Версальський мирний договір

Визначення і загальна характеристика

ВЕРСА́ЛЬСЬКИЙ МИ́РНИЙ ДО́ГОВІР — між­народна угода, яка офіційно завершила Першу світову війну. Укладений 28 червня 1919 у Версальському палаці побл. Парижа між Антантою і країнами, що при­єд­налися до неї, з одного боку, і Німеч­чиною — з іншого. Умови договору були вироблені Паризькою мирною конференцією, яка працювала (з пере­рвами) від 18 січня 1919 до 21 січня 1920. У дебатах брали участь пред­ставники 32-х офіційно за­прошених країн. Уперше в історії дипломатії пере­можені держави не брали участі в пере­говорах. Текст договору, що складався з 440 статей, роз­міщених у 15 частинах, роз­робили делегації Франції, Великої Британії, США, Італії та Японії. Першу його частину становив статут Ліги Націй, який, на пропозицію Т.-В. Вільсона, ставав невід­ʼємною частиною всіх на­ступних мирних договорів, укладених між пере­можцями й пере­моженими. Для управлі­н­ня колишніми колоніями Німеч­чини в межах Ліги Націй за­проваджено мандатну систему, для прийня­т­тя рішень з між­народних спорів — створено По­стійну палату між­народного правосу­д­дя, з метою поліпше­н­ня умов праці в усіх країнах — Між­народну організацію праці.

Наслідки для Німеч­чини та виникне­н­ня нових держав

Версальський договір та на­ступні мирні договори — Сен-Жерменський 1919 (з Австрією), Ньойський 1919 (з Болгарією), Тріанонський 1920 (з Угорщиною), Севрський 1920 (з Туреч­чиною) — при­звели до пере­ділу державами-пере­можницями територій Німеч­чини та її союзників, істотного обмеже­н­ня їхніх прав у політичній, економічній, військовій та інших сферах. Німеч­чина була по­збавлена всіх колоній і 1/8 території з 7-міль­йон­ним населе­н­ням, зокрема до Франції ві­ді­йшли загарбані у 1871 Ельзас і Лотаринґія, Бельгії — округи Морене, Ейпен і Мальмеді, Данії — пів­нічна частина Шлезвіґа, Італії — Пів­ден­ний Тіроль, Істрія та смуга Адріатичного узбереж­жя. Німецька армія, чисельністю меншою за 100 тис. добровольців, повин­на була використовуватись винятково для під­трима­н­ня порядку всередині країни. Німеч­чині заборонялося мати важку артилерію, танки, військову й морську авіацію, під­водні човни, авіаносці. Військове виробництво пере­бувало під суворим контролем пере­можців. Лівий берег Рейну та 50-кілометрова смуга правого, острів Гельґоланд і Кільський канал під­лягали ремілітаризації.

Договором ви­знано Німеч­чину та її союзників головними винуватцями роз­вʼяза­н­ня 1-ї світової війни. До 21 травня 1921 Німеч­чина була зобовʼязана виплатити пере­можцям 20 млрд марок (загальні претензії становили 132 млрд марок). Всі між­народні акти, повʼязані з діями Німеч­чини на Сході у 1918, зокрема і Брестський мирний договір, скасовувалися. Із Версальським мирним договором без­посередньо повʼязане й виникне­н­ня нових держав: Албанія ді­стала статус незалежної; як суверен­ні країни по­стали Польща, Чехо-Словач­чина, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва; із Сербії та Чорногорії і частини територій колишньої Австро-Угорщини утворилося Королівство сербів, хорватів та словенців (від 1929 — Югославія).

Пита­н­ня незалежності України

Хоча т. зв. «російське пита­н­ня» було одним із головних на Паризькій мирній конференції, сподіва­н­ня Директорії УНР та керівництва ЗУНР на під­тримку Антантою ідеї незалежності України виявилися марними, як і зуси­л­ля пред­ставників УНР та ЗУНР у Парижі А. Марголіна та В. Панейка. Лише британська делегація, очолювана Д. Ллойд-Джорджем, ви­ступила проти анексії українських земель Польщею. Ріше­н­ня конференції стали згубними не лише для українського національно-визвольного руху, а й для роз­будови української державності взагалі, оскільки саме вона санкціонувала загарба­н­ня Румунією Пів­нічної Буковини й Бес­сарабії, Чехо-Словач­чиною — Закарпа­т­тя, Польщею — Східної Галичини і Західної Волині, від­крито знехтувавши закон­ними правами українців.

Завантажити статтю