Вільсон Томас Вудро

Визначення і загальна характеристика

ВІ́ЛЬСОН Томас Вудро (Wilson Thomas Woodrow; 28. 12. 1856, містечко Стантон, шт. Вірджинія, США — 03. 02. 1924, Вашинґтон) — 28-й президент США (1913– 21). Закінчив Прінстонський університет (1879). У 1890–1902 — професор, 1902–10 — ректор цього університету. 1910–12 — губернатор шт. Нью-Джерсі. 1913–14 здійснив низку заходів, спрямованих на демократизацію політичного життя й реформува­н­ня економіки. 3 серпня 1914 проголосив нейтралітет США у 1-й світовій війні, що дало змогу за рахунок по­стачань товарів країнам-учасницям війни швидко наростити промислово-аграрний потенціал, стати світовим кредитором. 1916 вдруге обраний президентом під гаслом «Він утримав нас від війни». За його президентства США ви­ступили проти старої системи колоніалізму, за досягне­н­ня політичних цілей цивілізованими економічними засобами. Будучи країною ім­мі­грантів, США до­єд­нали до зовнішньополітичних гасел під­тримку національних прагнень народів. Від­стороненість США від глобальної політики надала їм змогу ви­ступити проти «таємної дипломатії». Прагнучи мати роль арбітра у збройному проти­стоян­ні Антанти і Центральних держав, В. діяльно роз­робляв про­граму повоєн­ного врегулюва­н­ня. Оголосивши 2 квітня 1917 війну Німеч­чині, США не при­єд­налися до Антанти, заявивши, що ви­ступають на її боці як «асоці­йована держава». Це дало змогу В. і далі проводити окрему дипломат. лінію, використовуючи пере­дові ідеї, що походили, зокрема, з Європи. Гол. з них — створе­н­ня між­народної організації забезпече­н­ня миру, що була транс­формована у проект Ліги Націй.

8 січня 1918 оголошено широкові­домі «14 пунктів» Вільсона, що становили «про­граму миру» та повоєн­ний між­народний устрій. Він не додав пита­н­ня про статус України до пере­ліку між­народних про­блем, роз­вʼяза­н­ня яких перед­бачали «14 пунктів». Складені у жовтні 1918 «Коментарі» до мирної про­грами згадували про українців лише у роз­ʼясне­н­нях до трьох пунктів: 6-го, що стосувався майбутнього Росії, 10-го, що стосувався Австро-Угорщини, і 12-го, що стосувався Польщі. «Пункти» дали змогу учасникам Паризької мирної конференції 1919– 20 та пред­ставникам США не зважати на інтереси України. Загальна політика В. щодо Росії не­вдовзі вилилася в участь США в антирадянській інтервенції. При роз­гляді ін. питань він зіткнувся з протидією своїх партнерів Ж. Клемансо і Дж. Ллойда, йому не вдалося досягти консенсусу у власній делегації та пере­бороти зро­ста­н­ня незадоволе­н­ня у Кон­гресі США. Одним з небагатьох досягнень В., зафіксованих у Версальському мирному договорі 1919, стало включе­н­ня до нього Статуту Ліги Націй. Та саме через це 19 березня 1920 Сенат США не ратифікував договір з Німеч­чиною. Ро­зісварений із своїми соратниками та тяжкохворий В. не виявляв в остан­ній рік президентства помітної активності та припинив публічну діяльність після виходу на пенсію.

Літ.: Симоненко Р. Г. Імперіалістична політика Антанти і США щодо України в 1919 // Паризька мирна конф. і антирад. інтервенція на Україні. К., 1962; Уткин А. И. Дипломатия Вудро Вильсона. Москва, 1989; Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України К., 1998.

А. І. Шушківський

Завантажити статтю