Ветеринарна радіобіологія
ВЕТЕРИНА́РНА РАДІОБІОЛО́ГІЯ — науковий напрям, розділ радіобіології, що вивчає вплив іонізуючих випромінювань на свійських тварин. В. р. займається визначенням рівня чутливості тварин до різних типів іонізуючих випромінювань; вивченням проявів біол. реакцій, насамперед патол. процесів в організмі тварин, на дію випромінювань; розробленням засобів профілактики і лікування тварин з радіац. ураженнями; дослідженням закономірностей міграції радіоактив. речовин харч. ланцюгами та особливостей дії на організм тварин інкорпорованих радіонуклідів; проведенням радіометрич. вет.-сан. контролю за с.-г. та мислив. продукцією; організацією диспансеризації вет. обробки та забою тварин, опромінених іонізуючою радіацією чи забруднених радіоактив. речовинами; розробленням заходів щодо ведення кормовиробництва, тваринництва та звірівництва в умовах радіонуклід. забруднення місцевості з метою зниження надходження радіонуклідів у їх продукцію; застосуванням іонізуючих випромінювань у тваринництві та практиці вет. медицини.
Початки В. р. сягають часів зародження заг. радіобіології, оскільки експерименти з опроміненням тварин, серед них і свійських, іонізуючою радіацією проводилися від часу відкриття рентґенів. променів та явища природ. радіоактивності. Як самост. напрям науки В. р. сформувалась після 2-ї світової війни, коли зі створенням ядер. зброї та атом. енергетики виникла реал. небезпека масового радіац. ураження продуктив. тварин. У колиш. СРСР наук. дослідження з В. р. були зосереджені переважно у наук. установах РФ (Інститут біофізики МОЗ, Н.-д. інститути с.-г. радіології та агроекології, експерим. ветеринарії, вет. санітарії та екології Рос. академії с.-г. наук, Моск. академія вет. медицини та біотехнології, С.-Петербур. і Казан. вет. інститути тощо). В Україні, гол. чином після Чорнобил. катастрофи 1986, — у новостворених Укр. НДІ с.-г. радіології Нац. аграр. університету, Чорнобил. екол. центрі Міністерства з надзвичай. ситуацій, відповід. відділах Інститутів агроекології та біотехнології, с. господарства Полісся, вет. медицини, експерим. ветеринарії УААН, на окремих каф. Нац. аграр. університету (Київ), Держ. агроекол. університеті (Житомир) та ін. До цього в Україні радіобіол. та радіоекол. дослідження з тваринами, зокрема і свійськими, систематично проводились в Інститутах мед. радіології МОЗ, онкології АМН, фізіології НАНУ, експерим. патології, онкології та радіобіології НАНУ, Київ. та Дніпроп. університетах тощо. Укр. науковці отримали експерим. дані про високу радіочутливість ссавців, особливості метаболізму природ. та штуч. радіонуклідів у тварин. організмі. Нині В. р. має дані про радіочутливість більшості видів тварин, серед них і свійських. Проте навіть у межах одного виду можливе значне її варіювання. У тварин, як і у людини, за важкістю захворювання розрізняють 4 ступ. гострої форми променевої хвороби: легку, яка, напр., у свиней виникає при дозах гамма-опромінення 1– 2 Гр, середньої тяжкості — 2– 4 Гр, тяжку — 4–6 і дуже тяжку — вище 6–8 Гр. Для більш радіочутливих тварин, напр., для великої рогатої худоби, ці форми променевої хвороби спостерігаються в діапазоні доз, зміщених у бік менших величин; для більш радіостійких, напр., кролів, навпаки — у бік більших величин. Хронічна форма променевої хвороби, у якій за тяжкістю виділяють 3 ступ. — легку, середню і тяжку, у великої рогатої худоби розвивається після однораз. введення радіоактив. продуктів поділу 10-год. віку з питомою активністю (1–2)·1011 Бк на дорослу тварину, чи 131I активністю (1– 2)·109 Бк/кг маси тварини, або ж перорального надходження 90Sr активністю (7–8)·106 Бк/кг маси тварини протягом 8 років. Відповідно для більш радіочутливих та радіостійких видів тварин ці концентрації радіоактив. речовин можуть зменшуватися або збільшуватися. На відміну від людини, при лікуванні променевої хвороби у тварин орієнтуються лише на отриману дозу опромінення і можливий кінець хвороби. Якщо прогнозується дуже тяжкий, а нерідко й тяжкий ступінь хвороби, то лікувати таку тварину з екон. точки зору недоцільно. Укр. науковцями нагромаджено значні експерим. дані щодо особливостей надходження окремих природ. та штуч. радіонуклідів в організм тварин з довкілля, їх біол. дії та переходу в продукцію тваринництва. Вивчено залежність між інтенсивністю радіоактив. опадів з атмосфери і вмістом радіонуклідів у ґрунтах і рослинах та їх кількістю у молоці, м’ясі та ін. продукції. Така інформація має важл. значення для оцінки кількісних покажчиків переходу радіоактив. речовин у раціон населення, що мешкає в умовах підвищеного радіац. навантаження, коли внутр. опромінення за рахунок продуктів харчування тварин. походження може складати до 80–95 % від дози заг. опромінення людини. Саме тому важл. сферою В. р. є радіац. експертиза об’єктів вет. нагляду і контролю — складова заг. вет.-сан. експертизи.
Значно збагатила свій досвід вітчизн. В. р. під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1986 та у наступні роки. Отримано знач. аналіт. матеріал з дії зовн. і внутр. опромінення на с.-г. тварин різних видів, що дало підстави оцінити окремі соматичні радіобіол. ефекти, включаючи продуктивність, відтворення, якість продукції; ймовірність прояву віддалених стохастич. ефектів, серед них тривалість життя, генет. наслідки тощо. Розроблено заходи радіозахис. дії, які дозволяють в умовах певних рівнів радіонуклід. забруднення с.-г. угідь отримувати продукцію тваринництва, що відповідає вимогам допустимих рівнів їх вмісту. Однак усі ці здобуті результати щодо оцінок можливих втрат продуктив. тварин і продукції тваринництва на забруднених радіонуклідами територіях внаслідок великомасштаб. ядер. аварій і донині носять приблизний характер, оскільки В. р. ще не має достатньої кількості експерим. даних щодо особливостей хроніч. зовн. і внутр. опромінення тварин іонізуючою радіацією. До кінця не вирішено проблему небезпеки короткоживучих радіоактив. ізотопів йоду для с.-г. тварин, особливо жуйних видів, в умовах утримання на пасовищах, у ранні періоди випадання продуктів ядер. поділу, забруднення цими ізотопами продукції тваринництва (зокрема молока). Недостатнім є досвід вивчення впливу мас. опромінення тварин і радіонуклід. забруднення великих територій на епізоотичну ситуацію.
Окремим розділом В. р. є розроблення і впровадження у ветеринарії, тваринництві та суміжних з ними напрямах господарювання радіац.-біол. технологій, засобів приклад. застосування іонізуючих випромінювань, напр., для стимуляції росту та розвитку тварин з метою підвищення їх продуктивності (опромінення у малих дозах курячих яєць, курчат, поросят, ягнят, риб’ячої ікри тощо), у селекції тварин (радіац. мутагенез), для боротьби з комахами-переносниками хвороб тварин (радіац. стерилізація комах), дезінсекції та дезінфекції сировини тварин. походження — вовни, хутра, пуху, шкури, стерилізації хірург. інструментів, мед. матеріалів, фармакол. препаратів. Особл. значення в останні роки набуває застосування випромінювань для продовження строків зберігання продуктів харчування тварин. походження (радіац. пастеризація та консервація). Рентґенів. випромінювання і радіоактивні ізотопи використовують для діагностики багатьох захворювань тварин, їх лікування, у наук. дослідженнях з вет. медицини.
На ф-тах вет. медицини вищих с.-г., а також спеціалізов. вет. і зоовет. навч. закладів України курс В. р. викладають від кінця 50-х рр. 20 ст. І хоча раніше спрямованість його традиційно мала дещо інший, ніж тепер, характер (мед. радіологія, практ. рентґенодіагностика, метод радіоактив. ізотопів, радіац.-біол. технології), важко переоцінити значення того, що під час Чорнобил. катастрофи серед спеціалістів-аграріїв виявилась когорта фахівців з достатнім рівнем знань у галузі радіобіології. Саме з них тоді сформувалося і склалося осердя фахівців у галузі В. р., вет. лікарів-радіологів, які одними з перших розпочали ліквідацію наслідків аварії у аграр. секторі.
Рекомендована література
- Воккен Г. Г. Радиобиология: Учеб. для вет. ф-тов. Москва, 1967;
- Радиобиология и радиоэкология сельскохозяйственных животных. Москва, 1973;
- Корнеев Н. А., Сироткин А. Н. Основы радиоэкологии сельскохозяйственных животных. Москва, 1987;
- Пристер Б. С., Лощилов Н. А. и др. Основы сельскохозяйственной радиологии. К., 1991;
- Проблемы сельскохозяйственной радиологии: Сб. науч. тр. Укр. НИИ с.-х. радиологии. К., 1991–93, 1996. Вып. 1–4;
- Сельскохозяйственная радиоэкология. Москва, 1992;
- Бударков В. А., Киршин В. А., Антоненко А. Е. Радиобиологический справочник (для вет. специалистов). Минск, 1992;
- Гудков І. М., Ткаченко Г. М. Основи сільськогосподарської радіобіології і радіоекології. К., 1993;
- Ведення сільського господарства в умовах радіоактивного забруднення території України внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС на період 1999– 2002 рр. К., 1998;
- Белов А. Д., Киршин В. А. и др. Радиобиология: Учеб. для вет. ф-тов. Москва, 1999;
- Пристер Б. С. Последствия аварии на Чернобыльской АЭС для сельского хозяйства Украины. К., 1999;
- Гудков І. М., Віннічук М. М. Сільськогосподарська радіобіологія: Навч. посіб. Ж., 2003;
- Ярмоненко С. П., Вайнсон А. А. Радиобиология человека и животных: Учеб. Москва, 2004.
Завантажити статтю
