«ВІ́СТНИК» Виходив у Львові 1922–39 (до 1932 — «Літературно-науковий вістник»), ред. — Д. Донцов, видавець — Укр. видавн. спілка; продовже­н­ня однойм. ви­да­н­ня, редагов. від 1894 І. Франком та М. Грушевським. 1922 М. Грушевський та кілька чл. редакції «ЛНВ» гостро ви­ступили проти кандидатури Д. Донцова, вважаючи це ударом по демократ. позиціях журналу. Однак за фінанс. під­тримки та наполяга­н­ня Є. Коновальця редакцію очолив саме Д. Донцов. Його також під­тримали кілька чл. редколегії, зокрема В. Гнатюк та В. Дорошенко. Через фінанс. труднощі та об­струкцію керівництва Укр. видавн. спілки 1932 ви­йшло остан­нє число «ЛНВ». Журнал став приват. ви­да­н­ням Д. Донцова і 1933–39 виходив під на­звою «В.». Часопис повністю від­ображав смаки й уподоба­н­ня Д. Донцова, який редагував його автократично. Про­грама ви­да­н­ня — у ст. «Наші цілі» (№ 1, 1922). «В.» став незалеж. трибуною націоналіст. думки, мав резонанс в укр. су­спільстві між­воєн. Зх. України, еміграції та УРСР. Д. Донцов залучив пров. літераторів, есе­їстів і публіцистів — Є. Маланюка, Ю. Клена, О. Телігу, Н. Лівицьку-Холодну, Олега Ольжича, Ю. Липу, Л. Мосендза, Р. Бжеського, В. Стефаника, У. Самчука та ін. Публікувалися твори провід­них укр. інтелектуалів, пере­клади з усіх європ. мов. Журнал спричинився до створе­н­ня духов. атмо­сфери нац. під­несе­н­ня, мобілізації і реваншу. На­прикінці 1938 «В.» мав перед­платників: у Галичині — 708, на Волині, Поліс­сі та Холмщині — 170, на польс. землях — 237, за кордоном — 293. До читалень та б-к роз­силалося 225 прим. 1934 започатковано «Книгозбірню “Вістника”», серію популяр. квартал. моно­графій (усього 23; наклад — 5000 прим.). Однойм. видавництво видавало книжки (наклад — 3000 прим.). 1948 була спроба від­новити «В.» на тер. Зх. Німеч­чини.