лейтнера, на базі якої 1923 засн. перший держ. велозавод (нині ЗАТ «Харківський велосипедний завод ім. Петровського»). Він був першим спеціалізов. велозаводом не лише в Україні, а й в СРСР і виробляв велосипеди всіх типів, видів і призначень (зокрема єдиний в СРСР випускав спорт. велосипеди). 1954 на базі КБ заводу створ. Велобудування Центральне конструкторсько-технологічне бюро з метою координації і проведення н.-д. робіт та експерим.-конструктор. розробок велотехніки. За часів СРСР велогалузь була досить розвиненою і повністю задовольняла попит насел. на дорожні велосипеди для дорослих і на дитячі для молодшої вік. групи (від 2-х до 6-ти р.). Зокрема, дорожні велосипеди виробляли (у тис. шт. на рік): в Україні — Харків. велозавод (600–650); Білорусі — Мінський мотовелозавод (780–800); Росії — Пензен. велозавод (990–1000), Перм. машзавод (950–1000), Жуков. велозавод (Брян. обл., 550–590) та Йошкар-Олин. мехзавод (500), що всього становило понад 4,5 млн шт. на рік. Потреби дітей молодшої вік. групи задовольняли бл. 50-ти заводів, які були розташ. по всьому СРСР і загалом виробляли понад 6 млн велосипедів на рік. Однак недостатньо задовольнявся попит на велосипеди для підлітків, які виробляли лише на Шяуляй. веломотозаводі (Литва, 500 тис. шт. на рік) і у с-щі Атіг Свердлов. обл. (РФ, 380 тис. шт. на рік), для дітей вік. групи від 7-ми до 12-ти р., оскільки велосипеди «Школьник» виробляв лише Горьков. автозавод (РФ, 300– 350 тис. шт. на рік), а також на спорт. велосипеди усіх типів, видів і класів, які виробляв лише Харків. велозавод у кількості трохи більше 200 тис. шт. на рік. Велосипеди для дітей та підлітків в Україні виробляли Львів. завод мотовелосипедів (нині ВАТ «Львівський мотозавод», 100– 130 тис. шт. на рік), а також заводи в Полтаві, Донецьку, Одесі, Дніпропетровську, Чернівцях. Від 1991 внаслідок екон. кризи велогалузь України скоротила свою географію та вироб. потужності і функціонує переважно в Харкові і Львові та частково у Києві. Осн. веловиробниками залишились Харків. велозавод, який виробляє нині бл. 100 тис. велосипедів на рік і щорічно збільшує їх виробництво, і Львів. мотозавод, який виробляє велосипеди для дітей та підлітків у такому ж обсязі. Діють нац. та міждерж. тех. комітети «Велосипеди», які популяризують та сприяють розвитку В. в Україні та країнах СНД. Велогалузь України є відомим виробником продукції для велосипедного спорту. Укр. спорт. велосипеди користувалися знач. попитом за часів СРСР і не втратили своїх позицій на світ. ринку і нині. Велосипеди досить поширені у розвинених країнах світу, оскільки є дешевим транспорт. засобом у будь-якій місцевості, окрім того їзда на них зумовлює розвиток спритності і фіз. кондицій у дітей, підтримує здоров’я у дорослих тощо.

Завантажити статтю