ВІЛЬНОГІ́РСЬК — місто обласного під­порядкува­н­ня Дні­пропетровської області. Знаходиться у верхівʼї р. Само­ткань (притока Дні­пра), на пере­тині 3-х р-нів (Верх­ньодні­провського, Криничан., Пʼятихат.), за 34 км від рай. та за 100 км від обл. центрів. Залізнична ст. Через місто проходить залізнична магістраль сполуче­н­ня Дні­пропетровськ– Київ та Дні­пропетровськ– Львів. Площа 10 км2. Насел. 23 782 особи (2001, складає 96,6 % до 1989): українців — 85,8 %, росіян — 12,7 %, білорусів — 0,8 %, вірмен — 1 %, проживають також азербайджанці, молдавани, татари, німці, поляки, грузини, болгари, корейці, греки. В період існува­н­ня Запороз. Січі через тер. сучас. міста проходив Січовий (Микитинський) шлях із Мишуриного Рогу до Микитинського Рогу (м. Нікополь), по якому йшло військо Б. Хмельницького на Жовтоводську битву 1648. Виник 1956 як робітниче с-ще, завдяки від­кри­т­тю 1953 єдиного в Європі унікал. родовища рідкоземел. металів, які мають над­звичайно важливе значе­н­ня для роз­витку економіки України. 1958 робітничому с-щу присвоєно назву В. у звʼязку з тим, що с-ще виникло побл. залізнич. ст. Вільні Хутори. Від 1965 — місто ра­йон­ного, від 1990 — обл. значе­н­ня. У місті працює понад 100 під­приємств, найбільші з них: дочірнє під­приємство ЗАТ «Крим. титан» — «Вільногір. гірн.-металург. комбінат», ТОВ «Вільногір. скло». У В. — 5 заг.-осв. шкіл, 5 дитсадків, технікум Нац. металург. академії України, профес.-тех. ліцей; Палац культури, муз. та мист. школи, б-ка, Культурно-діловий центр, Центр дит. та юнац. творчості; лікарня, дит. лікарня, стоматол. від­діл., полог. від­діл.; спорт. комплекс. Є від­діл. 5-ти банків, готель. Пʼятьом колективам худож. самодіяльності присвоєно почесне зва­н­ня «народний». Виходить г. «Вільногірськ». Щорічно проводяться свято укр. куренів «Україно — ти для мене диво», фестиваль дит. талантів «Юна хвиля».