Вітрик Павло Павлович
ВІ́ТРИК Павло Павлович (22. 10. 1918, с. Рибці, нині Полтав. р-ну Полтав. обл. — 12. 01. 1997, там само) — скульптор. Батько О. Вітрика. Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди. Малював з дитинства, ліпленням захопився від 1943. У повоєнні роки працював оформлювачем. Автор пам’ятників, пов’яз. з 2-ю світ. війною; нац. тематику представлено шевченкіаною. Образно-мист. трактування пам’ятників і погрудь Героїв Рад Союзу та діячів підпілля подано в офіційно витриманих нормах естетики соцреалізму. Твори експонувалися на худож. виставках у Полтаві (від 1954), Києві і Москві (1964). Роботи зберігаються у музеях Полтави.
Додаткові відомості
- Основні твори
- пам’ятники солдатам у селах Полтав. і Житомир. обл.; композиції — «Думи мої, думи», «Реве та стогне Дніпр широкий» (обидві — поч. 1960-х рр.), «Мені тринадцятий минало» (1964), «Перебендя» (1969), «Кобзар» (1973); станк. твори — «Дощик» (1966), погруддя Героїв Рад. Союзу Г. Кагамлика й О. Убийвовк (обидва — 1960-і рр.); М. Гоголя (1967), Г. Сковороди (1972), Марусі Чурай (1974).
Рекомендована література
- Делія В. Скульптор з Рибців // Україна. 1970. № 24.
Завантажити статтю
Людина 
