Ветеринарна радіобіологія

ВЕТЕРИНА́РНА РАДІОБІО­ЛО́ГІЯ — науковий напрям, роз­діл радіобіології, що ви­вчає вплив іонізуючих ви­промінювань на свійських тварин. В. р. за­ймається ви­значе­н­ням рівня чутливості тварин до різних типів іонізуючих ви­промінювань; ви­вче­н­ням проявів біол. реакцій, насамперед патол. процесів в організмі тварин, на дію ви­промінювань; роз­робле­н­ням засобів профілактики і лікува­н­ня тварин з радіац. ураже­н­нями; дослідже­н­ням закономірностей міграції радіо­актив. речовин харч. ланцюгами та особливостей дії на організм тварин інкорпорованих радіонуклідів; проведе­н­ням радіометрич. вет.-сан. контролю за с.-г. та мислив. продукцією; організацією диспансеризації вет. обробки та забою тварин, опромінених іонізуючою радіацією чи за­бруднених радіо­актив. речовинами; роз­робле­н­ням заходів щодо веде­н­ня кормовиробництва, тварин­ництва та звірівництва в умовах радіонуклід. за­брудне­н­ня місцевості з метою зниже­н­ня надходже­н­ня радіонуклідів у їх продукцію; за­стосува­н­ням іонізуючих ви­промінювань у тварин­ництві та практиці вет. медицини.

Початки В. р. сягають часів зародже­н­ня заг. радіобіо­логії, оскільки екс­перименти з опроміне­н­ням тварин, серед них і свійських, іонізуючою радіацією проводилися від часу від­кри­т­тя рентґенів. променів та явища природ. радіо­активності. Як самост. напрям науки В. р. сформувалась після 2-ї світової війни, коли зі створе­н­ням ядер. зброї та атом. енергетики виникла реал. небезпека масового радіац. ураже­н­ня продуктив. тварин. У колиш. СРСР наук. дослідже­н­ня з В. р. були зосереджені пере­важно у наук. установах РФ (Ін­ститут біо­фізики МОЗ, Н.-д. ін­ститути с.-г. радіології та агро­екології, екс­перим. ветеринарії, вет. санітарії та екології Рос. академії с.-г. наук, Моск. академія вет. медицини та біо­технології, С.-Петербур. і Казан. вет. ін­ститути тощо). В Україні, гол. чином після Чорнобил. ката­строфи 1986, — у ново­створених Укр. НДІ с.-г. радіології Нац. аграр. університету, Чорнобил. екол. центрі Міністерства з над­звичай. ситуацій, від­повід. від­ділах Ін­ститутів агро­екології та біо­технології, с. господарства Поліс­ся, вет. медицини, екс­перим. ветеринарії УААН, на окремих каф. Нац. аграр. університету (Київ), Держ. агроекол. університеті (Житомир) та ін. До цього в Україні радіобіол. та радіоекол. дослідже­н­ня з тваринами, зокрема і свійськими, систематично проводились в Ін­ститутах мед. радіології МОЗ, онкології АМН, фізіології НАНУ, екс­перим. патології, онкології та радіобіо­логії НАНУ, Київ. та Дні­проп. університетах тощо. Укр. науковці отримали екс­перим. дані про високу радіочутливість ссавців, особливості метаболізму природ. та штуч. радіонуклідів у тварин. організмі. Нині В. р. має дані про радіочутливість більшості видів тварин, серед них і свійських. Проте навіть у межах одного виду можливе значне її варіюва­н­ня. У тварин, як і у людини, за важкістю захворюва­н­ня роз­різняють 4 ступ. го­строї форми променевої хвороби: легку, яка, напр., у свиней виникає при дозах гамма-опроміне­н­ня 1– 2 Гр, середньої тяжкості — 2– 4 Гр, тяжку — 4–6 і дуже тяжку — вище 6–8 Гр. Для більш радіочутливих тварин, напр., для великої рогатої худоби, ці форми променевої хвороби спо­стерігаються в діапазоні доз, зміщених у бік менших величин; для більш радіо­стійких, напр., кролів, навпаки — у бік більших величин. Хронічна форма променевої хвороби, у якій за тяжкістю виділяють 3 ступ. — легку, середню і тяжку, у великої рогатої худоби роз­вивається після однораз. введе­н­ня радіо­актив. продуктів поділу 10-год. віку з питомою активністю (1–2)·10¹¹ Бк на дорослу тварину, чи ¹³¹I активністю (1– 2)·10⁹ Бк/кг маси тварини, або ж перорального надходже­н­ня ⁹⁰Sr активністю (7–8)·10⁶ Бк/кг маси тварини протягом 8 років. Від­повід­но для більш радіочутливих та радіо­стійких видів тварин ці концентрації радіо­актив. речовин можуть зменшуватися або збільшуватися. На від­міну від людини, при лікуван­ні променевої хвороби у тварин орієнтуються лише на отриману дозу опроміне­н­ня і можливий кінець хвороби. Якщо про­гнозується дуже тяжкий, а нерідко й тяжкий ступінь хвороби, то лікувати таку тварину з екон. точки зору недоцільно. Укр. науковцями на­громаджено значні екс­перим. дані щодо особливостей надходже­н­ня окремих природ. та штуч. радіонуклідів в організм тварин з довкі­л­ля, їх біол. дії та пере­ходу в продукцію тварин­ництва. Ви­вчено залежність між інтенсивністю радіо­актив. опадів з атмо­сфери і вмістом радіонуклідів у ґрунтах і рослинах та їх кількістю у молоці, мʼясі та ін. продукції. Така інформація має важл. значе­н­ня для оцінки кількісних покажчиків пере­ходу радіо­актив. речовин у раціон населе­н­ня, що мешкає в умовах під­вищеного радіац. навантаже­н­ня, коли внутр. опроміне­н­ня за рахунок продуктів харчува­н­ня тварин. походже­н­ня може складати до 80–95 % від дози заг. опроміне­н­ня людини. Саме тому важл. сферою В. р. є радіац. екс­пертиза обʼєктів вет. на­гляду і контролю — складова заг. вет.-сан. екс­пертизи.

Значно збагатила свій досвід вітчизн. В. р. під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1986 та у на­ступні роки. Отримано знач. аналіт. матеріал з дії зовн. і внутр. опроміне­н­ня на с.-г. тварин різних видів, що дало під­стави оцінити окремі соматичні радіобіол. ефекти, включаючи продуктивність, від­творе­н­ня, якість продукції; ймовірність прояву від­далених стохастич. ефектів, серед них тривалість життя, генет. наслідки тощо. Роз­роблено заходи радіозахис. дії, які до­зволяють в умовах певних рівнів радіонуклід. за­брудне­н­ня с.-г. угідь отримувати продукцію тварин­ництва, що від­повід­ає вимогам допустимих рівнів їх вмісту. Однак усі ці здобуті результати щодо оцінок можливих втрат продуктив. тварин і продукції тварин­ництва на за­бруднених радіонуклідами територіях внаслідок великомас­штаб. ядер. аварій і донині носять при­близний характер, оскільки В. р. ще не має до­статньої кількості екс­перим. даних щодо особливостей хроніч. зовн. і внутр. опроміне­н­ня тварин іонізуючою радіацією. До кінця не вирішено про­блему небезпеки короткоживучих радіо­актив. ізотопів йоду для с.-г. тварин, особливо жуйних видів, в умовах утрима­н­ня на пасовищах, у ранні періоди випа­да­н­ня продуктів ядер. поділу, за­брудне­н­ня цими ізотопами продукції тварин­ництва (зокрема молока). Недо­статнім є досвід ви­вче­н­ня впливу мас. опроміне­н­ня тварин і радіонуклід. за­брудне­н­ня великих територій на епізоотичну ситуацію.

Окремим роз­ділом В. р. є роз­робле­н­ня і впровадже­н­ня у ветеринарії, тварин­ництві та суміжних з ними напрямах господарюва­н­ня радіац.-біол. технологій, засобів приклад. за­стосува­н­ня іонізуючих ви­промінювань, напр., для стимуляції росту та роз­витку тварин з метою під­вище­н­ня їх продуктивності (опроміне­н­ня у малих дозах курячих яєць, курчат, поросят, ягнят, рибʼячої ікри тощо), у селекції тварин (радіац. мутагенез), для боротьби з комахами-пере­носниками хвороб тварин (радіац. стерилізація комах), дезінсекції та дезінфекції сировини тварин. походже­н­ня — вовни, хутра, пуху, шкури, стерилізації хірург. інструментів, мед. матеріалів, фармакол. препаратів. Особл. значе­н­ня в остан­ні роки набуває за­стосува­н­ня ви­промінювань для продовже­н­ня строків зберіга­н­ня продуктів харчува­н­ня тварин. походже­н­ня (радіац. пастеризація та консервація). Рентґенів. ви­промінюва­н­ня і радіо­активні ізотопи використовують для діагностики багатьох захворювань тварин, їх лікува­н­ня, у наук. дослідже­н­нях з вет. медицини.

На ф-тах вет. медицини вищих с.-г., а також спеціалізов. вет. і зоовет. навч. закладів України курс В. р. викладають від кінця 50-х рр. 20 ст. І хоча раніше спрямованість його традиційно мала дещо інший, ніж тепер, характер (мед. радіологія, практ. рентґенодіагностика, метод радіо­актив. ізотопів, радіац.-біол. технології), важко пере­оцінити значе­н­ня того, що під час Чорнобил. ката­строфи серед спеціалістів-аграріїв виявилась когорта фахівців з до­статнім рівнем знань у галузі радіобіо­логії. Саме з них тоді сформувалося і склалося осердя фахівців у галузі В. р., вет. лікарів-радіологів, які одними з перших роз­почали ліквідацію наслідків аварії у аграр. секторі.

Завантажити статтю