Вирок

ВИ́РОК — акт правосу­д­дя, що містить у собі висновок про вин­ність або невин­ність особи та вирішує кримінальну справу по суті. Він по­становляється й проголошується іменем України і після вступу в закон­ну силу є обовʼязк. для викона­н­ня на всій її території. Згідно зі ст. 62 Кон­ституції України особа вважається невинуватою у вчинен­ні злочину і не може бути під­дана кримінал. покаран­ню, доки її вину не буде доведено в закон. порядку і встановлено обвинувал. В. суду. У разі скасува­н­ня В. суду як неправосудного держава зобовʼязана від­шкодувати матеріал. та морал. збитки, зав­дані без­під­став. засудже­н­ням. В. суду повинен бути закон. і об­ґрунтов. та по­становленим лише на доказах, роз­глянутих у ході судового засі­да­н­ня. Суд оцінює докази за своїм внутр. пере­кона­н­ням, що ґрунтується на всебіч., повному і обʼєктив. роз­гляді всіх об­ставин справи у їх сукупності, керуючись законом.

Після більшов. пере­вороту 1917 на території України, яка входила до складу СРСР, мала місце діяльність позасудових органів. За ріше­н­ням органів держ. влади і упр. із політ., соц., нац., реліг. та ін. мотивів, під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, т. зв. бандопосібники та чл. їх сімей по­збавлялись майна і висилались із тер. свого місця прожива­н­ня. У період 30–40-х і на поч. 50-х рр. діяли «трійки» НКВС, колегії ОГПУ та «особливі наради» НКВС — Міністерства держ. без­пеки — МВС СРСР, які при­власнили собі функції судів, ви­знавали людей вин­ними у вчинен­ні злочинів і засуджували їх до по­збавле­н­ня волі, страти, засла­н­ня, що при­звело до масових ре­пресій і без­зако­н­ня. Законом «Про реабілітацію жертв політичних ре­пресій на Україні», прийнятим ВР УРСР 17 квітня 1991, були скасовані позасудові ріше­н­ня, винесені «трійками», колегіями та «особливими нарадами», не скасовані у судовому порядку на момент ви­да­н­ня Закону. Всі громадяни, ре­пресовані ріше­н­нями за­знач. органів, ви­знавалися реабілітованими, окрім зрадників Батьківщини і карателів періоду 2-ї світової війни, нацист. злочинців, працівників, які за­ймалися фальсифікацією кримінал. справ, а також осіб, які вчинили умисні вбивства та ін. кримінал. злочини. Також реабілітації не під­лягають особи, щодо яких у матеріалах кримінал. справ є сукупність доказів, які під­тверджують об­ґрунтованість притягне­н­ня їх до від­повід­альності за зраду Батьківщини, шпигунство, диверсії, саботаж, терорист. акти, злочини проти людства і людяності, каральні акції щодо мирного населе­н­ня, вбивства, мордува­н­ня громадян і пособництво у цьому окупантам під час 2-ї світової війни, збройні вторгне­н­ня на території України, організацію зброй. формувань, які чинили вбивства, роз­бої, грабежі й ін. насильства, та особисту участь у вчинен­ні цих злочинів, а також особи, засуджені за злочини проти правосу­д­дя, повʼязані із за­стосува­н­ням ре­пресій, навіть якщо вони самі згодом за­знали ре­пресій.

В. може бути обвинувал. або виправдувал. У свою чергу обвинувал. В. буває з при­значе­н­ням покара­н­ня та зі звільне­н­ням від покара­н­ня і його від­бува­н­ня. Обвинувал. вирок не може ґрунтуватися на припуще­н­нях і по­становляється за умови, коли у ході судового роз­гляду вин­ність під­судного у вчинен­ні злочину повністю доведено. Забезпече­н­ня доведеності вини є однією з осн. засад судочинства (ст. 129 Кон­ституції України). Виправдувал. В. по­становляється у випадках, коли не встановлено події злочину, тобто дія­н­ня, у скоєн­ні якого обвинувачувався під­судний, взагалі не мав місця або від­сутній причин. звʼязок між дія­н­ням під­судного і негатив. наслідками, що на­стали; у діян­ні під­судного немає складу злочину, тобто встановлено, що дія­н­ня, яке ставилось у вину під­судному, вчинено не даною особою, а ін., або ж воно не перед­бачене чи не роз­цінюється кримінал. законом як злочин, зокрема якщо формально містить ознаки злочину, але через мало­значність не становить сусп. небезпеки; дія­н­ня, вчинені у стані необхід. оборони чи крайньої необхідності; не доведена участь під­судного у скоєн­ні злочину, тобто факт сусп. небезпеч. дія­н­ня встановлено, але досліджені судом докази виключають або не під­тверджують скоє­н­ня його під­судним. Прийнявши ріше­н­ня у нарадчій кімнаті, суд складає В., що повинен бути написаний одним із суд­дів, який брав участь у його по­становлен­ні.

Кримінально-процесуал. закон встановлює структуру В. і регламентує його зміст. В. складається із вступ., мотивувал. та резолютив. частин. У вступ. частині за­значається, що В. по­становлений іменем України, вказується назва суду, який виносить вирок, та його склад, місце і час по­становле­н­ня В., секретар, учасники судового роз­гляду, пере­кладач (якщо він брав участь у судовому засі­дан­ні), прі­звище, імʼя та по батькові під­судного, рік, місяць і день його народже­н­ня, місця народже­н­ня і прожива­н­ня, заня­т­тя, освіта, сімей. стан та ін. ві­домості, що мають значе­н­ня для справи, і кримінал. закон, який перед­бачає злочин, у вчинен­ні якого обвинувачується під­судний.

Мотивувал. частина містить формулюва­н­ня обвинуваче­н­ня, ви­знаного судом доведеним, із за­значе­н­ням місця, часу, способу вчине­н­ня та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. У цій частині В. наводяться об­ставини, які ви­значають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного під­судного, із за­значе­н­ням мотивів, через які суд від­кидає ін. докази; об­ставини, що помʼякшують або обтяжують покара­н­ня; мотиви зміни обвинуваче­н­ня; у разі ви­зна­н­ня частини обвинуваче­н­ня необ­ґрунтованою — під­стави для цього. Суд зобовʼязаний також мотивувати при­значе­н­ня покара­н­ня у ви­гляді по­збавле­н­ня волі, якщо санкція кримінал. закону перед­бачає й ін. покара­н­ня, не повʼязані з по­збавле­н­ням волі; звільне­н­ня від від­бува­н­ня покара­н­ня з ви­пробува­н­ням; при­значе­н­ня покара­н­ня нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції стат­ті Кримінал. кодексу України, або пере­хід до ін., більш мʼякого осн. виду покара­н­ня, не за­значеного у санкції стат­ті за цей злочин; звільне­н­ня від від­бува­н­ня покара­н­ня з ви­пробува­н­ням вагіт. жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та у звʼязку із закінче­н­ням строків давності викона­н­ня обвинувал. В. Якщо суд ви­знав за необхідне за­стосувати до під­судного примусове лікува­н­ня, у мотивувал. частині В. за­значаються мотиви такого ріше­н­ня. Мотивувал. частина повин­на містити формулюва­н­ня обвинуваче­н­ня, яке предʼявлене під­судному і ви­знане судом недоведеним, а також під­стави для виправ­да­н­ня під­судного із за­значе­н­ням мотивів, через які суд від­кидає докази обвинуваче­н­ня. Не допускається включе­н­ня у В. формулювань, які ставлять під сумнів невин­ність виправ­даного. У мотивувал. частині викладаються під­стави для задоволе­н­ня або від­хиле­н­ня цивіл. позову, а також під­стави для від­шкодува­н­ня матеріал. збитків.

У резолютив. частині обвинувал. В. за­значаються: прі­звище, імʼя та по батькові засудженого; кримінал. закон, за яким під­судного ви­знано вин­ним; покара­н­ня, при­значене під­судному по кожному з обвинувачень, що ви­знані судом доведеними; остаточна міра покара­н­ня, обрана судом; початок строку від­бу­т­тя покара­н­ня; тривалість іспитового строку, якщо за­стосовано звільне­н­ня від від­бу­т­тя покара­н­ня з ви­пробува­н­ням; за­стосува­н­ня до під­судного примусового лікува­н­ня, ріше­н­ня про цивіл. позов; речові докази і судові витрати; залік поперед. увʼязне­н­ня; запобіж. захід до на­бра­н­ня В. закон. сили й вказівка про порядок і строк його оскарже­н­ня. У разі засудже­н­ня за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особи, яка має військ. чи спец. зва­н­ня, ранг, чин, або кваліфікац. клас, у резолютив. частині викладається ріше­н­ня про зверне­н­ня з по­да­н­ням до від­повід. держ. органів про по­збавле­н­ня засудженого зва­н­ня, рангу, чину або кваліфікац. класу. Якщо під­судний ви­знається вин­ним, але звільняється від від­бу­т­тя покара­н­ня, суд за­значає це у резолютив. частині. Коли при­значається покара­н­ня, нижче від найнижчої межі, перед­баченої законом за даний злочин, у резолютив. частині робиться посила­н­ня на ст. 69 Кримінал. кодексу України і за­значається обрана судом міра покара­н­ня. У разі звільне­н­ня від від­бува­н­ня покара­н­ня з ви­пробува­н­ням за­значаються тривалість іспитового строку, обовʼязки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх проха­н­ня, суд покладає обовʼязок по на­гляду за засудженим і проведен­ню з ним вихов. роботи. Резолютив. частина виправдувал. В. містить прі­звище, імʼя та по батькові виправ­даного; у ній вказується, що під­судний у предʼявленому обвинувачен­ні ви­знається невин­ним і по суду виправ­даним; за­значається про скасува­н­ня запобіж. заходу і заходів до забезпече­н­ня цивіл. позову та можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і порядок та строк оскарже­н­ня В.

У випадку, коли під­судний обвинувачувався у скоєн­ні кількох злочинів і за частиною з них його засуджено, а за рештою виправ­дано, В. може бути змішаним (обвинувально-виправдувальним). Він по­становляється у нарадчій кімнаті і під­писується усіма су­д­дями чи одним суд­дею, якщо справа роз­глядалася ним одно­особово. Суддя, який залишився у меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка при­єд­нується до справи, але оголошен­ню не під­лягає. Якщо кримінал. справа, у якій є окрема думка, не роз­глядалася судом касац. ін­станції, то після того, як В. суду набрав закон. сили, вона разом із справою направляється голові суду вищої ін­станції для виріше­н­ня пита­н­ня про необхідність пере­гляду справи у порядку на­гляду.

Після під­писа­н­ня В. судді повертаються до залу засі­да­н­ня, де головуючий або один із суд­дів його проголошують. В усіх випадках В. проголошується публічно, навіть якщо справа повністю або частково роз­глядалась на закритому судовому засі­дан­ні. Всі присутні у залі судового засі­да­н­ня, зокрема і склад суду, заслуховують В. стоячи. Головуючий роз­ʼяснює під­судному, його закон. пред­ставникові, а також потерпілому, цивіл. позивачеві, цивіл. від­повід­ачеві та їх пред­ставникам зміст В., строки і порядок його оскарже­н­ня та право подати клопота­н­ня про помилува­н­ня. Якщо під­судний не володіє мовою, якою по­становлено В., то після його проголоше­н­ня пере­кладач зачитує В. під­судному його рідною мовою або ін. мовою, якою він володіє. Копія В. вручається засудженому або виправ­даному в триден. строк після його проголоше­н­ня. Якщо В. складений мовою, якої не знає засуджений чи виправ­даний, йому надається письм. пере­клад його рідною мовою або мовою, якою він володіє.

Засуджений має право на оскарже­н­ня В., виправ­даний — на оскарже­н­ня під­став виправ­да­н­ня.

Завантажити статтю