Вік соціальний
ВІК СОЦІА́ЛЬНИЙ — рівень соціальних досягнень індивіда (кар’єра, суспільний стан, сімейний статус тощо) порівняно зі статистично середнім рівнем людей одного з ним віку. В. с. визначається як за інституалізов. віковими нормами (межі шлюб. і пенсій. віку, повноліття тощо), так і за гнучкішими соц.-психол. регуляторами — віково-рольовими очікуваннями, що постають перед людиною, яка досягла певного вікового етапу. Для більшості соц. статусів очікування традиц. визначені, тому людина може якщо не безпосередньо їх дотримуватись, то принаймні на них зважати, намагаючись зайняти певне положення у суспільстві. Відповідність між очікуваним і реал. віком залучення до певних соц. ролей і функцій впливає не тільки на соц., але й на особистий статус (авторитет) індивіда, який гол. чином залежить від ступеня випередження або відставання реал. віку вступу індивіда у роль порівняно з очікуваним. Бажаючи підвищити свій авторитет, людина свідомо або несвідомо прагне випередити віково-рольові очікування, тобто залучитися до цієї ролі раніше очікуваного соц. оточенням віку. Відставання від віково-рольових очікувань зазвичай не схвалюється громад. думкою. Під їх впливом у людини на різних етапах життєвого шляху формується уява про форми сучас. і майбут. поведінки (схваленої громад. думкою), яка орієнтує і спрямовує розвиток і зміну видів діяльності. Суб’єктивно ця довгострок. регуляція поведінки відбивається на визначенні життєвих цілей, програм і планів. Вимірювання В. с. ґрунтується на соціол. даних, які отримують при дослідж. т. зв. життєвих розкладів (таймінґів) людей, які належать до різних соц. груп. Під таймінґами розуміють вікову послідовність гол. життєвих подій, які характеризують соц. просування індивіда, зміни його соц. статусу і оволодіння ролями у різних сферах діяльності. В цьому просуванні можна спостерігати як випередження індивідом середньостатистич. життєвих розкладів його однолітків, так і відставання від них, зокрема в однаковому віці можна бути і «молодим професором», і «старим студентом». Велика різниця між В. с. і хронол. (паспорт.) віком пов’язана, як правило, з серйозними проблемами соц. адаптації особи (зокрема пізня кар’єра). У соціології поняття «В. с.» застосовується для характеристики не тільки особи, але й соц. груп (профес., вікових, соц.-демограф. тощо), у яких реалізуються шанси індивіда на прискорене соц. просування або зростає ризик відставання від середньостатистич. життєвого розкладу. Практичне значення соціол. дослідж. В. с. обумовлене необхідністю наук. обґрунтування інституалізов. норм і врахування віково-рольових очікувань при розробленні соц. програм розвитку сім’ї, трудових колективів, галузей економіки і регіонів країни. Одним із важливих аспектів вивчення В. с. є вимірювання суб’єктив. (психол.) віку. Укр. дослідники Є. Головаха та О. Кронік розробили причинно-цільовий підхід до розуміння природи психол. часу, який дозволив створити конкретні методики визначення психол. віку як міри реалізованості життєвого часу особи. Психол. вік визначається через питому вагу психол. минулого у цілісній суб’єктив. картині життєвого шляху. Отримані кількісні показники суб’єктив. реалізованості життя дозволяють інтерпретувати сутність розходження психол. і хронол. віку в аспекті цілісної життєвої перспективи, яка присутня у свідомості людини на момент проведення обстеження, зокрема якщо (за даними вимірювання) людина почувається значно молодшою за свій хронол. вік, це свідчить про те, що її уявлення про майбутнє надто оптимістичні, оскільки плани і очікування розрах. на більший діапазон хронол. часу, ніж той, яким вона володіє насправді; і навпаки — коли психол. вік набагато перевищує хронол., це свідчить про невиправданий песимізм, уявлення про майбутні роки і десятиліття як не заповнені планами, подіями, прагненнями. Відповідність психол. і хронол. часу є показником оптимал. розподілу його особою в межах її життєвого шляху. Показники психол. віку дістали застосування в діагностиці таких особистісних характеристик, як рівень оптимізму — песимізму, та у психотерапевт. практиці, пов’язаній із розробленням персонал. таймінґів, рац. освоєнням і змістов. використанням часу життя.
Рекомендована література
- B. Neugarten, G. Hagestad. Age and the life course // Handbook of aging and the social sciences. New York, 1976;
- Головаха Е., Кроник А. Психологическое время личности. К., 1984;
- Панина Н. Информационные потребности ученых-обществоведов. К., 1990.
Завантажити статтю
