Дніпропетровська область

Визначення і загальна характеристика

ДНІ­ПРОПЕТРО́ВСЬКА О́БЛАСТЬ — область у пів­ден­но-східній частині України. Площа 31,9 тис. км². Насел. 3 567 567 осіб (2001, складає 91,9 % до 1989): українців — 79,3 %, росіян — 17,6 %, мешкають також білоруси, євреї, вірмени, азербайджанці та ін. За­ймає 5,3 % тер. України, де зосереджено 7,4 % її насел. (84 % — міське, 16 % — сільс.). За кількістю жит. посідає друге місце після Донец. обл. Центр — Дніпропетровськ. У складі області — 21 місто, 47 смт, 1440 сільс. насел. пунктів. Статус істор. насел. місць мають міста Дні­пропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Нікополь, Новомосковськ і Павлоград. Серед найбільших за чисельністю насел. міст України Дні­пропетровськ посідає 3-є м., Кривий Ріг — 8-е, Дні­продзержинськ — 23-є, Нікополь — 36-е, Павло­град — 38-е.

Д. о. межує на Пн. з Полтав. і Харків., на Сх. — з Донец., на Пд. — з Запоріз. і Херсон., на Зх. — з Микол. і Кіровогр. областями. Протяжність з Пн. на Пд. — 130 км, із Зх. на Сх. — 300 км. Роз­таш. між паралелями 49о 11´ 28´´ та 47о 27´ 10´´ пн. ш., меридіанами 39о 57´ 39´´ та 36о 56´ 09´´ сх. д. (геогр. центр — побл. р. Мокра Сура на межі Солонян. і Дні­проп. р-нів), на Пд. Зх. Сх.-Європ. платформи і має рівнин. рельєф (вис. 100–200 м над р. м.). Гео­структурну основу тер. складають три регіони: прав­обереж­жя — у межах Придні­пров. і, частково, Кіровогр. блоків УЩ; Пн.-Зх. лів­обереж­жя — схил Дні­пров.-Донец. западини; крайній Пд. прав­обереж­жя — у межах Причорномор. западини. За геоморфол. ра­йонува­н­ням майже все прав­обереж­жя Д. о. за­ймає Придні­пров. височина (150–190 м над р. м.), що, по­ступово знижуючись, обривається до долини Дні­пра крутим уступом. Її поверх­ня роз­членована глибокими долинами річок, балками і ярами, особливо побл. Дні­пра (пере­січні глиб. роз­членува­н­ня — 70–150 м). На Пд. Сх. поверх­ня під­вищується — починаються від­роги Приазов. височини та Донец. кряжа. Найвища точка тер. Д. о. з від­міткою 211 м (від­роги Приазов. височини) — на Пн. Покров. р-ну. В рельєфі Причорномор. низовини характерні широкі плоскі межиріч­чя, не­глибокі, пологі річк. долини, слабкий роз­виток балок і ярів, а також малопомітні за­мкнені зниже­н­ня (поди) глиб. 2–5, діаметром 300–500 м. Лів­обереж­жя Дні­пропетровщини зайняте Придні­пров. низовиною, що являє собою давню долину Дні­пра з числен. надзаплав. терасами. Середня висота поверх­ні 130 м над р. м. На Пн. вона по­ступово під­вищується і пере­ходить у Полтав. рівнину, з якої починаються від­роги Середньорос. височини. У межиріч­чі річок Самара та Оріль значно роз­винена яружно-балкова мережа, особливо по схилах долини Самари. Інтенсивне формува­н­ня антропоген. ландшафтів (гірничо­пром., с.-г., іригац. тощо). Гол. водна артерія регіону — Дні­про з найбільшими притоками: Інгулець, Мокра Сура, Базавлук (праві) та Оріль, Самара з Вовчою (ліві). На лів­обереж­жі осн. річки течуть у широт. напрямі, на прав­обереж­жі — у меридіан., що об­умовлює від­міни в гідрол. режимі. Заг. довж. 146-ти річок та Дні­пра у межах області — 4926 км. 13 річок мають довж. понад 100 км, 55 — понад 25 км. Найдовшою в межах обл. є Оріль — 292 км. Усі річки регіону належать до рівнин. типу, живляться талими і дощовими водами. Роз­поділ стоку протягом року нерівномір.: у період тане­н­ня снігу бувають повені, влітку деякі річки пере­сихають. Середня тривалість льодо­ставу бл. 3-х місяців. На малих річках області споруджено понад 1000 ставків заг. пл. 340 тис. га (пл. більшості з них не пере­вищує 0,1 км²). Водні ресурси використовують для водопо­стача­н­ня, риборо­зведе­н­ня, зроше­н­ня; Дні­про та пониз­зя Самари придатні для судноплавства. У Д. о. частково роз­таш. Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське водо­сховища Дні­провського каскаду ГЕС, що помʼякшують клімат прилеглих р-нів. Озер небагато, найбільше — Солоний лиман (Новомоск. р-н). Для водопо­стача­н­ня пром. р-нів споруджено ка­нали Дні­про–Кривий Ріг, Дніпро–Донбас. Клімат помірно континентальний. Літо спекотне й сухе з частими зливами, сильними пд.-сх. і сх. вітрами, що спричинюють посухи; зима мʼяка, малосніжна, часто бувають від­лиги та ожеледі. Пере­січна температура січня від –4,5 оС на Пд. Зх. до –6,5 оС на Пн. Сх., липня від­повід­но +22,5 оС та +21,5 оС. Тривалість без­мороз. періоду від 187-ми днів на Пн. до 228-ми днів на Пд. Період з т-рою понад +10 оС становить 178 днів. Опадів 450–490 мм на Пн. і 400–430 мм на Пд. (пере­важна більшість випадає у теплий період року). Серед не­сприятл. кліматич. явищ — від­лиги, морози з вітрами, суховії та пилові бурі.

У Д. о. — понад 1700 видів судин. рослин степ. флори та ін., невибагливих до умов зро­ста­н­ня (34 % флори України); 260 з них занесено до Червоного списку області. Природна флора Степ. Придні­провʼя роз­поділена на екол. групи: степ., лісові, піск., соле- та каменелюбні, болотяні, лучні, прибережно-водні тощо. Домінуючими є злакові: типчак борозенчастий, тонконіг вузьколистий, бородач, кипець гребенястий; остан­нім часом рідкісними стали види ковили. У долинах річок — екзотичні для степ. зони Пн. види папоротей, плавунів, орхідей, альдрованда пухирчаста; у причорномор. степах та на піщаних річк. терасах — ендеміки (ковила, жовтозі­л­ля, волошка дні­провська, астрагал понтичний та ін.). Тварин. світ пред­ставлений типовими для степ. зони України видами. Найчислен­ніша група без­хребет. — бл. 10-ти тис. видів. Серед різномані­т­тя форм членистоногих — метелики, жуки, бджоли дикі, оси, коники, кобилочки; релікти — махаон, поліксена, апол­лон чорний, галатея, бражники, сколії, дибка степова. Штучно від­новлені популяції кабана, козулі, оленя, бобра. Трапляється вовк, видра річкова, борсук, куниці лісова й камʼяна, тхір, горностай. Більш поширені лисиця, собака єнотоподібна, ласка, а також дрібні ссавці, пере­важно гризуни (мишівки, полівки, сліпаки, заєць-русак, ховрахи). Фауна ссавців нараховує понад 70 видів. За видовим різномані­т­тям серед хребет. тварин на Дні­пропетровщині пере­важають птахи — бл. 250-ти видів. У плавнях і заплав. лісах Орілі, Самари, Домо­ткані, побл. степ. лиманів Булахів., Дебальцев., Солоний є колонії чапель сірих, білих і рудих. Біля них гніздяться кулики, качки, крячки, іноді — лебеді, журавлі. Мешкають хижі птахи: канюки, яструби, шуліки, серед рідкісних — орел-могильник, карлик, сіруватень, балобан. У водо­ймах зу­стрічаються до 60-ти видів риб: щука, сом, карась, миньок, лящ, судак; акліматизовані амур білий, товстолобик, короп та ін. 114 видів хребет. тварин і 337 видів без­хребет. занесені до Червоного списку області. Обʼєкти природно-заповід. фонду заг.-держ. значе­н­ня — Дні­провсько-Орільський природний заповід­ник, 22 заказники (ландшафтні: Бакаї, Богданівський, Вишневський, Дебальцевські лимани, Інгулецький степ, Кільченський, Комарівщина, Марʼїн гай, Петропавлівські лимани, Пів­нічна Червона балка, Преображенський, Приорільський, Солоний лиман; лісові: Яцеве ур­очище, Велика Западня, Грушеватський, Комісарівський; ботан.: Грабівський, Бандурка; орнітол.: Булахівський лиман, Волошанська дача), 3 памʼятки природи (Лелія, Мопра, Паськове), Ботанічний сад Дні­пропетровського університету, Криворізький ботанічний сад НАНУ, Парк-памʼятка садово-паркового мистецтва ім. Т. Шевченка; місц. значе­н­ня — 17 заказників, 15 памʼяток природи, 2 заповід­ні ур­очища. Найбільший обʼєкт природно-заповід. фонду — Приоріл. ландшафт. заказник (8377 га).

Д. о. створ. 27 лютого 1932. До 1939 у її складі пере­бували тер. сучас. Запоріз. та частина Кіровогр. обл. Кількість р-нів неодноразово змінювалася: 1935 — 60, 1938 — 51, 1941 — 26, 1946 — 28, 1960 — 22, 1965 — 20, від 1991 — 21. Перші поселе­н­ня у Придні­провʼї зʼявились бл. 150-ти тис. р. тому. Вздовж Дні­пра і Самари (у межах нинішніх Верх­ньодні­пров., Дні­проп., Солонян., Павлогр. і Петропавлів. р-нів) ві­домо бл. 80-ти поселень епох палеоліту, неоліту (6–4 тис. р. до н. е.) та енеоліту (3–2 тис. р. до н. е.), а також Керносівський ідол (3 тис. до н. е., протоарій. культура), поховал. саркофаг (2 тис. до н. е.). За скіф. доби (7–4 ст. до н. е.) степове Подні­провʼя було центром Великої Скіфії. За свідче­н­ням давньогрец. історика Геродота, скіфи ховали своїх царів у Гер­рах — р-ні, який, імовірно, повʼязаний з дні­пров. порогами. У Надпорож­жі (Нікопол., Солонян. та Апостолів. р-ни) роз­копано скіф. курган­ні похова­н­ня (т. зв. царські), в яких збереглися памʼятки давнього ужитк. мистецтва (зброя, прикраси, предмети побуту з золота й срібла тощо) — Чортомлик (Нікопол. р-н) і Товста Могила (м. Орджонікідзе). Чортомлиц. срібна амфора нині зберігається в Ермітажі (С.-Петербург), золота пектораль з Товстої Могили — в Музеї істор. коштовностей України (Київ). Загалом на тер. області зафіксовано бл. 9,5 тис. курганів — найбільше в Україні. В добу середньовіч­чя (4–13 ст.) степи Подні­провʼя були коридором, через який з Азії до Європи про­йшло багато кочових народів — гуни, готи, авари, болгари, хозари, угорці, печеніги, тюрки, половці. У 6–8 ст. на берегах Дні­пра по­стали перші словʼян. поселе­н­ня, що засвідчують бл. 30-ти археол. памʼяток. У 9–12 ст. по Орілі проходив кордон між Київ. Руссю та землями кочівників, з якими київ. князі вели по­стійні війни (972 київ. князь Святослав загинув біля Ненаситец. порога). Після монголо-татар. навали, що спустошила Придні­провʼя, ця тер. отримала назву «Дике поле», де у 15 ст. зародилося запороз. козацтво. У козац. часи тер. Д. о. була частиною земель Запороз. Січі з центром у Великому Лузі — лів­обереж. заплав. місцині від о-ва Хортиця до ур­очища Поліївщина (тер. Нікопол. р-ну). Згодом, залежно від місце­знаходже­н­ня центру в межах цього р-ну, назва січей неодноразово змінювалася — Томаків. (80-і рр. 16 ст. — до 1593), Базавлуц. (1593–1638), Микитин. (1638–52), Чортомлиц. (1652–1709), Під­пільнен. (1734–75). Найбільші козац. поселе­н­ня роз­таш. понад Дні­пром з притоками Орі­л­лю, Самарою, Чортомликом, Томаківкою та Пд. Бугом. Дні­пров. пороги, найбільші серед яких Кодац., Сурський, Лохан., Дзвонец., Ненаситец., Вовниз., Будил., Лишній і Вільний, затоплені після побудови Дніпрогесу (Запоріж­жя) 1932, увесь низин. лівий берег з Великим Лугом — після запуску Кахов. ГЕС 1954. Оскільки масові втечі селян на Запорож­жя по­збавляли панські господарства робочих рук, а козац. походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Речі Посполитої з Осман. імперією, 1635 польс. король Владислав ІV Ваза і сейм по­становили спорудити фортецю біля Кодац. порога (побл. сучас. с. Старі Кодаки Дні­проп. р-ну). Під на­глядом корон. геть­мана С. Конєцпольського за проектом карто­графів Ф. Гектанта і Ґ. де Боплана фортецю з 6-ти бастіонів зведено в рекордно короткий строк — протягом весни–літа 1635 (комен­дантом при­значений франц. офіцер Ж. Моріон). Усві­домлюючи за­грозу роз­ташува­н­ня фортеці на ближніх під­ступах до Запорож­жя, восени 1635 запорожці на чолі з І. Сулимою захопили Кодак; у свою чергу С. Конєцпольський від­бив фортецю (І. Сулиму та його соратників 12 грудня 1635 страчено у Варшаві). 1648 Б. Хмельницький, обраний геть­маном Війська Запороз. у Микитин. Січі (від кін. 17 до кін. 18 ст. тут діяли пере­права й митниця, згодом виникло містечко Микитино, нині на тер. старої частини Нікополя), очолив пов­ста­н­ня проти польс. влади, яке пере­росло у визв. війну. 16 травня 1648 в ур­очищі Княжі Байраки (нині с. Жовтоолександрівка Пʼятихат. р-ну) від­булася перша битва, у якій пере­могли укр. війська, того ж року Кодац. фортеця капітулювала. Від 1654 за укр.-рос. договором (на вимогу рос. царя) у фортеці утримували залогу у складі 400 козаків, 1656 вона під­порядк. без­посередньо кошу Запороз. Січі. За Прут. мирним договором 1711 Кодац. фортецю зруйновано. 1656 у Старому Кодаку створено громаду лоцманів для забезпече­н­ня судноплавства через дні­пров. пороги. Поселе­н­ня Лоцман. Камʼянка (нині у межах Дні­пропетровська) згадується 1750 як «найдавніше запороз. за­ймище». Після ліквідації Запороз. Січі 1775 лоцман. громаду пере­ведено на держ. службу. М-ко Новий Кодак, роз­таш. за 15 км від Кодац. фортеці (вперше зга­дане в істор. джерелах під 1650; нині — частина Дні­пропетровська, що має назву Кайдаки), у 1-й пол. 18 ст. стало центром Кодац. паланки Війська Запорозького. Тут знаходились адміністрація, суд, канцелярія, школа, церква св. Миколи, похідна січова церква, пере­права. В адм. плані Запороз. Січ поділялася спочатку на 5 паланок, згодом їх кількість зросла до 8-ми (тер. сучас. Д. о. роз­таш. на землях Кодац., Самар., Оріл., Протовчан. і, частково, Інгул. паланок). Побл. с. Капулівка (нині Нікопол. р-н) в кургані Сторожева Могила похований кошовий отаман І. Сірко (бл. 1610–80). Від 2-ї пол. 18 ст. змінився характер господарства на Запорож­жі: мисливство, рибальство, мор. походи, ін. промисли витіснили скотарство, а в період Нової Січі — землеробство. Старшин. хутір. господарства на внутр. і зовн. ринках реалізовували продукцію скотарства, вʼялену рибу, сіль. Чумац. промисел, посередниц. торгівля були прибутк. ста­т­тями запороз. скарбниці, як і доходи від утрима­н­ня пере­возів через Дні­про. Новою формою госп. життя стали зимівники — хутір. господарства, де використовували на­йману працю (на Запорож­жі ніколи не було кріпацтва). Поч. багатьом с-щам краю поклали зимівники замож. козаків, зокрема зимівник С. Карнауха, ві­домий від 1737, пере­творився у с. Карнаухівка (нині смт); Катеринослав (нині Дні­пропетровськ) закладено на місці козац. поселе­н­ня Половиці (від р. Половиця), яке почали заселяти від серед. 18 ст. (зимівники козаків Ф. Крошки, А. Токаря та Л. Глоби). Остан. кошовий отаман П. Калнишевський був прибічником широкого впровадже­н­ня землеробства серед козаків як єдиного засобу екон. незалежності. За описом 1775, у його зимівниках утримували 639 коней, 9 буйволів, 1076 голів рогатої худоби, 14 045 овець та кіз, 106 свиней (вартість описаного майна — 38 718 рублів). Такий характер господарства, що суперечив феод.-кріпосн. системі Рос. імперії, а також су­спільно-політ. лад Запороз. Січі, несумісний із самодержавством, спричинили посиле­н­ня на­ступу на запороз. землі з метою ліквідувати автономію Запоріж­жя. Цьому сприяло й роз­шире­н­ня внаслідок воєн. протиборства з Осман. імперією пд. кордону Росії, на шляху якої до Чорномор.-Азов. узбереж­жя знаходились запороз. землі. Під­писа­н­ня Кючук-Кайнарджій. мир. договору 1774 вирішило долю Запороз. Січі. 5 червня 1775 рос. військо під командува­н­ням генерал-поручика П. Текелія за таєм. наказом Катерини ІІ оточило січ і зруйнувало її (маніфест про скасува­н­ня проголошено лише 3 серпня). Від­повід­но до указу Катерини ІІ 1783 землі Війська Запороз. уві­йшли до складу Катеринослав. намісництва. Від­разу ж після цього роз­почалась активна колонізація краю за рахунок пере­селенців із ін. частин Рос. імперії та Європи — німців, росіян, греків, вірмен, циган, калмиків, грузинів, шведів, корсіканців, євреїв, албанців, поляків тощо. Частина поселенців асимілювалася з місц. насел., однак росіяни, греки, поляки, німці надовго зберегли свої нац. культурні традиції. 1796, після ліквідації Катеринослав. намісництва, більша частина його тер. уві­йшла до складу Новорос. губ., яку 1802 поділено на Катеринослав., Херсон. (Таврій.) і Микол. губ. 1888 від Катеринослав. губ. від­ʼ­єд­нано Ростов. пов., натомість до її складу вві­йшло Криворіж­жя. Заг. пл. губ. становила 55 704 квадрат. версти, насел. бл. 600 тис. осіб (на поч. 19 ст.). До 1920 у її складі пере­бувала більша частина тер. сучас. Луган., Донец. і, частково, Запоріз. обл.

Катеринослав. губ. мала всі умови та природні ресурси для роз­витку с. господарства й гірн. промисловості. У 2-й пол. 19 ст. ¾ орних земель Катеринославщини від­ведено під пшеницю. Вона пере­творилася на важл. осередок вивозу зерна за кордон (90 % пшениці, 43 % ячменю). У цей час склалася певна спеціалізація пром. р-нів: Донбас став центром вугіл. промисловості, Кривий Ріг — залізоруд., Нікопол. бас. — марганцевої. Знач. поштовх роз­витку промисловості надало від­кри­т­тя 1884 Катеринин. залізниці (незабаром стала найбільшою в імперії, нині Придні­провська залізниця; від її майстерень ведуть свою історію ВАТи — «Дні­пропетровський тепловозоремонтний завод», «Дні­пропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів», «Дні­пропетровський стрілочний завод») з мостом через Дні­про (третій за довжиною у Європі). 1825 на Катеринославщині діяло 38 під­приємств, 1832 — 54, 1854 — 120, 1860 — 288. У 1857 тут від­булися 62 великі та 319 невеликих ярмарків; щоріч. вовняний ярмарок завдяки найбільшому поголівʼю овець у Рос. імперії мав європ. значе­н­ня. 1793 у губерн. місті від­крито 4-класне нар. училище, згодом пере­творене у чол. г-зію. З часом створ. повіт. училища у Павло­граді, Новомосковську, Олександрівську (нині Запоріж­жя) та м. Бахмут (нині м. Артемівськ Донец. обл.). Від 90-х рр. 18 ст. у Катеринославі діяла губерн. друкарня; від серед. 19 ст. — повіт. і парафіял. училища, 2 приватні чол. та 1 жін. пансіони й семінарія; від 1838 виходила г. «Екатеринославские губернские ведомости». 1834 від­крито губерн. публічну бібліотеку, 1847 засн. театр, 1849 — музей старожитностей Катеринослав. губ. (нині Дні­пропетровський історичний музей ім. Д. Яворницького). За тих часів роз­витку краю сприяли І. Синельников, М. Миклашевський, А. Фадєєв, А. Фабр, Я. Грахов, Д. Мізко; серед губернаторів — В. Дунін-Борковський (1865–70), І. Дурново (1870–82), Д. Батюшков (1884–90). У 1866 роз­почало роботу Катеринослав. губерн. земство, в якому спів­працювали П. Струков, О. Поль, М. Кордт, Я. Савельєв, брати Павло, Андрій та Ілля Миклашевські, М. Алексєєнко (1890–99 — ректор Харків. університету). Із 34-х земств Рос. імперії воно посідало перші місця за витратами на охорону здоровʼя та ветеринарію і третє за рівнем сприя­н­ня екон. добробуту насел.; за заг. витратами 1910 зайняло четверте місце (8,2 млн крб). У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. під час пром. революції та індустріалізації край став провід. екон. регіоном Пд. України і Рос. імперії. Стрімкий екон. роз­виток спричинив знач. приріст насел., зокрема 1884 тут проживало 1 млн 400 тис. осіб, 1897 — 2 млн 113 тис. (українців — 68,9 %, росіян — 17,3 %, євреїв — 4,7 %, німців — 3,8 %, греків — 2,3 %), 1901 — 2 млн 800 тис. Екон. пер­спективи стали вирішал. фактором пере­селе­н­ня сюди іноземців і залуче­н­ня франц., бельг., британ., нім. акц. капіталів. Після прокладе­н­ня залізниці побл. Катеринослава почали будувати металург. заводи, перший серед яких — Олександрів. пд.-рос. завод Брян. АТ (нині ВАТ «Дні­пропетровський металургійний завод ім. Петровського»). В історії роз­витку промисловості Пд. України Брян. АТ належить одне з провід. місць. Окрім Олександрів., на поч. 20 ст. працювали Юзів. (нині ЗАТ «“Донецьк­сталь” Металургійний завод», Донецьк), Дні­пров. (нині ВАТ «Дні­провський металургійний завод ім. Ф. Дзержинського», Дні­продзержинськ), Петров. (нині ВАТ «Єнакієвський металургійний завод»), Донецько-Юрʼївський (нині ВАТ «Алчевський металургійний комбінат») металургійні, «Шодуар А» (нині ВАТ «Дні­пропетровський трубний завод»), «Шодуар В» (нині ВАТ «Дні­пропетровський металургійний завод ім. Комінтерну»), «Шодуар С» (нині ВАТ «Дні­проважмаш», Дні­пропетровськ), сталеливарний І. Езау (нині ТОВ «Дні­пропетровський комбайновий завод»), з виготовле­н­ня зап­частин і деталей для металург. комплексу (нині ВАТ «Дні­пропетровський завод прокатних валків»), з виготовле­н­ня труб Товариства рос. залізнич. промисловості (нині ВАТ «Нижньодні­провський трубо­прокатний завод», Дні­пропетровськ) заводи. Високий рівень концентрації пром. виробництва, знач. вплив іноз. капіталу су­проводжували впровадже­н­ня новіт. техніки й технологій, викори­ста­н­ня пере­дових форм організації праці, роз­горта­н­ня під­готовки кваліфіков. кадрів. 1913 у Катеринослав. губ. видобуто 70 % камʼяного вугі­л­ля, виплавлено 69 % чавуну, 58 % — заліза і 57 % — сталі від заг. обʼємів у Рос. імперії. З кін. 18 ст. на Катеринославщині фактично роз­вивалися дві культури: перша — корін­на укр., друга — т. зв. міська (значну кількість серед робітників становили при­їжджі з ін. регіонів Рос. імперії), внаслідок чого укр. нац.-культурне життя роз­вивалося повільно. Його по­жвавлен­ню (на хвилі рев. подій 1905–07) сприяло заснува­н­ня на­прикінці 1905 у Катеринославі товариства «Просвіта» — най­активнішого на укр. землях у складі Рос. імперії. За досить короткий строк воно створило мережу своїх філій у селах, витримало натиск адміністрації у роки реакції 1908–13 і продовжувало працювати навіть з поч. 1-ї світової війни (до заборони 1915). Виходили часописи «Добра порада», «Запоріж­жє», «Дні­прові хвилі», активно працювали Д. і Н. Дорошенки, В. і Л. Біднови, А. Синявський, Д. Яворницький, А. Кащенко, М. Богуславський та ін. Не­зважаючи на посилений на­гляд поліції, 1915 активізувала свою діяльність УСДРП, що вела пропаганду серед робітників-українців, намагаючись вивести їх з-під впливу більшовиків (кілька чл. УСДРП і товариства «Просвіта» заарешт. й заслані до Сибіру). Лютн. революція 1917 спричинила під­несе­н­ня укр. нац. руху. Серед його актив. діячів у цей період — І. Труба, Є. Вировий, І. Мазепа, П. Феденко, С. Єфремов. Від­новлено діяльність товариства «Просвіта» (виходив його «Вістник»), роз­почато українізацію освіти (1917 у Катеринославі засн. укр. г-зію), роз­горнуло роботу «Українське видавництво в Катеринославі». 1917 брати Г. і М. Горобці з катеринослав. робітників та мешканців навколиш. сіл організували від­діли Вільного козацтва, восени того ж року за участі М. Омеляновича-Павленка, І. Труби, С. Єфремова та ін. сформований Гайдамац. курінь. Завдяки актив. агітації у містах і робітн. поселе­н­нях, де пере­важало некорін­не насел., великий вплив мали більшовики — їхня катеринослав. організація на чолі з Е. Квірінгом стала одним із гол. осередків у боротьбі за владу в Україні. Під час Визв. змагань 1917–21 на тер. Катеринослав. губ. вели активні бо­йові дії усі воюючі сторони — австро-угор., нім., денікін., більшов. війська, частини Армії УНР, а також числен­ні пов­стан. загони різного політ. спрямува­н­ня, зокрема М. Григорʼєва та Н. Махна (м-ко Гуляйполе, нині місто Запоріз. обл., деякий час неофіційно називали Махно­градом). У жовтні 1920 із закін. бо­йових дій проти врангелівців у р-ні Апостолове–Нікополь на Катеринославщині остаточно встановлено рад. владу. Воєн­ні дії при­звели до занепаду промисловості. Примусове вилуче­н­ня продовольства і заборона торгівлі викликали масове незадоволе­н­ня селян, яке влада трактувала як політ. бандитизм і куркул. саботаж продовол. політики та жорстоко придушувала. Від голоду 1921–22 потерпало бл. 890 тис. осіб. 1923 на тер. сучас. Дні­проп. обл. створ. Катеринослав., Криворіз. і Павлогр. округи. 1926 Катеринослав. і Павлогр. округи обʼ­єд­нані в один, який від­тоді (після пере­йменува­н­ня Катеринослава у Дні­пропетровськ) називався Дні­проп. (від 1932 — обл.). Ро­зуміючи важливість регіону для заг.-союз. економіки, рад. керівництво доклало багато зусиль для від­новле­н­ня та нарощува­н­ня пром. потенціалу регіону. У 1930-х рр. збудовані нові потужні під­приємства: Дні­прогес, Дні­проп. коксохім. завод (нині ВАТ «Дні­прококс»), Криворіз. металург. завод (нині «Криворіж­сталь», від 2007 офіц. назва — «Арселор Міт­тал Кривий Ріг»), Нікопольський пів­ден­нотрубний завод (нині ВАТ), Новомоск. жерстекатал. завод (нині ВАТ «Новомосковський трубний завод»), Баглій. коксохім. завод (нині ВАТ «Баглійкокс», Дні­продзержинськ), на базі мост. цеху Дні­проп. металург. заводу ім. Петровського засн. Дні­пропетровський завод металокон­струкцій ім. І. Бабушкіна (нині ВАТ), реконстру­йовано Дні­пров. металург. завод ім. Ф. Дзержинського, Дні­проп. металург. завод ім. Петровського, Дні­проп. труб. завод ім. В. Леніна. Водночас у с. госп-ві проведено суціл. колективізацію, незадоволених висилали до від­далених р-нів СРСР; зафіксовано окремі випадки антирад. зброй. ви­ступів. Спустошливі хлібозаготівлі спричинили голодомор 1932–33. За офіц. даними, у 1937 — 1-й пол. 1938 ре­прес. 29 тис. 521 особа (кожен 115-й мешканець області). Від­разу ж після нападу Німеч­чини на СРСР у Д. о. введено воєн. стан; роз­почато масову мобілізацію (зокрема у Дні­пропетровську сформовано 4 дивізії); роз­горнуто бл. 20-ти шпиталів; під­приємства пере­орієнтовано на виробництво продукції для потреб фронту — Дні­проп. металург. завод ім. Петровського виготовляв стабілізатори та спец. арматуру для авіабомб, броньовані листи, стволи для мінометів, Дні­проп. завод металург. устаткува­н­ня «Дні­проважмаш» — броньовані ковпаки, артилер. снаряди, каски, ф-ка ім. Володарського і Дні­проп. взут­тєва ф-ка — військ. обмундирува­н­ня та взу­т­тя. На багатьох під­приємствах обладнано майстерні й організовано бригади для ремонту бо­йової техніки. У липні 1941 бл. 40-а тис. мешканців області мобілізовано на будівництво оборон. лінії від с-ща Кринички (нині смт) до с. Покровське Нікопол. р-ну (проходила тер. 7-ми р-нів). Для потреб Пд. фронту споруджено нові аеро­дроми побл. Кривого Рогу, Дні­пропетровська, Павло­града. 30 липня 1941 засн. Дні­проп. артилер. училище, курсантами якого стали студенти ВНЗів міста. 6 серпня 1941 роз­почалась евакуація матеріал. цін­ностей і пром. устаткува­н­ня під­приємств у сх. р-ни СРСР. Загалом із Д. о. вивезено 99 тис. вагонів різних вантажів на Урал, у Поволжя, Казах­стан і Узбеки­стан (разом із устаткува­н­ням еваку­йовано кваліфіков. робітників із родинами). 13 серпня 1941 нім. війська ви­йшли на кордони Дні­пропетровщини, 19 серпня — на під­ступи до обл. центру. Дні­пропетровськ обороняли частини Резерв. фронту під командува­н­ням генерал-лейтенанта Н. Чибісова: 255-а і 275-а стрілец. дивізії, 11-а запасна бригада, 25-а кавалерій. дивізія, Дні­проп. артилер. училище, 8-а і 12-а танк. дивізії й артилер. полки. 25 серпня 1941 нім. війська захопили обл. центр, до 18 жовтня — всю область. За оборону Д. о. зва­н­ням Героя Рад. Союзу від­значені І. Вдовенко, М. Гомоненко, Д. Корязін, Б. Кротов, Ю. Пушкін. Під час окупації на тер. області діяли 6 під­піл. міськ­комів і 18 райкомів КП(б)У, а також партизан. загони у Самар. лісі, Павлогр., Петропавлів., Нікопол. й ін. р-нах. Створені Павлогр. міськ­комом групи 14–17 лютого 1943 взяли участь у пов­стан­ні, в ході якого разом із частинами рад. армії визволили місто. Серед учасників під­піл. руху М. Сташкову присвоєно зва­н­ня Героя Рад. Союзу. Водночас на тер. Д. о. діяли похідні групи ОУН, організовані осередки товариства «Просвіта» у Дні­пропетровську, Кривому Розі, Апостоловому та ін. У Кривому Розі з ініціативи М. Пронченка створ. укр. видавництво «Дзвін» (ви­друкувало «Малу історію України», зб. пісень «Тризуб»). Оскільки діяльність націоналіст. організацій, які пропагували від­новле­н­ня незалеж. України, суперечила намірам нацистів, вони роз­почали ре­пресії проти них, зокрема 7 січня 1942 ґестапо заарешт. і роз­стріляло обл. провід­ника ОУН на Криворіж­жі С. Шерстюка. Загалом у Д. о. нацисти знищили 78 тис. 118 осіб цивіл. насел. та 37 тис. 185 осіб військовополонених; 176 тис. 303 особи вивезли до Німеч­чини. Визволе­н­ня Д. о. роз­почали 8 вересня 1943 війська Пд.-Зх. фронту під командува­н­ням генерала армії Р. Малиновського. У ході 7-ї Донбас. операції звільнено Павло­град, Синельникове, Новомосковськ, до 24 вересня — все лів­обереж­жя. 25 вересня 1943 форсували Дні­про частини 7-ї гвард. армії Степ. фронту (від 20 жовтня — 2-й Український) під командува­н­ням генерала армії І. Конєва. Запеклі бої роз­горнулися у Солонян., Криничан. і Верх­ньодні­пров. р-нах. 25-го жовтня 1943 визволено Дні­пропетровськ, Дні­продзержинськ та ін. насел. пункти прав­обереж. частини Д. о., у лютому 1944 — Апостолове, Нікополь, Кривий Ріг, на поч. березня — всю область. За форсува­н­ня Дні­пра та визволе­н­ня Д. о. 548 солдатів і офіцерів отримали зва­н­ня Героя Рад. Союзу, 76 військ. частин — почесні найменува­н­ня за на­звами міст області. Серед уродженців Д. о. двічі Героями стали А. Брандис, Д. Глинка, В. Михлик, Г. Кравченко, П. Таран, О. Федоров. У ході бо­йових дій та під час окупації Д. о. зав­дано збитків на суму бл. 30-ти млрд крб. На металург. заводах зруйновано 13 із 16-ти домен. і 29 із 36-ти мартенів. печей, 56 прокат. станів; затоплено всі шахти Криворіз. залізоруд. і Нікопол. марганцеворуд. бас.; спалено 140 сіл і хуторів. Роз­руху в с. госп-ві посилило стихійне лихо — посуха 1946, що стала однією з причин голоду 1946–47. Повоєн­на від­будова була зосереджена на від­новлен­ні потужностей гірн.-металург. комплексу.

З часом пром.-екон. потенціал Д. о. став одним із найпотужніших в УРСР; за рівнем пром. виробництва вона уві­йшла до числа 10-ти найбільших областей СРСР. 1956 на Дні­проп. металург. заводі ім. Петровського отримано першу в СРСР киснево-конверторну сталь, 1957 вперше у світ. практиці за­стосовано природ. газ у домен. плавці; 1974 на Криворіз. металург. комбінаті роз­почала роботу найбільша у світі домен­на піч потужністю 4 млн т чавуну в рік. У серед. 20 ст. на Дні­пропетровщині роз­винулась ракетно-космічна галузь. Ракетні комплекси, роз­роблені у Дні­проп. ракетно-косміч. центрі (створ. 1954), стали тех. базою для формува­н­ня ракет. військ стратегіч. при­значе­н­ня СРСР (16 із 24-х). ВО «Пів­ден­ний машинобудівний завод імені О. Макарова» і «Пів­ден­не» Державне кон­структорське бюро імені М. Янгеля (обидва — Дні­пропетровськ) роз­робили й впровадили у виробництво понад 70 типів косміч. апаратів, серед яких — «Космос», «Інтеркосмос», «Циклон», «Зеніт». У 1960–90-х рр. у с. госп-ві зро­став рівень комплекс. механізації вирощува­н­ня зернових, просапних та ін. с.-г. культур; створ. роз­винені системи зроше­н­ня, меліорації та хімізації земель; по­глиблювалася спеціалізація та концентрація виробництва у тварин­ництві. У Нікопол. р-ні накопичено досвід інтенсив. веде­н­ня землеробства, у Верх­ньодні­пров. — під­вище­н­ня продуктивності тварин­ництва, у Криничан. і Покров. — комплекс. механізації, у Дні­проп. — тех. обслуговува­н­ня ферм, у Павлогр. — меліорації земель. Про­блеми АПК досліджували вчені НВО «Дні­про» та «Еліта». Значну увагу приділено роз­витку соц. сфери та буд-ву житла, зокрема дні­проп. будівельники першими в СРСР освоїли вип. панел. блоків. 1983 житл. масив Пере­мога (Дні­пропетровськ) ви­знано найкращим з архіт. планува­н­ня стандарт. серій житл. будинків (Державна премія СРСР), а Верх­ньодні­провськ ви­знано найкращим щодо архіт. планува­н­ня житл. і культурно-побут. споруд (Державна премія України імені Тараса Шевченка). У повоєн­не десятилі­т­тя Дні­пропетровщина стала великим наук. і освіт. центром. Нині Д. о. має високий рівень екон. роз­витку, ринк. і фінанс. інфра­структур; знач. вироб. потенціал, особливо у секторі чорної металургії та машинобудува­н­ня. Її тер. пере­тинають числен­ні залізничні магістралі, що зʼ­єд­нують найважливіші сировин­ні бази України — камʼяновугіл. Донбас, залізорудне Криворіж­жя та Нікопол. марганц. бас. (за роз­ві­даними запасами посідає 3-є м. у світі). У галуз. структурі ВВП на пром-сть припадає 75,2 %, с. госп-во — 8,6 %, будівництво — 7,6 %, транс­порт і звʼязок — 3,3 %, торгівлю й матеріал.-тех. забезпече­н­ня — 4,2 %, ін. галузі — 1,1 %. Для економіки Д. о. притаман­ний високий рівень роз­витку важкої індустрії. В області виробляють 41,8 % продукції чорної металургії, 14,1 % — хім. та нафтохім. промисловості, 7,5 % — машинобудува­н­ня і металооб­робле­н­ня, 5,8 % — паливно-енергет. комплексу від заг. держ. рівня, зокрема понад 60 % труб, 40 % сталі, 34 % чавуну, бл. 30 % прокату чорних металів, 25 % коксу. Загалом під­приємства Дні­пропетровщини випускають понад 42 % усієї металург. продукції України. У Д. о. діють 67 під­приємств буд. індустрії та промбудматеріалів, 33 буд.-монтаж. обʼ­єд­на­н­ня і 105 під­ряд. організацій, що не входять до їх складу, 315 малих під­приємств і 27 ко­оперативів буд. профілю. За обсягом під­ряд. робіт, виконаних влас. силами, Д. о. посідає друге місце в Україні (12,4 % від заг. їх обсягу). Частка Дні­пропетровщини у виробництві цементу становить 21 %, збір. залізобетону — 10,1 %, цегли — 8,4 %. Область має високий рівень інвестиц. привабливості, завдяки чому тут реалізують проекти за участі нім., австр., швейцар., британ. й амер. інвесторів, зокрема успішно працюють під­приємства з виробництва високо­якіс. цементу — ВАТи «Кривий Ріг–Цемент» та «Дні­процемент», що входять до складу нім. групи «HeidelbergCement” (від 2001 інвестувала у рекон­струкцію та модернізацію 19 млн євро); за сприя­н­ня рос. інвесторів «З-д “ТехноНІКОЛЬ”» (Дні­продзержинськ) виготовляє сучасні покрівел. матеріали. У галузі екології та раціоналізації природокористува­н­ня з метою покраще­н­ня екол. стану річок у Д. о. роз­роблено багатоцільовий проект очище­н­ня стічних вод у Кривому Розі на заг. суму понад 120 млн дол. США. У пром. секторі серед пріоритетів гол. є проведе­н­ня рекон­струкції під­приємств, ін. заходів, спрямованих на під­вище­н­ня ефективності виробництва, напр., у складі ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» збудовано завод з виробництва компоненту «україніт» потуж. 25 тис. т на рік, за­проваджено технологію збагаче­н­ня руд методом сухої магніт. сепарації; на Дні­проп. металург. заводі ім. Комінтерну освоєно виробництво електрозвар. труб і труб з нержавіючої сталі; на одному з найві­доміших у світі виробників труб широкого асортименту (понад 1200 типорозмірів) із вуглецевих і легованих марок сталі — Нижньодні­пров. трубо­прокат. заводі — виробництво зварних обсад. труб діаметром 408 мм; у ЗАТ «ВЕСТА-Дні­про» — вип. акумулятор. продукції (див. Дні­пропетровські акумуляторні заводи); на держ. під­приємствах ВО «Пд. маш.-буд. завод» і ДКБ «Пів­ден­не» проведено комплексну модернізацію, виготовлено низку ракет-носіїв «Зеніт 3-SL», освоєно виробництво вітро­енергет. установок; на заводі «Дні­проважмаш» — електровозів для коксогасил. вагонів; на Дні­пропетровському науково-виробничому комплексі «Електровозобудува­н­ня» (спільно з нім. фірмою «Siemens») — магістрал. електровозів типу ДС-3 змін. струму з асинхрон. тяговим приводом. Комбінат «Криворіж­сталь» — одне з найбільших у Європі під­приємств з повним технол. металург. циклом — після капітал. ремонту виробляє агломерат, концентрат, чавун, сталь, сортовий прокат та ін. (по­ставляє продукцію до 15-ти країн світу); ВАТ «Дні­прошина» (Дні­пропетровськ) — різні типи шин, зокрема з універсал. малюнком протектора і для с.-г. техніки. На Нижньодні­пров. трубо­прокат. заводі за­стосовують сучасні різьбонарізні вер­стати й технології ультра­звук. контролю залізнич. коліс; на Новомоск. труб. заводі — локал. термічне обробле­н­ня зварного шва труб; на Дні­пров. металург. комбінаті ім. Ф. Дзержинського — технологію машин. без­перерв. роз­ливу сталі. На під­приємствах металург. комплексу, ЗАТах «Нікопол. завод без­шов. труб “Ніко Тьюб”», «Нікопол. завод нержавіючих труб», «Нікопол. завод сталевих труб “ЮтіСТ”», «Нікопол. завод титанових труб», НВО «Трубо­сталь» (Нікополь) освоєно технології виробництва труб широкого сортаменту з латуні, алюмінію, титану, цирконію. ВАТ «Нікопольський завод феро­сплавів» (один із найбільших у світі виробників марганц. феро­сплавів) здійснює вип. силікомарганцю та феромарганцю, буд. матеріалів. Філія ЗАТ «Крим. титан» — «Вільногір. гірн.-металург. комбінат» — видобуває та пере­робляє руди рідкоземел. металів. Понад 40 видів продукції комбінату (рутиловий, ільменітовий, цирконієвий концентрати та ін.) по­стачають бл. 900 споживачам із країн СНД, а також у Німеч­чину, Австрію, Францію, США, Туреч­чину. Загалом екс­порт продукції гірн.-металург. комплексу Д. о. забезпечує 12 % заг.-держ. та 56 % обл. валют. надходжень (майже 5 млрд дол. США).

Д. о. має великі запаси корис. копалин (за оцінкою В. Руденка, забезпеченість мінерал. ресурсами втричі пере­вищує серед. рівень в Україні). Тут знаходяться 4 великі бас. корис. копалин: Криворізький залізорудний, Західний Донбас, Нікопольський марганцеворудний і Дні­провський буровугільний. Видобувають 39 видів мінерал. сировини (302 родовища і понад 900 рудо­проявів), зокрема 27 родовищ заліз. руди (66 % запасів України). Родовища Нікопол. бас. марганц. руд забезпечують 100 % виробництва марганцеворуд. продукції України. Регіон є пер­спектив. щодо видобутку золота — родовища Сергіїв., Балка Золота (обидва — Солонян. р-н), Балка Широка (Нікопол. р-н); алмазів (1949 у від­кладах р. Базавлук зна­йдено перший алмаз). 1953 у Придні­пров. титанонос. провінції (найбільшій у світі) роз­почато роз­робле­н­ня титану і цирконію (зокрема Само­ткан. родовище). Виявлено велику кількість рудо­проявів молібдену. Уран. руди роз­робляють на Жовторічен. та Першотравен. родовищах. У межах Д. о. — єдине в Україні родовище бокситів. Серед родовищ неметал. корис. копалин: Просянів. первин. каолінів, Токів. та Кудашів. гранітів. Роз­ві­дано 18 родовищ мінерал. вод. Пром. значе­н­ня мають 77 родовищ камʼяного вугі­л­ля Зх. Донбасу (11 з них екс­плуатують) і 20 — бурого вугі­л­ля (50 % його запасів зосереджено у Верх­ньодні­пров. вугленос. р-ні). У Д. о. виявлено 14 вуглеводневих родовищ (Пере­щепин., Кременів., Юрʼїв., Голубів. та ін.): 3 газових, 7 газоконденсат., 3 нафтоконденсат. і одне нафтогазове.

У паливно-енергет. комплексі пред­ставлені всі галузі енергетики: вуглевидобувна, ядерно-паливна, енергогенеруюча, енергопо­стачальна, газо- та нафтовидобувна, газотранс­порт­на. У Д. о. добувають майже 14 % вугі­л­ля від заг.-укр. обсягів, осн. під­приємство — ВАТ «Павло­градвугі­л­ля». Значні інвестиції (понад 600 млн грн) до­зволили вугледобув. під­приємствам Зх. Донбасу, що забезпечують 37,4 тис. робочих місць, вийти на рентабел. рівень. Придні­провська ТЕС та ін. енергогенеруючі під­приємства області 2005 виробили 11,6 млрд кВт/год електро­енергії. В умовах знач. залежності України від імпортов. енергоносіїв пріоритет. зав­да­н­нями роз­витку комплексу ви­значено збільше­н­ня видобутку нафти та газу на родовищах Магдалинів. і Новомоск. р-нів, скороче­н­ня спожива­н­ня електро­енергії, зменше­н­ня частки дефіцит. паливно-енергет. ресурсів, викори­ста­н­ня альтернатив. видів палива. Характер. особливістю роз­витку промисловості області нині є збільше­н­ня обсягів вип. ін­новац. продукції, насамперед у машинобудуван­ні. На Пд. маш.-буд. заводі ім. О. Макарова і ДКБ «Пів­ден­не» створюють космічні апарати та ракети-носії у рамках укр.-рос. спів­робітництва, йде під­готовка до налагодже­н­ня виробництва косміч. носіїв за проектом «Циклон-4», реалізують проект будівництва космо­дрому Алькантара (Бразилія); ВАТ «Дні­провагонмаш» (Дні­продзержинськ) виготовляє вагони-платформи для пере­везе­н­ня широколист. сталі, вагони для труб великого діаметру та ін.; ЗАТ «ВЕСТА-Дні­про» — інтегров. вітросонячні й автономні вітро­енергет. системи для децентралізов. енергопо­стача­н­ня обʼєктів, від­далених від ліній електропередач; Дні­проп. стрілоч. завод — різні види стрілков. пере­водів; ВАТ «Дні­провський машинобудівний завод» (Дні­пропетровськ) — телекомунікац. обладна­н­ня системи звʼязку «Дні­про» і комутац. комплекту ст. «Сура». У харчової промисловості працюють 1423 під­приємства, зокрема ЗАТи — «Дні­пропетровський олійноекс­тракційний завод», «Дні­пропетровський комбінат харчових концентратів», «Ерлан» (м. Під­городне), ВАТ «“Придні­провський” Комбінат» (Дні­пропетровськ), ТОВи — «Ювілейний» (смт Ювілейне Дні­проп. р-ну), «Молочний дім» (Павло­град), Дні­проп. холодокомбінат. Серед під­приємств легкої промисловості — ЗАТи — «“Дні­про” Швейно-торговельна фірма», «Силует» (Дні­пропетровськ), колективні — «Дні­пропетровська виробничо-торговельна фірма “Славутич”», «Новомоск. швейна ф-ка “Пан”», «Дні­проп. трикотажна фірма “Дні­прянка”» та ін. Хім. пром-сть пред­ставлена 17-ма під­приємствами (лакофарб. матеріали, мін. добрива, вибухівка, шини та ін.). Провід­ні у галузі: «Дні­прококс», ВАТи — «Дні­проАЗОТ» (Дні­продзержинськ), «Дні­пропетровський лакофарбовий завод», НВО «Павло­градський хімічний завод», ВО «Придні­провський хімічний завод». Питома вага у хім. та нафтохім. виробництві України — 14 % (5 % синтетич. смол і пластич. мас, понад 7 % сірчаної кислоти, бл. 11 % синтетич. аміаку, бл. 15 % мінерал. добрив, бл. 33 % каустич. соди тощо). У видавн.-полігр. комплексі — 14 під­приємств різних форм власності: ВАТ «“Зоря” Видавництво», «Січ» Всеукраїнське державне багато­профільне видавництво, ТОВ «Вироб.-комерц. фірма “Арт-прес”» (Дні­пропетровськ), комунал. під­приємства «Криворіз. друкарня», «Нікопол. друкарня» та ін. Авіац. пере­везе­н­ня на внутр. і зовн. авіалініях здійснює компанія «Дні­проавіа». 2007 пром. виробництво, порівняно з 2006, зросло на 6,6 %, пром. продукції реалізовано на 102 млрд грн. Приросту виробництва досягнуто у добув. промисловості — на 6,7 %, за рахунок зро­ста­н­ня видобува­н­ня паливно-енергет. корис. копалин — на 4,6 %, ін. корис. копалин — на 7 %; у пере­роб. промисловості — на 6,8 %, завдяки росту виробництва у харчової промисловості — на 9,2 %, целюлозно-паперовій — на 29,2 %, хім. — на 5 %, ін. неметал. мінерал. продукції — на 19,8 %, металург. виробництві та виробництві готових метал. виробів — на 6,7 %, машинобудуван­ні — на 3,9 %, ін. галузях промисловості — на 6,8 %; на під­приємствах з виробництва та роз­поділе­н­ня електро­енергії, газу й води — на 1,1 %.

Високий рівень екон. потенціалу, густа заселеність тер. Д. о. зумовили роз­виток усіх видів транс­порту — залізнич., автомоб., авіац., річкового. На 1000 км² тер. припадає бл. 50-ти км залізниць. Добре роз­винена і система автошляхів, через тер. області проходить автотраса Москва–Сімферополь. Дні­про (довж. у межах області — 261 км) разом з річками Самара, Оріль, Інгулець, Вовча та ін. утворюють досить роз­винену мережу водних магістралей. Діють високомеханізов. вантажні та пасажир. Дніпропетровський, Дніпродзержинський і Нікопольський річкові порти. Судна типу «ріка–море» забезпечують прямі між­нар. пере­везе­н­ня вантажів з виходом у Чорне море. У Д. о. — 3 аеропорти, з них 2 (Дні­пропетровськ та Кривий Ріг) між­нар. класу. Автомоб. пере­везе­н­ня в області здійснюють 45 автотранс­порт. під­приємств заг. користува­н­ня на 263-х міських, 247-ми приміс. і 350-ти між­міс. маршрутах. Працюють 6 станцій Дні­пропетровського метрополітену (довж. 7,8 км, за добу може пере­везти 250 тис. пасажирів), маршрутна лінія швидкіс. трамваю. Довжина трамвай. ліній 358,6 км, тролейбус. — 451,9 км. Ведеться будівництво нових станцій Дні­проп. метрополітену, Криворіз. швидкіс. трамваю та ін. обʼєктів транс­порт. інфра­структури області. Придні­пров. залізниця зʼ­єд­нує пром. р-ни Донбасу і Кривбасу та забезпечує функціонува­н­ня дільниці між­нар. транс­порт. коридору Європа–Азія. 2003 введено в екс­плуатацію швидкіс. поїзд «Столичний екс­прес» (Дні­пропетровськ–Київ). 2007 обсяги пере­везень вантажів під­приємствами транс­порт. комплексу області склали 107,9 млн т пасажироперевезень — 702,2 млн осіб; виконано дорож. робіт на суму 823,4 млн грн; побудовано 4 км і капітально від­ремонтовано 17,8 км автомоб. доріг заг. користува­н­ня. Послуги звʼязку надає Дні­пров. філія ВАТ «Укртелеком». На тер. області роз­таш. 730 від­діл. пошт. звʼязку, серед них 293 міських і 429 сільських. Роботи, повʼязані з будівництвом, здійснюють 422 великих і середніх та понад 4 тис. малих під­приємств. За роки незалежності збудовано 9,1 млн м² заг. житл. площі; зведено шкіл на 45,4 тис. учнів, дит. садків на 19 тис. до­шкільнят, лікарень на 1951 ліжко.

Економіку регіону обслуговує роз­винений фінанс. сектор, у якому провід­ну роль ві­ді­грає «Приватбанк», ін. 11 укр. комерц. банків пред­ставлені філіями (106 установ). Заг. капітал складає 2,7 млрд грн з річним прибутком бл. 500 млн грн (2007). Зростають обсяги вкладень насел., частка довго­строк. кредитів, зокрема для під­приємств торгівлі й АПК. Працюють 26 бірж, у Дні­пропетровську — Придні­пров. фондова. Вартість укладених 2006 угод — 1 млрд 847 млн грн. 2007 в осн. капітал інвестовано 14 873,5 млн грн, що пере­вищує рівень 2006 на 21,2 %. Обсяг прямих іноз. інвестицій, залучених в економіку Д. о., станом на кін. 2007 сягнув 2 924,2 млн дол. США; у роз­рахунку на кожного мешканця області — 861,3 дол. США; обсяги зовн.-торг. обороту товарів — 15,1 млрд дол. США: екс­порт — 9,8 млрд, імпорт — 5,3 млрд (від­повід­но 137,9 % та 144,0 % до рівня 2006); позитивне сальдо — 4,5 млрд дол. США. Доходи зведеного бюджету Д. о., які 2007 становили 12,3 млрд грн (105,7 % плану), порівняно з 2006 зросли у 1,3 рази. На інвестиц. клімат регіону негативно впливають складні криміноген­на та екол. ситуації. В Д. о. — 20 тис. малих під­приємств, на яких працюють 124 тис. осіб. Діє 14 тис. торг. під­приємств (питома вага у товарообігу вітчизн. товарів — 67,3 %; не­продовол. товарів у роз­дріб. торгівлі — 60 %). Порівняно з 1995, товарообіг роз­дріб. торгівлі зріс майже у 10 разів, мережа сільс. магазинів — у 5 разів (3700 обʼєктів). У сфері побут. послуг — 10 тис. під­приємств (25 тис. працівників). Доход від реалізації послуг 2007 склав 7,5 млрд грн (на 23,2 % більше, ніж 2006).

Майже 73 % тер. Д. о. складають землі с.-г. при­значе­н­ня. За обсягом валової с.-г. продукції Дні­пропетровщина посідає друге місце в Україні. Пл. с.-г. угідь 2,5 млн га, з них орних земель — 2,1 млн га. Поливні землі за­ймають 224,8 тис. га. Осн. напрямами у роз­витку с. господарства є виробництво зерна, соняшнику, овочів, продукції тварин­ництва. Триває впровадже­н­ня ґрунтозахис. систем із роз­ширеним від­новле­н­ням родючості ґрунту та по­ступовим пере­ходом на маловитратне, енергоощадне землеробство за нульовою технологією обробле­н­ня ґрунту з основами біол. землеробства. Працюють 4771 с.-г. під­приємство різних форм господарюва­н­ня, серед них: 593 ТОВ, 43 с.-г. ко­оперативи, 33 н.-д. під­приємства, 62 під­собні держ. с.-г. під­приємства. При­скорився процес приватизації землі, який створив для селян нове джерело доходів від операцій з сертифікатами на земел. та майнові паї. Активізувалося кредитува­н­ня с.-г. виробництва. 2005 обсяги реалізації с.-г. продукції у грош. еквіваленті склали 2 млрд 148 млн грн. Створ. й успішно діють агрофірми «Славутич» (Покров. р-н), ТОВ «Дружба» (Новомоск. р-н), ТОВ «Дружба» (Магдалинів. р-н) та ін. Науковці Зернового господарства Ін­ституту УААН з роз­галуженою мережею н.-д. госп-в після здобу­т­тя Україною незалежності вивели і впровадили у вироб. практику гібриди кукурудзи Славутич 162, 214, 230, 271, Крос 292, 293, 390, Дні­пропетровський 309, озимої пшениці — Дні­пропетровська 117, 227, сорго — Степовий 8, Лан 59 та ін. (занесені до Держ. реєстру сортів України і рекомендовані до вирощува­н­ня не тільки в умовах Придні­пров. регіону, а й у ін. країнах). Фахівці й науковці області, зокрема Тварин­ництва центральних ра­йонів Ін­ституту УААН, на базі н.-д. господарства «Поливанівка» (Магдалинів. р-н) вивели першу укр. мʼясну породу худоби. У Д. о. також створ. дні­проп. зонал. тип 5 високо­продуктив. ліній червоної степової породи, дні­проп. англоризований і дні­проп. голштинізов. типи молоч. худоби. У галузі молоч. скотарства працюють 12 племзаводів і 29 племре­продукторів з маточ. поголівʼям 10 тис. голів (5-а частина від заг. чисельності). Провід­ні агроформува­н­ня цього напрямку — ВАТ «Чумаки» (Дні­проп. р-н), агрофірма ім. Горького (Новомоск. р-н), АТЗТ «Агро-Союз» (Синельників. р-н), ПП «Борисфен» (Томаків. р-н). Генетичні ресурси свинарства сконцентровані у 9-ти племзаводах і 37-ми племре­продукторах з маточ. поголівʼям у 5,4 тис. голів. Ефективну селекц. роботу здійснюють ТОВи «Агро-Овен» (Магдалинів. р-н) і «Аврора» (Нікопол. р-н), у кожному з яких утримують по 20 тис. голів свиней.

У Д. о. виходять бл. 450-ти період. вид., серед яких 45 — органів викон. влади та місц. самоврядува­н­ня, зокрема г. «Вісті Придні­провʼя». Обл. г. «Зоря» (засн. 1917) створили 2003 низку окремих газетних темат. додатків: «Ветеран Придні­провʼя», «Наша земля», «Глас народу», «Здоровенькі були!». На­ймасовіша газета Придні­провʼя — «Днепр вечерний». Обл. радіо веде мовле­н­ня від 1926, телебаче­н­ня — від 1958. У Д. о. — 94 наук. установи, зокрема 41 НДІ, 28 проект­но-кон­структор. організацій, 5 проект. та проект­но-пошук. організацій; 8 театрів, 8 музеїв, 75 кінотеатрів, 920 клубів, 994 б-ки, 90 шкіл мистецтв; 99 готелів, 9 парків. Серед ВНЗів — Академія митної служби України, Гірничий університет Національний, Дні­продзержинський державний технічний університет, Дні­пропетровська державна медична академія, Дні­пропетровська державна фінансова академія, Дні­пропетровська консерваторія ім. М. Глінки, Дні­пропетровський державний аграрний університет, Дні­пропетровський державний університет внутрішніх справ, Дні­пропетровський національний університет ім. О. Гончара, Дні­пропетровський національний університет залізничного транс­порту ім. В. Лазаряна, Криворізький державний педагогічний університет, Криворізький державний технічний університет, Металургійна академія України Національна, Придні­провська державна академія будівництва та архітектури, Український державний хіміко-технологічний університет. Наук. роз­робками за­ймаються понад 20 тис. осіб, з них понад 4 тис. мають наук. ступ., зокрема 614 — д-рів н., 20 — академік і чл.-кор. НАНУ. Із Д. о. повʼязані життя та діяльність ві­домих науковців: академік АН УРСР і НАНУ В. Будника, А. Булата, В. Данилова, С. Конюхова, Г. Курдюмова, В. Лазаряна, В. Масаковського, З. Некрасова, В. Пилипенка, Л. Писаржевського, М. Полякова, В. Потураєва, К. Стародубова, В. Уткіна, О. Чекмарьова та ін. Більшість н.-д. установ зосереджено у Дні­пропетровську. Діють Дні­пропетровський академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка, Дні­пропетровський державний академічний театр опери та балету, Дні­пропетровський державний театр російської драми ім. М. Горького, Дні­пропетровський обласний український молодіжний театр, Дні­пропетровський будинок орган­ної та камерної музики, Дні­продзержинський музично-драматичний театр ім. Лесі Українки, Дні­продзержин. театр-студія «10-й квартал», Дні­пропетровська обласна філармонія, Криворізький міський театр драми і музичної комедії ім. Т. Шевченка, Криворізький міський театр ляльок, Криворіз. міський театр музично-пластич. мистецтв «Академія руху», Павлогр. регіон. театр ім. Б. Захави, фольклорно-хореогр. ансамбль «Славутич» та ін. Історія і сьогоде­н­ня Дні­пропетровщини пред­ставлені в екс­позиціях Васильківського крає­знавчого музею, Дні­продзержинська історії міста Музею, Дні­проп. істор. музею, Дні­проп. металург. музею, Дні­пропетровського художнього музею, Криворізького історико-крає­знавчого музею, Нікопольського історико-крає­знавчого музею, Новомосковського музею історії та крає­знавства ім. П. Калнишевського, Павло­градського історичного музею тощо. Осн. памʼятки містобудува­н­ня і архітектури: у Дні­пропетровську — палац князя Г. Потьомкіна (1786, нині Палац культури студентів Дні­проп. університету), сукон­на ф-ка (1794, нині Дні­проп. хлібозавод № 1), Микол. церква (1807–10), будинок канцелярії гол. піклувальника про колоністів Пд. Росії генерала І. Інзова (1818, нині музей «Літ. Придні­провʼя» — від­діл Дні­проп. істор. музею), Спасо-Преображен. собор (1830–35), будинок губернатора (1840–50, нині «Приватбанк»), земська лікарня (1845–47, нині обл. клінічна лікарня), Свято-Микол. церква (1856), 1-ша чол. класична гімназія (1861, нині Дні­проп. мед. академія), англ. клуб (1890, нині частково Дні­проп. муз.-драм. театр), реал. училище (1889–90, нині 2-й корпус Дні­проп. нац. університету), аудиторія наук. товариства (1895, нині адм. приміще­н­ня), гірн. училище (1899–1900, нині Нац. гірн. університет), міська управа (1901, нині Дні­проп. училище культури), музей старожитностей (1903, нині Дні­проп. істор. музей), комерц. училище (1909–12, нині Дні­проп. облрада), Зимовий театр (1906–07, нині Дні­проп. театр рос. драми), громад. зі­бра­н­ня (1912, нині Дні­проп. філармонія), готель «Асторія» (1912), Брян. Микол. церква (1913–15); у Дні­проп. р-ні — Кодац. фортеця (1635, с. Старі Кодаки); Дні­продзержинську — Микол. собор (1894); Криничан. р-ні — Вознесен. церква (1823, с. Миронівка); Нікополі — церква Різдва Богородиці (1812–20); Новомосковську — Самарсько-Троїц. собор (1775–80) з дзвіницею (поч. 19 ст.), Пустельно-Микол. Самар. монастир (1782–1820); смт Петриківка — церква Різдва Богородиці (1812); Царичан. р-ні — укріпле­н­ня Укр. лінії (1731, с. Рудка), Свято-Успен. церква (1754), церква-дзвіниця св. Варвари (1756), Микол. церква (1757). На Дні­пропетровщині народилися рад. держ. і парт. діячі Л. Брежнєв (Дні­продзержинськ) і В. Щербицький (Верх­ньодні­провськ), укр. політ. діячка Ю. Тимошенко (Дні­пропетровськ) та ін.

Дні­проп. організація НСПУ обʼ­єд­нує 60 поетів і прозаїків, СП Придні­провʼя — 82. Серед видат. уродженців Д. о. — письмен­ники В. Під­могильний (с. Чаплі, нині у складі Дні­пропетровська), І. Сокульський (х. Червоноярський Синельників. р-ну, нині знятий з обліку), Г. Світлична (Павло­град), М. Сарма-Соколовський (с. Хороше Петропавлів. р-ну), С. Данилейко (Петриківка), Ю. Кібець (с. Котовка Магдалинів. р-ну), М. Миколаєнко (с. Марʼянівка Криворіз. р-ну), Г. Шепітько (смт Губиниха Новомоск. р-ну), Леся Степовичка (смт Петриківка), В. Старченко, О. Ратнер (обидва — Дні­пропетровськ), гуморист Г. Шиян (с. Богуслав Павло­град. р-ну), поети-пере­кладачі Г. Прокопенко (с. Жданівка Магдалинів. р-ну), О. Завгородній (Дні­продзержинськ) та ін. У різні роки тут працювали чи продовжують працювати письмен­ники О. Гончар, П. Загребельний, М. Карплюк, Л. Коваленко, Ф. і Л. Залати, В. Заремба, І. Шаповал, В. Чемерис, В. Савченко, Б. Карапиш, І. Прокопенко, поети М. Чхан, В. Корж, О. Зайвий, К. Чернишов, С. Бурлаков, В. Сіренко, Н. Нікуліна, І. Пуппо, М. Селезньов, О. Твердохліб, Ф. Сухоніс, гумористи Г. Марченко, О. Вусик, А. Коцюбинський, літературо­знавці К. Фролова, М. Зобенко та ін. 2006 Нац. премію України ім. Т. Шевченка отримав Г. Гусейнов. Дні­проп. організація НСХУ обʼ­єд­нує 125 чл. (з них 2 мають зва­н­ня нар. художника України). Серед видат. художників Дні­пропетровщини — нар. художник УРСР і СРСР В. Бородай, нар. художник СРСР, скульптор Є. Вучетич, нар. художник України М. Кокін, нар. художники УРСР В. Пузирков, Г. Чернявський (усі — Дні­пропетровськ), нар. художник УРСР і СРСР М. Глущенко (м. Новомосковськ), нар. художник України П. Магро (с. Волоське Дні­проп. р-ну), скульптор, нар. художник України В. Небоженко (с. Бог­данівка Васильків. р-ну), засл. художник УРСР А. Потапенко (с. Дні­провокамʼянка Верх­ньодні­пров. р-ну), нар. художник СРСР Ф. Решетников (с. Сурсько-Литовське Дні­проп. р-ну), М. Сапожников; майстрів сцени і ві­домих діячів культури — нар. арт. УРСР М. Полуден­ний, Ж. Мельников, засл. арт. УРСР В. Шпортько (усі — Дні­пропетровськ). З Д. о. повʼязані життя і творчість Л. Артеменко, Г. Дорош, Г. Кузяєвої, В. Ковтуненка, М. Мельника, А. Пікуша, В. Саранчука, Ю. Чайки, М. Чепика та ін. Всесвітньо ві­домий осередок нар. мистецтва — Петриківка, з якою повʼязане зародже­н­ня та роз­виток петриківського роз­пису. Серед майстрів — Н. Білокінь, Н. Бородіна, Л. Булавин, Г. Ісаєва, З. і Т. Кудіш, Федір, Віталій і Валентина Панки, Т. Пата, Андрій та Марія Пікуші, Н. Рибак, Н. Турчин, Н. Шулик. У Нікополі при парафії Спасо-Преображен. собору створ. іконописну школу, в якій навч. понад 20 осіб.

Реліг. громади: 495 — УПЦ МП, 78 — УПЦ КП, 7 — УАПЦ, 87 — євангел. християн-баптистів, 60 — християн віри євангел., 43 — адвентистів сьомого дня. Діють 4 реліг. центри, 10 упр. і обʼ­єдн., 10 монастирів, 10 місій, 3 братства, 5 духов. навч. закладів. Значна кількість реліг. громад здійснює свою діяльність у промислово роз­винених містах області — Дні­пропетровську (158), Кривому Розі (119), Дні­продзержинську (49), Павло­граді (28), Нікополі (24). 179 зареєстров. реліг. громад мають культові споруди, пере­дані їм органами влади: 80 — у власність, 99 — у користува­н­ня. За роки незалежності у Д. о. побудовано понад 100 нових культових споруд. Іудей. громад — 18 (найбільша з них дні­пропетровська). Центрами реліг. і культур. життя є хорал. синагога «Золота троянда» та євр. общин. центр. 2007 у Д. о. діяли осередки 132-х партій, що обʼ­єд­нували понад 300 тис. осіб. В остан­ні роки набуває широкої популярності ідея від­новле­н­ня козацтва (організовано 21 осередок у містах і р-нах). Нац. меншини пред­ставлені громадами росіян, білорусів, євреїв, вірмен, азербайджанців, греків та ін.

Спортивні установи та споруди: Дні­пропетровський державний ін­ститут фізичної культури і спорту, Дні­пропетровське вище училище фізичної культури, Дні­проп. обл. школа вищої спорт. майстерності, 125 ДЮСШ, 2 Центри олімп. під­готовки, 87 стадіонів, 52 бас., 1259 спорт. залів, 3922 спорт. май­данчики, 501 футбол. поле, 3 кін­носпорт. бази, Палац спорту, веслувал. канал. Від 1952 спортс­мени Дні­пропетровщини у складі збір. команд СРСР та України брали участь у всіх літніх Олімпіадах і здобули 13 золотих, 14 сріб. і 16 бронз. нагород. На 17-х Олімпійських іграх (1960, Рим): Л. Шевцова-Лисенко (легка атлетика) — золота медаль, А. Вальтін (волейбол) — срібна; на 18-х (1964, Токіо): І. Бєляєв (легка атлетика) — бронз.; на 21-х (1976, Монреаль): Р. Курвʼякова (баскетбол), О. Молибога (волейбол), Ю. Зайцев (важка атлетика) — золоті, В. Савченко (бокс), В. Юрченко (веслува­н­ня на байдарках і каное), Н. Ставко (плава­н­ня) — срібні; на 22-х (1980, Москва): С. Рахманов (важка атлетика), С. Фесенко (плава­н­ня) — золоті, В. Савченко (бокс), В. Юрченко (веслува­н­ня на байдарках і каное) — срібні, О. Круглова (плава­н­ня) — бронзова; на 24-х (1988, Сеул): В. Лютий, О. Чередник, В. Тищенко, Є. Яровенко (футбол) — золоті, І. Фролова, В. Омелянович (веслува­н­ня академічне) — срібні, Л. Москаленко, І. Чуніхівська (вітрильний спорт), В. Ярощук (плава­н­ня) — бронзові; на 25-х (1992, Барселона): О. Жирко (баскетбол) — золота; на 26-х (1996, Атланта): Є. Браславець, І. Матвієнко (вітрильний спорт) — золоті, Д. Міфтахутдинова, О. Ронжина, І. Фролова (веслува­н­ня академічне) — срібні, Р. Таран (вітрильний спорт) — бронзова; на 27-х (2000, Сідней): Р. Таран (вітрильний спорт), Р. Щуренко (легка атлетика) — бронзові; на 28-х (2004, Афіни): Л. Шапошников, О. Ликов, С. Білоущенко (веслува­н­ня академічне), А. Сердінов (плава­н­ня) — бронзові; на 29-х (2008, Пекін): О. Антонова (легка атлетика) — бронзова. Першою олімп. чемпіонкою незалеж. України на 17-х зимових Олімпійських іграх (Ліл­легам­мер, 1994) стала О. Баюл. Ві­домі тренери: Е. Бровко (важка атлетика), В. Коваленко (вітрильний спорт), Є. Кучеревський (футбол), І. Майзлін (баскетбол), А. Шишканов (веслува­н­ня академ.). У Премʼєр-лізі України з футболу Д. о. пред­ставляють команди «Дні­про» (Дні­пропетровськ) і «Кривбас» (Кривий Ріг).

Літ.: Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Екатеринослав, 1880; Екатеринославская губерния. Памятная книжка и адрес-календарь на 1901 год. Екатеринослав, 1900; Десять лет борьбы и строительства на Дне­пропетровщине: 1917–1927. Дн., 1927; Екатеринославщина в цифрах. Екатеринослав, 1926; Хижняк М. Нижнее Придне­провье. К., 1956; Екатеринославщина в революции 1905–1907 гг.: Док. и мат. Дн., 1975; Мицик Ю., Плохій С., Стороженко І. Як козаки воювали. Історичні роз­повіді про запорізьких козаків. Дн., 1990; Швидько Г. Актові джерела до історії Запорізької Січі // Пів­ден­на Україна XVIII–XIX ст. Запоріж­жя, 2000; Непо­вторна Дні­пропетровщина. До 15-ї річниці незалежності України: Нариси. Дн., 2006.

Н. І. Капустіна, О. О. Пільонов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю