КО­ПРО́ВСЬКИЙ Ян (Koprowski Jan; псевдонім і криптоніми: Baca, J. K., Jacek Wierzbiński, Kro­nikarz; 10. 02. 1918, с. Покшивни­ця, нині Мазовецкого воєводства, Польща — 05. 11. 2004, Варшава) — польський письмен­ник, пере­кладач. Член Польського ПЕН-клу­бу (1964). Орден Від­родже­н­ня Польщі (1988). На­вчався у Варшавському університеті (1937–39). Під час другої світової війни — на примусових роботах у Ні­меч­чині. Від 1950 — у м. Лодзь (Польща): завідувач літературної частини Ново­го театру (1953–64), редактор часопи­сів «Łódź Literacka» (1954), «Kro­ni­ka» (1955–57) та «Odgłosy» (1969–72); від 1972 — у Варшаві: спів­редактор щотижневика «Literatura» (до 1981). Автор збірки інтимної та громадянської лірики «Do mojej ziemi» (1936) і «Hellada we wrzosach» (1937), а також «Poezje dla ciebie» (1946), «Droga do Warszawy» (1946), «No­wa ziemia» (1951), «Studnia prze­szłości» (1961), де описав мирне життя, порушив актуальні су­спільні про­блеми. Автобіо­графічні матеріали — в основі повістей «Opowieść o moim ojcu» (1950) і «Sprawa Mar­cina Piechoty» (1951). У збірці опові­­дань «Było to w marcu» (1962), спо­гадах «Powrót do kraju» (1964) від­­творив повоєн­ні будні Нижньої Сілезії. Пере­клав польською мовою вірші «Testament» і «Dumy moje, du­my moje…» Т. Шевченка, написав ста­т­тю про нього «Poeta wolności i de­mokracji» («Glos Robotniczy», 1951, № 68), «Poeta z biografią» («Odgło­sy», 1964, № 12); у творах «Ballada o Szewczeńce» (у збірці «Pejzaże pols­kie», 1951) роз­повів про тяжке ди­тинство поета і його поневіря­н­ня у заслан­ні. Залишив спогади «Przeszłość nie umiera» (1987; обидва — Варшава).