ВЄ́РКІН Борис Ієремі­йович (08. 08. 1919, Харків — 12. 06. 1990, Київ) — фізик, кріобіо­лог. Батько Т. Вєркіної. Доктор фізико-математичних наук (1958), професор (1963). Академік АН УРСР (1972). Держ. премії УРСР (1973) і СРСР (1978). Депутат ВР УРСР (1985–89). Учасник 2-ї світової війни, бо­йові та держ. нагороди. Закін. Харків. університет (1940). Від­тоді працював в Укр. фіз.-тех. ін­ституті (Харків); від 1960 — засн. і дир., від 1988 — почес. дир. Фіз.-тех. ін­ституту низьких т-р АН УРСР (Харків; нині носить його імʼя); 1950–60 та 1962–65 за сумісництвом — у Харків. університеті; 1967–69 — в Ін­ституті радіофізики та електроніки АН УРСР. Наукові праці В. присвячені дослідж. електрон. властивостей твердих тіл, над­провід­ності (високотемпературної), фізиці молекуляр. кри­сталів і кріоген. рідин, кріоген. медицині і біо­фізиці, кріоген. і космічному матеріало­знавству. Спільно з Б. Лазаревим від­крив і дослідив осциляції магніт. сприйнятливості багатьох металів. Роз­робив метод тунельної спектро­скопії. Довів можливість кри­сталізації молекул РНК і ДНК, заснував польову мас-спектро­скопію. Роз­вʼязав про­блему моделюва­н­ня поведінки рідини у невагомості. Створив перші потужні над­провід­ні електричні машини. Спільно з медиками створив і впровадив низку методів тривалого консервува­н­ня крові, тканин і кістк. мозку при низьких т-рах. 1997 НАНУ заснувала премію ім. В.