Військова терапія

ВІЙСЬКО́ВА ТЕРАПІ́Я — комплекс клінічних дисциплін, які ви­вчають захворюва­н­ня терапевтичного профілю, що виникають у воєн­ний час та при за­стосуван­ні бо­йових засобів ураже­н­ня, внаслідок впливу військових професійних факторів або повʼязаних із діяльністю військ в екс­тремальних умовах мирного часу, а також пита­н­ня організації на­да­н­ня терапевтичної допомоги у збройних силах. Такі захворюва­н­ня кваліфікуються як бо­йова терапевт. патологія, у мир. час — терапевт. патологія екс­тремал. ситуацій. До В. т. належать військ.-польова та військ.-мор. терапії, військ. профес. патологія, клін. радіологія та токсикологія, терапія над­звичайних станів, військ.-лікар. екс­пертиза. В. т. роз­робляє заходи з організації терапевт. допомоги по­страждалим у воєн. час і в екс­тремал. ситуаціях мир. часу, а також військовослужбовцям у мир. час; ви­вчає патогенез, клініку, діагностику ураже­н­ня бо­йовими, пром. та військ.-профес. отруйними речовинами, методи лікува­н­ня, заходи профілактики ускладнень та військ.-лікар. екс­пертизу; гострі і хронічні ураже­н­ня іонізуючою радіацією в широкому діапазоні доз; патологію внутр. органів у поранених ін. видами зброї, а також особливості клініки, діагностики, профілактики та методи лікува­н­ня на етапах мед. евакуації соматич. захворювань у воєн. час та їх військ.-лікар. екс­пертизу; умови виникне­н­ня, патогенез, клін. прояви, діагностику та методи лікува­н­ня, реабілітацію та військ.-лікар. екс­пертизу захворювань, які виникли внаслідок дії військ. профес. шкідливих факторів.

Зародже­н­ня В. т. припадає на поч. 19 ст. і повʼязане із збільше­н­ням мас­штабів воєн, широким за­стосува­н­ням артилерії та ін. вогнепал. зброї, що актуалізувало пита­н­ня впливу довкі­л­ля на стан здоровʼя військовиків. Засн. В. т. в Росії вважається М. Мудров, який вперше під­готував курс лекцій з військової медицини і читав його у 1808–09 студентам Моск. університету. Знач. внесок у роз­виток В. т. зробили науковці Мед.-хірург. (нині Військ.-мед.) академії у С.-Петербурзі: С. Боткін (сформулював основи військ. медицини), К. Зейдліц, М. Пирогов та ін. Роз­робці методів лікува­н­ня хім. уражень присвяч. моно­графія М. Савицького «Патогенез и терапия поражений отравляющими веществами» (1936). М. Аринкін та М. Бресткін ви­вчали вплив екс­тремал. чин­ників воєн. часу на стан здоровʼя людини, що стало початком роз­витку військово-фахової патології. Описано клініку, діагностику і лікува­н­ня пневмоній у поранених (М. Молчанов), клініку бронхіоліту у по­страждалих від обморожень (М. Тушинський). У роки 2-ї світової війни виникла потреба у створен­ні терапевт. шпиталів. У 1941 введено посади гол. терапевтів; гол. терапевтом ЗС при­знач. М. Вовсі, гол. терапевтом флоту — О. Мʼясников; організовано армій. шпиталь для легкопоранених; від 1942 на базі польових пере­сув. шпиталів почали формуватися позаштатні армій. терапевтичні; сформовано терапевт. польовий рухливий шпиталь, терапевт. евакошпиталі: шкірно-венерол., неврол., інфекц., терапевт. У всіх мед. частинах, угрупова­н­нях введено посади лікарів-терапевтів. У післявоєн. період В. т. роз­вивалася за умов можливого за­стосува­н­ня зброї масового ураже­н­ня, внаслідок чого виникли нові зав­да­н­ня в організації терапевт. допомоги: ви­вче­н­ня структури сан. втрат; роз­робка системи протирадіац., протихім. і протибактеріол. мед. захисту; пере­оцінка сформованої раніше системи евакуації і її адекватності ситуаціям, що виникають при за­стосуван­ні засобів масового ураже­н­ня; роз­робка ефектив. засобів і методів профілактики, діагностики і терапії радіац. і хім. уражень; виріше­н­ня про­блем лікува­н­ня без­надійно уражених. 1955 у Військ.-мед. академії створ. каф. військ.-польової терапії, фахівці якої ви­вчали радіо­протектори, засоби купіюва­н­ня первин. променевої реакції, профілакт. і лікув. антидоти фосфоротруйних речовин, за­пропонували й апробували сучасні методи ран­ньої патогенет. і син­дромологічної терапії бо­йової терапевт. травми. 1993 при військ.-мед. від­діл. Укр. мед. університету (згодом реорганізоване в Укр. військ.-мед. академію, Київ) засн. каф. військ. терапії. Осн. напрями роз­витку сучас. В. т., зумовлені корін. зміною воєн. доктрини і зменше­н­ням потенцій. можливості роз­витку ядер., хім. і бактеріол. війни, різким наро­ста­н­ням конфронтації між окремими регіонами, виникне­н­ням локал. зброй. конфліктів і воєн, полягають у роз­робці системи на­да­н­ня терапевт. допомоги з урахува­н­ням регіон. і територ. принципів; комплекс. ви­вчен­ні патогенезу, клініки, діагностики, профілактики і лікува­н­ня впливу на організм малих доз опроміне­н­ня, терапії променевих уражень при аваріях на обʼєктах ядер. енергетики.

Завантажити статтю