ВИСПЯ́НСЬКИЙ Станіслав (Wyspiański Stanisław; 15. 01. 1869, Краків — 28. 11. 1907, там само) — польський письмен­ник, художник, театральний діяч. Один із пред­ставників польс. модернізму 19 — поч. 20 ст. Належав до лівого крила групи «Młoda Polska». Закін. Краків. школу красних мистецтв (1895; викл. В. Лушкевич, Я. Матейко), навч. в Академії Коларосі (Париж, 1891– 94). У 1887 подорожував Галичиною. Від 1895 — у Кракові. 1898–1905 — реж.-по­становник Краків. театру; 1898–99 — керівник граф. майстерні у Кракові, від 1902 — викладач Краків. АМ. Автор поет. драм на сюжети з давньої польс. історії («Legenda», 1892) та присвяч. польс. нац.-визв. руху («Warszawianka», 1898; «Noc listopadowa», 1904), а також т. зв. «рапсодів» («Kazimierz Wielki», 1900). У драмі «Wesele» (1901; по­ставлена в Руському нар. театрі у Львові) від­образив соц. суперечності в су­спільстві, показав неможливість класової гармонії між шля­хтою і простим народом. Низку пʼєс («Meleagr», 1899; «Achilles», 1903; «Powrót Odysa», 1907; усі — Краків) написав за антич. мотивами й сюжетами, від­творюючи в алегор. формі тогочасні події. Як письмен­ник-модерніст по­єд­нував конкретні жит­тєві замальовки, навіть натуралістичну оголеність із обовʼязковим символіко-містич. узагальне­н­ням, умовністю. У лірич. доробку — інтимно-філос. поезії. Як художник працював у галузях графіки, живопису, театр.-декор. і монум. мистецтва; осн. стиль — модерн. Цікавився нар. мистецтвом і арх-рою Галичини. Автор проекту вітража для кафедрал. собору у Львові («Обіт Яна Казімежа», «Полонія»; 1892–94), роз­писів та вітражів у францискан. соборі в Кракові (1895); живопис — «Дівчина» (1893), «Сплячий Стась» (1904), «Материнство» (1905). Серед учнів — М. Жук, І. Северин. Укр. мовою окремі вірші В. пере­клав В. Коптілов.