Вік соціальний

ВІК СОЦІА́ЛЬНИЙ — рівень соціальних досягнень індивіда (карʼєра, су­спільний стан, сімейний статус тощо) порівняно зі статистично середнім рівнем людей одного з ним віку. В. с. ви­значається як за ін­ституалізов. віковими нормами (межі шлюб. і пенсій. віку, повнолі­т­тя тощо), так і за гнучкішими соц.-психол. регуляторами — віково-рольовими очікува­н­нями, що постають перед людиною, яка досягла певного вікового етапу. Для більшості соц. статусів очікува­н­ня традиц. ви­значені, тому людина може якщо не без­посередньо їх дотримуватись, то принаймні на них зважати, намагаючись зайняти певне положе­н­ня у су­спільстві. Від­повід­ність між очікуваним і реал. віком залуче­н­ня до певних соц. ролей і функцій впливає не тільки на соц., але й на особистий статус (авторитет) індивіда, який гол. чином залежить від ступеня випередже­н­ня або від­става­н­ня реал. віку вступу індивіда у роль порівняно з очікуваним. Бажаючи під­вищити свій авторитет, людина сві­домо або несві­домо прагне випередити віково-рольові очікува­н­ня, тобто залучитися до цієї ролі раніше очікуваного соц. оточе­н­ням віку. Від­става­н­ня від віково-рольових очікувань за­звичай не схвалюється громад. думкою. Під їх впливом у людини на різних етапах жит­тєвого шляху формується уява про форми сучас. і майбут. поведінки (схваленої громад. думкою), яка орієнтує і спрямовує роз­виток і зміну видів діяльності. Субʼєктивно ця довго­строк. регуляція поведінки від­бивається на ви­значен­ні жит­тєвих цілей, про­грам і планів. Вимірюва­н­ня В. с. ґрунтується на соціол. даних, які отримують при дослідж. т. зв. жит­тєвих роз­кладів (таймінґів) людей, які належать до різних соц. груп. Під таймінґами ро­зуміють вікову послідовність гол. жит­тєвих подій, які характеризують соц. просува­н­ня індивіда, зміни його соц. статусу і оволоді­н­ня ролями у різних сферах діяльності. В цьому просуван­ні можна спо­стерігати як випередже­н­ня індиві­дом середньо­статистич. жит­тєвих роз­кладів його однолітків, так і від­става­н­ня від них, зокрема в однаковому віці можна бути і «молодим професором», і «старим студентом». Велика різниця між В. с. і хронол. (паспорт.) віком повʼязана, як правило, з сер­йозними про­блемами соц. адаптації особи (зокрема пізня карʼєра). У соціології поня­т­тя «В. с.» за­стосовується для характеристики не тільки особи, але й соц. груп (профес., вікових, соц.-демо­граф. тощо), у яких реалізуються шанси індивіда на при­скорене соц. просува­н­ня або зро­стає ризик від­става­н­ня від середньо­статистич. жит­тєвого роз­кладу. Практичне значе­н­ня соціол. дослідж. В. с. об­умовлене необхідністю наук. об­ґрунтува­н­ня ін­ституалізов. норм і врахува­н­ня віково-рольових очікувань при роз­роблен­ні соц. про­грам роз­витку сімʼї, трудових колективів, галузей економіки і регіонів країни. Одним із важливих аспектів ви­вче­н­ня В. с. є вимірюва­н­ня субʼєктив. (психол.) віку. Укр. дослідники Є. Головаха та О. Кронік роз­робили причин­но-цільовий під­хід до ро­зумі­н­ня природи психол. часу, який до­зволив створити конкретні методики ви­значе­н­ня психол. віку як міри реалізованості жит­тєвого часу особи. Психол. вік ви­значається через питому вагу психол. минулого у цілісній субʼєктив. картині жит­тєвого шляху. Отримані кількісні показники субʼєктив. реалізованості життя до­зволяють інтер­претувати сутність роз­ходже­н­ня психол. і хронол. віку в аспекті цілісної жит­тєвої пер­спективи, яка присутня у сві­домості людини на момент проведе­н­ня обстеже­н­ня, зокрема якщо (за даними вимірюва­н­ня) людина почувається значно молодшою за свій хронол. вік, це свідчить про те, що її уявле­н­ня про майбутнє надто оптимістичні, оскільки плани і очікува­н­ня роз­рах. на більший діапазон хронол. часу, ніж той, яким вона володіє на­справді; і навпаки — коли психол. вік набагато пере­вищує хронол., це свідчить про невиправ­даний песимізм, уявле­н­ня про майбутні роки і десятилі­т­тя як не заповнені планами, подіями, прагне­н­нями. Від­повід­ність психол. і хронол. часу є показником оптимал. роз­поділу його особою в межах її жит­тєвого шляху. Показники психол. віку ді­стали за­стосува­н­ня в діагностиці таких особистісних характеристик, як рівень оптимізму — песимізму, та у психотерапевт. практиці, повʼязаній із роз­робле­н­ням персонал. таймінґів, рац. освоє­н­ням і змістов. викори­ста­н­ням часу життя.

Завантажити статтю