ВЕ́ТУХІВ Михайло Олексі­йович (25. 07(07. 08). 1902, Харків — 11. 06. 1959, Нью-Йорк) — біо­лог, генетик, громадсько-політичний діяч. Син О. Ветухіва. Дійсний член НТШ (1947), УВАН (1950). Закін. Харків. ІНО (1923). Від 1926 — доцент, 1928–34 — проф. Полтав. с.-г. та Харків. вет. ін­ститутів; 1934–41 — проф. Моск. вет.-зоотех. ін­ституту, наук. кер. від­ділу вет. генетики Всесоюз. ін­ституту екс­перим. ветеринарії у Москві. Повернувшись в Україну, 1941–42 очолював Харків. зем. управу, був повʼяз. з укр. демократ. силами. Викладав генетику у Харків. університеті, 1942– 43 — його ректор. 1943 заарешт. ґестапо. 1943 емігрував до Німеч­чини, спів­засн. УВАН. 1945 — міністр внутр. справ уряду УНР в екзилі. 1945–49 — за­ступник голови Центр. пред­ставництва укр. еміграції в Німеч­чині, ви­ступав проти репатріації українців; один із фундаторів Укр. нац. держ. союзу. Від 1949 — у США. Від 1951 — генетик-дослідник Колумбій. університету (Нью-Йорк), проф. УВУ і Укр. тех.-госп. ін­ституту. Один із засн., президент (від 1950) УВАН у США, засн. і гол. ред. ж. «Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the United States» (від 1951). У 1949–55 — за­ступник голови, чл. Ради Укр. кон­грес. комітету Америки. Здійснював аналіз стану рад. наук. досліджень в Ін­ституті дослідів СРСР (Мюнхен). Автор низки наук. праць з генетики, птахівництва, ветеринарії (встановив правило про істотний спад роз­плідної здатності у гібридів 2-го поколі­н­ня, ві­доме як «ветухівське знесиле­н­ня»).