Винницька Ірина

ВИ́Н­НИЦЬКА Ірина (справж. — Пеленська; 06. 11. 1906, с. Грабовець, нині Стрий. р-ну Львів. обл. — 04. 01. 1990, м. Детройт) — письмен­ниця, публіцист, громадська і культурна діячка. Дружина Є.-Ю. Пеленського. Закін. Львівський університет зі ступ. магістра філософії (1933). Була актив. учасницею нац.-патріот. руху, чл. «Пласту», товариства «Просвіта» у Галичині. Працювала у Нац. музеї ім. Я. Собеського у Львові. Від 1939 — у Кракові; згодом емігрувала до Німеч­чини; від 1949 — в Австралії: працювала в галузі шкільництва, була спів­засн. та головою Союзу українок Австралії (1949–56, 1959–62), чл. правлі­н­ня Союзу українців у Австралії та віце-президентом австрал. від­діл. НТШ (1956–62). Від 1963 — у США (м. Філадельфія): голова до­шкіл. ради Світ. кон­гресу вільних українців (від 1970); чл. правлі­н­ня СФУЖО, засн. і ред. часопису цієї федерації «Українка в світі» (до 1982). Від 1920-х друкувалася у львів. («Молоде життя», «Нова хата», «Дажбог»), згодом австрал. («Вільна думка»), амер. («Америка») періодиці зі ста­т­тями і нарисами на літ. та виховні теми. Авторка повістей «Христина» (Краків, 1940), «Музика» (1943) — про студент. життя, мист. порива­н­ня; зб. істор. оповідань для дітей «Камʼяна сокира» (1947; 1967), зб. новел «Горіхове лушпи­н­ня» (1949).

Завантажити статтю