Вишкове

Визначення і загальна характеристика

ВИ́ШКОВЕ  — селище міського типу Хустського району Закарпатської області. Центр селищ. ради, якій підпорядк. насел. пункти Модьоровш, Ракош, Шаян і Яблунівка. Знаходиться на лівому березі р. Тиса, за 18 км від райцентру, за 120 км від Ужгорода та за 7 км від залізнич. ст. Буштино. Має автобусне сполучення з містами Хуст та Ужгород. Насел. 8141 особа (2001, складає 102,4 % до 1989): українців — 48 %, угорців — 48 %, росіян — 1 %. В. — давнє угор. поселення. Перші письмові згадки про В. датуються 1271, коли угор. король Ласло IV подарував його своїм феодалам — братам Мікові і Штефанові Чепанам з роду Гунт-Пазмань. Укріплюючи свої володіння, вони збудували 1281 у В. земляну фортецю на г. Варгедь (Замкова гора). Гол. її призначення — охорона соляних копалень Марамороша та контроль за транспортуванням солі по Тисі. 1300–50 ця фортеця була центром Мараморош. комітату. У 2-й пол. 13 ст. у В. була споруджена одна з перших у Закарпатті кам’яних церков. 1329 В. одержало право королів. (коронного) міста, за яким його мешканці звільнялися від натур. і грош. поборів на користь феодала. Наприкінці 14 — поч. 15 ст. В. певний час було у володінні великих румун. феодалів Драги і Балки. 1413 В. знову стало королів. містом. 1472 і 1504 В. зазнавало нападів від молдав. феодалів. Переважна більшість жителів міста займалася землеробством, скотарством та ремісництвом. У 2-й пол. 17 ст. сюди починають переселятися українці з гірських місцевостей Карпат, більшість з них працюють наймитами. У січні 1657 у В. відбулися держ. збори Трансільванії, на яких схвалено плани князя Дьєрдя ІІ Ракоці щодо виступу проти Польщі. Армія Дьєрдя ІІ Ракоці була розгромлена польс. військом, яке вдерлося на Закарпаття і спустошило багато міст і сіл, зокрема і В. Наприкінці 17 ст., коли тер. Закарпаття була захоплена військами Габсбурґів, на Мараморощині 1685–87 розташувалися нім. загони. У В. знаходився загін рейтарів, що контролював перевезення солі по Тисі. Насел. с-ща брало участь у нац.-визв. війні угор. народу 1703–11 та в боротьбі проти крим. татар 1717. На околиці В. були розгромлені загони татар. 1824 для укр. насел. в с-щі була відкрита окрема церк. школа. У 2-й пол. 19 ст. у В. почали діяти держ. шахти з видобутку свинцевої руди, побудовано 2 млини. Наприкінці 19 ст. у В. інтенсивно стало розвиватися садівництво, і на поч. 20 ст. в с-щі було організовано кооп. підприємство, що займалося реалізацією фруктів. У березні 1919 у В. було встановлено рад. владу. У квітні 1919 до В. ввійшли війська Румунії, на зміну яким восени того ж року прийшли чеські. Від 15 березня 1939 до 23 жовтня 1944 — під угор.-гортист. окупацією. Від червня 1945 — у складі УРСР. Від 1976 — смт. Нині тут діють агроторгове об’єдн. «Прикордонник», Закарп. металург. комбінат, підприємство з розливу мінерал. води «Шаянська», швейна ф-ка, 2 лісопильні, підприємство зі збору ігрових автоматів. У с-щі — 2 заг.-осв. школи, муз. школа, навч.-вироб. комбінат, 3 дитсадки; Будинок культури, б-ка; спорт. база. Є готель; бальнеол. курорт-санаторій «Шаян», лікарня, поліклініка. Реліг. громади: УГКЦ, РКЦ, УПЦ МП, протестантів (кальвініст. спрямування). Пам’яткою архітектури є костел (1270) з органом серед. 19 ст. Серед видат. уродженців — д-р істор. н. І. Мандрик, один із засновників статистики в Угорщині, чл.-кор. Угор. АН І. Лашшу.

Завантажити статтю