Копровський Ян

КОПРО́ВСЬКИЙ Ян (Koprowski Jan; псевд. і крипт.: Baca, J. K., Jacek Wierzbiński, Kro­nikarz; 10. 02. 1918, с. Покшивни­ця, нині Мазовец. воєводства, Польща — 05. 11. 2004, Варшава) — польський письменник, перекладач. Член Польс. ПЕН-клу­бу (1964). Орден Відродження Польщі (1988). Навч. у Варшав. університеті (1937–39). Під час 2-ї світової війни — на примус. роботах у Ні­меччині. Від 1950 — у м. Лодзь (Польща): зав. літ. частини Ново­го театру (1953–64), ред. часопи­сів «Łódź Literacka» (1954), «Kro­ni­ka» (1955–57) та «Odgłosy» (1969–72); від 1972 — у Варшаві: співред. щотиж. «Literatura» (до 1981). Автор зб. інтим. та громадян. лірики «Do mojej ziemi» (1936) і «Hellada we wrzosach» (1937), а також «Poezje dla ciebie» (1946), «Droga do Warszawy» (1946), «No­wa ziemia» (1951), «Studnia prze­szłości» (1961), де описав мирне життя, порушив актуал. сусп. проблеми. Автобіогр. матеріали — в основі повістей «Opowieść o moim ojcu» (1950) і «Sprawa Mar­cina Piechoty» (1951). У зб. опові­дань «Było to w marcu» (1962), спо­гадах «Powrót do kraju» (1964) від­творив повоєнні будні Нижньої Сілезії. Переклав польс. мовою вірші «Testament» і «Dumy moje, du­my moje…» Т. Шевченка, написав ст. про нього «Poeta wolności i de­mokracji» («Glos Robotniczy», 1951, № 68), «Poeta z biografią» («Odgło­sy», 1964, № 12); у тв. «Ballada o Szewczeńce» (у зб. «Pejzaże pols­kie», 1951) розповів про тяжке ди­тинство поета і його поневіряння у засланні. Залишив спогади «Przeszłość nie umiera» (1987; обидва — Варшава).

Завантажити статтю