Вишнівський Олександр Володимирович
ВИШНІ́ВСЬКИЙ Олександр Володимирович (12. 08. 1890, с. Заливне Олександр. пов. Катериносл. губ., нині Новомикол. р-ну Запоріз. обл. — 12. 10. 1975, м. Детройт, шт. Мічиґан, США) — військовий діяч. Закін. Чугуїв. піхотне юнкер. училище (1911). Полковник рос. армії, учасник 1-ї світової війни. 1917 — командир куреня Синьої дивізії. Під час антигетьман. повстання Директорії і боїв поч. 1919 проти більшовиків воював у складі групи М. Шаповала. Від червня 1919 командував 7-м стрілец. полком синьожупанників 3-ї Залізної дивізії О. Удовиченка. 20 червня полк під його командуванням несподіваним ударом захопив ст. Юрківці і роззброїв 2,5-тис. більшов. матроський полк. 21 липня провів успішний бій за ст. Вапнярка (нині Томашпіл. р-ну Вінн. обл.), де був важко поранений. Згодом очолив 3-й окремий кінний полк, з яким взяв участь у 1-му Зимовому поході; на поч. травня 1920 його полк прорвав фронт більшов. 14-ї армії в боях під Гайсином (нині Вінн. обл.) і Ананьївим (нині Одес. обл.). Пізніше з полком у складі Окремої кінної дивізії І. Омеляновича-Павленка воював проти червоної кінноти на Збручі і Дністрі, був знову важко поранений. Інтернов. у Вадовицях і Щипйорно. Мешкав у Польщі, Німеччині, 1949 виїхав до США, де брав участь у діяльності ветеран. організацій. Автор книг з історії визв. змагань «Трагедія 3-ї дивізії Армії УНР» (1963), «Повстанський рух і отаманія» (1973).
Рекомендована література
- Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 роки. К., 1995;
- Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет українських визвольних змагань: Біограми генералів та адміралів українських військових формацій першої половини ХХ століття. Л., 1995.
Завантажити статтю
Людина 
